Массімо Д'Адзельйо
| Массімо Д'Азельйо | ||||
|---|---|---|---|---|
| Massimo D'Azeglio | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | італ. Massimo Taparelli | |||
| Народився |
24 жовтня 1798[1][2][…] Турин, Сардинське королівство, Італія[4][5] | |||
| Помер |
15 січня 1866[1][2][…] (67 років) Каннеро-Рив'єра, Провінція Вербано-Кузіо-Оссола, П'ємонт, Італія[5] | |||
| Поховання | Монументальний цвинтар в Туриніd | |||
| Країна |
_crowned.svg){kind=small} Королівство ІталіяСардинське королівство | |||
| Діяльність | письменник, політик | |||
| Alma mater | Туринський університет | |||
| Мова творів | італійська | |||
| Magnum opus | Viaggiando da Varenna a Liernad | |||
| Членство | Товариство дилетантів[6] | |||
| Партія | Historical Rightd | |||
| Батько | Cesare Taparelli d'Azegliod[5] | |||
| Родичі | Алессандро Мандзоні | |||
| Брати, сестри | Luigi Taparellid[5] і Roberto d’Azegliod[5] | |||
| У шлюбі з | Giulia Manzonid[5] | |||
| Нагороди |
    | |||
 | ||||
|
| ||||
 Массімо Д'Адзельйо у Вікісховищі | ||||
Ма́ссімо Тапареллі Д'Адзе́льйо (італ. Massimo D'Azeglio; Massimo Taparelli, marchese d'Azeglio; 22 грудня 1798 — 15 січня 1866) — італійський політичний діяч і письменник, один з ідеологів і лідерів правого крила італійського національно-визвольного і об'єднавчого руху. Брав участь у боях проти австрійців (1848); у 1849–1852 роках був прем'єр-міністром і міністром закордонних справ П'ємонту. Обстоював ідею об'єднання Італії «згори» під владою Савойської династії.
Біографія ред.
Массімо Д'Адзельйо народився у родині генерала призначеного послом у Римі. Кар'єру почав у армії офіцером кавалерії. Згодом оселився у Римі, де почав цікавитися малярством, зажив слави як пейзажист. У 1830 році одружився з дочкою відомого італійського поета-романтика Алессандро Мандзоні, засновника сучасної італійської мови. Сам Д'Адзельйо також писав історичні романи де висловлював свій патріотизм та любов до Італії. У 1846 році у своїх працях почав висувати ідеї об'єднання Італії під орудою Савойської королівської династії.
За поглядами Д'Адзельйо був італійським патріотом, помірним монархістом, побожним католиком, однак не брав участь у жодному з повстань у першій половині дев'ятнадцятого століття, спрямованих на об'єднання та незалежність Італії. У 1848 році нарешті приєднався до армії П'ємонту, отримав чин полковника, у битвах проти австрійців був тяжко поранений. 11 травня 1849 року король Віктор Еммануїл II призначив його Головою Ради Міністрів та міністром закордонних справ П'ємонту. Серед своїх перших кроків на чолі уряду, скасував імунітет духівництва через побоювання негативного впливу папського уряду та католицьких консерваторів. У жовтні 1850 року запросив до уряду графа Кавура на посаду міністра сільського господарства і торгівлі. 16 травня 1852 залишив посаду прем'єр-міністра і на його місце призначено Кавура.
Під час другої війні за незалежність Італії Д'Адзельйо був комісаром короля Віктора Еммануїла II в Болонії, представником короля при дворі папи Пія IX, пізніше призначений послом в Лондоні, потім префектом Мілана. За видатні заслуги був призначений сенатором, отримав чин бригадного генерала і радника короля.
У 1865 році відійшов від політичного життя, став куратором галереї «Сабауда» у Турині. Після смерті Д'Адзельйо в 1867 році його дочка опублікувала його незакінчену автобіографію.
Праці ред.
Автор кількох історичних романів:
- «Етторе Ф'єрамоска» (1833),
- «Нікколо де-Лапі» (1841) та інших.
Примітки ред.
- ↑ а б Massimo Taparelli d\\' Azeglio
- ↑ а б Massimo Taparelli Azeglio — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ Czech National Authority Database
- ↑ а б в г д е Maturi W. Dizionario Biografico degli Italiani — 1962. — Vol. 4.
- ↑ https://archive.org/details/historyofsociety00cust/
Джерела ред.
- Biografia di Massimo D'Azeglio [Архівовано 10 червня 2012 у Wayback Machine.] (італ.)
|
Це незавершена стаття про італійського письменника. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |