Матфей (Семашко)
Матві́й Сема́шко (пол. Biskup Mateusz, в миру Костянтин Семашко; 22 жовтня 1894, село Бабичі, Холмська губернія — 13 березня 1985, Лондон) — єпископ Константинопольської православної церкви, єпископ Аспендський, вікарій Фіатирської архієпископії, голова Польської православної церкви закордоном в юрисдикції Константинопольського патріархату.
| Матфей | |
|---|---|
| Народився |
22 жовтня 1894[1][2] Бабичі, Ґміна Обша, Білгорайський повіт, Люблінське воєводство, Республіка Польща |
| Помер |
13 березня 1985[1] (90 років) Лондон, Велика Британія |
| Поховання | Бромптонський цвинтар |
| Діяльність | священник, пресвітер, диякон |
| Alma mater | Волинська православна богословська академія |
| Заклад | Варшавський університет |
| Конфесія | православ'я |
| Нагороди |
  |
Біографія ред.
Закінчив Волинську духовну семінарію (1913), Історико-філологічний інститут князя Безбородька в Ніжині та Сергієвське артилерійське училище в Києві.
Учасник Першої світової війни. Під час Громадянської війни в Росії служив артилеристом в армії Денікіна. Брав участь в польсько-радянській війні на польській стороні.
У 1921 році возведений у сан диякона і священика. У 1922 отримав призначення на прихід в Тарногруд.
Сприяв використанню польської мови замість церковнослов'янської в богослужінн.
У 1925-1932 роки — настоятель церкви в Кракові.
З 1929 року — благочинний Краківського округу.
У 1932-1935 роки — настоятель Преображенської церкви у Львові та благочинний Львівського округу.
У 1936 році возведений у сан протоієрея.
У 1936-1939 роки — професор гомілетики на богословському факультеті Варшавського університету.
У листопаді 1938 року в Почаївській лаврі пострижений в чернецтво з ім'ям Матвій і зведений в сан архімандрита.
29 листопада того ж року висвячений на єпископа Браславського, вікарія Віленської єпархії. Хіротонію здійснили митрополит Варшавський і всієї Польщі Діонісій Валединський, архієпископ Поліський і Пінський Олександр Іноземцев, архієпископ Волинський і Кременецький Олексій Громадський, єпископ Гродненський Сава Совєтов[3]. Обряд висвячення було здійснено під тиском польської влади, яка прагнула полонізувати православних[4] (головним чином українців і білорусів).
У 1939 році після вступу Червоної армії в Польщу емігрував до Литви, пізніше — до Латвії. Незабаром переїхав до Франції.
У 1941-1942 роках — настоятель Свято-Різдвяної церкви в Монружі (під Парижем).
У 1942-1945 роки — настоятель Свято-Миколаївської церкви в Булонь-Бійанкурі.
Вступив в лави Польських Збройних Сил на Заході (PSZnZ), був заступником православного польового ординарія PSZnZ архієпископа Сави Совєтова.
31 грудня 1944 переїхав до Лондона. Разом з архієпископом Саввою Совєтовим організували «Польську Православну Церкву Закордоном» в юрисдикції Константинопольського Патріархату.
У 1951 році після смерті архієпископа Савви став на чолі Польської православної церкви закордоном.
У 1951-1984 роках — настоятель Польської православної церкви в Лондоні. Опікувався ветеранами PSZnZ православного віросповідання.
У 1961 році був підпорядкований, як вікарій Естонської Православної Церкви Константинопольського Патріархату, однак також продовжував діяти як єдиний архієрей «Польської Православної Церкви Закордоном».
З 13 квітня 1978 року, у зв'язку зі скасуванням Естонської Церкви Константинопольського Патріархату, був визначений єпископом Аспендським, вікарієм Фіатирської архієпископії.
Помер 13 березня 1985 року в Лондоні. Похований на Бромптонському цвинтарі[5].
Примітки ред.
- ↑ а б в Internetowy Polski Słownik Biograficzny
- ↑ MAK
- ↑ Pawluczuk U. A.: Życie monastyczne w II Rzeczypospolitej. Wydawnictwo Uniwersytetu w Białymstoku, 2007, s. 271. ISBN 978-83-7431-127-4.
- ↑ Mironowicz A.: Kościół prawosławny w Polsce. Białostockie Towarzystwo Historyczne, 2006, s. 619. ISBN 836045602X.
- ↑ G. J. Pelica, Ślady wyrwane z zapomnienia, «Przegląd Prawosławny», nr 6 (252), czerwiec 2006