Матущак Юрій Віталійович

Матущак Юрій Віталійович;
	Рядовий
Загальна інформація
Народження	15 лютого 1987; Донецьк
Смерть	29 серпня 2014 (27 років); Іловайськ
Поховання	Краснопільський цвинтар
Громадянство	Україна
Alma Mater	ДонНУ
Псевдо	«Вітер»
Військова служба
Роки служби	2014
Приналежність	Україна
Вид ЗС	МВС
Рід військ	Спеціальна міліція
Формування	«Дніпро-1»
Війни / битви	Війна на сході України Іловайський котел;
Нагороди та відзнаки
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Ю́рій Віта́лійович Матуща́к (15 лютого 1987, Донецьк — 29 серпня 2014, Іловайськ) — вчитель історії, рядовий, доброволець батальйону міліції «Дніпро-1».

Життєпис ред.

Закінчив 2004 року донецьку ЗОШ, 2009 року — Донецький національний університет. Засновник і голова Донецької обласної молодіжної громадської організації «Поштовх». Протягом 2011—2012 років стажувався в рамках Європейської волонтерської служби у центрі Брама Ґродська — Театр NN у польському Любліні, де брав участь у проєкті з відновлення пам'яті про трагедію 1943 року на Волині; збирав свідчення очевидців тих подій^[1]. 2012 року повернувся до України, працював шкільним вчителем історії.

Євромайдан ред.

Один із організаторів донецького Євромайдану. Одночасно брав участь у створенні Самооборони Донецька з метою забезпечення безпеки учасників проукраїнських акцій, задля чого звільняється зі школи. В червні 2014 року Юрій зі своєю дівчиною, громадянкою Італії Франческою Леонарді, змушено полишають Донецьк і переїздять до Чернівців.

Війна на сході ред.

Разом з другом В'ячеславом Макаренком записався добровольцем до лав батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».

Загинув 29 серпня 2014 року між селами Новокатеринівка і Горбатенко Старобешівського району Донецької області під час виходу з оточення під Іловайськом. Станом на 18 вересня 2014 року був у списках безвісти зниклих.

Без сина лишилися мама й батько, художник Віталій Матущак та сестра.

Похований в Дніпрі на Краснопільському цвинтарі.

Нагороди та вшанування ред.

14 листопада 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність III ступеня» (посмертно)
нагороджений нагрудним знаком «Іловайськ — 2014» (посмертно)
нагороджений Лицарським хрестом доблесті ІІІ ступеню (посмертно)
24 серпня 2016 року нагороджений заохочуваною відзнакою — медаллю «Захиснику Дніпропетровська від сепаратизму» (посмертно)^{[джерело?]}
15 грудня 2016 року нагороджений нагрудним знаком «5 рота „Донецьк“» (посмертно)^{[джерело?]}
14 квітня 2017 року нагороджений почесною відзнакою «Перемога за нами» Сектор «Б» (посмертно)^{[джерело?]}
14 жовтня 2017 року нагороджений Лицарським хрестом доблесті ІІ ступеню (посмертно)^{[джерело?]}
21 квітня 2016-го у холі головного корпусу Донецького національного університету імені Василя Стуса (м. Вінниця) встановлено меморіальну дошку на честь випускника Юрія Матущака.^[2]
Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 10, місце 23
Вшановується 29 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії^[3]
Провулок Юрія Матущака

Юрій Матущак у літературі ред.

В лютому 2017 року у «Видавництві 21» вийшов роман Олександри Іванюк «АМО(Р)ТЕ». Головна сюжетна лінія книги — незвичайна і трагічна історія кохання українського активіста Юрія Матущука та італійської волонтерки Франчески Леонарді^[4].

Юрій Матущак став одним із героїв виданої у 2022 році видавництвом «Човен» документальної книги Катерини Зарембо «Схід українського сонця. Історії Донеччини та Луганщини початку XXI століття»^[5].

Примітки ред.

↑ Jurij Matuschak (Ukraina) (польською) . Брама Ґродська — Театр NN. Процитовано 22 жовтня 2023.
↑ У ДонНУ відкрили меморіальну дошку на честь Юрія Матущака. День. 21 квітня, 2016. Архів оригіналу за 24 серпня 2018.
↑ Ранковий церемоніал вшанування загиблих героїв 29 серпня
↑ Савицький, Юрій (3 березня 2017). Щоб продовжити його життя, я жила Україною – італійська волонтерка про бійця, який загинув під Іловайськом. Радіо Свобода. Процитовано 29 серпня 2023.
↑ Історія «Поштовху»: битва за Стуса. Фрагмент із книжки «Схід українського сонця» Катерини Зарембо. Тиктор медіа. 2 січня 2023. Процитовано 29 серпня 2023.

Джерела ред.

Указ Президента України від 14 листопада 2014 року № 873/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
Матущак Юрій Віталійович [Архівовано 21 травня 2017 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті полеглих за Україну
Матущак Юрій Віталійович [Архівовано 25 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Український Меморіал

Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Jurij Matuschak (Ukraina) (польською) . Брама Ґродська — Театр NN. Процитовано 22 жовтня 2023.

[2] У ДонНУ відкрили меморіальну дошку на честь Юрія Матущака. День. 21 квітня, 2016. Архів оригіналу за 24 серпня 2018.

[3] Ранковий церемоніал вшанування загиблих героїв 29 серпня

[4] Савицький, Юрій (3 березня 2017). Щоб продовжити його життя, я жила Україною – італійська волонтерка про бійця, який загинув під Іловайськом. Радіо Свобода. Процитовано 29 серпня 2023.

[5] Історія «Поштовху»: битва за Стуса. Фрагмент із книжки «Схід українського сонця» Катерини Зарембо. Тиктор медіа. 2 січня 2023. Процитовано 29 серпня 2023.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]