Вікіпедія

Марія Тереса Карреньо

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проєкту.

Марія-Тереса Карреньйо-Ґарсія-де-Сена (ісп. María Teresa Carreño García de Sena; 22 грудня 1853, Каракас — 12 червня 1917, Нью-Йорк) — венесуельсько-американська піаністка і композиторка. Її називали королевою і Валькірією фортепіано.

Марія Тереса Карреньо
ісп. María Teresa Gertrudis de Jesús Carreño García de Sena Редагувати інформацію у Вікіданих
Основна інформація
Дата народження22 грудня 1853(1853-12-22)[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце народженняКаракас, Венесуела Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата смерті12 червня 1917(1917-06-12)[1][2][…] (63 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце смертіНью-Йорк, Нью-Йорк, США[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняНаціональний пантеон Венесуели Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активностіз 1863
Громадянство Венесуела Редагувати інформацію у Вікіданих
Професіїкомпозиторка, диригентка, піаністка, оперна співачка Редагувати інформацію у Вікіданих
ВчителіЛуї Моро Готшалк Редагувати інформацію у Вікіданих
Співацький голоссопрано Редагувати інформацію у Вікіданих
Інструментифортепіано Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрикласична музика Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоManuel Antonio Carreñod Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зЕжен д'Альбер[5][6], Émile Sauretd[5][7], Giovanni Tagliapietrad і Arturo Tagliapetrad Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиEugenia Harris-D'Albertd і Hertha Weber-D'Albertd Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф
CMNS: Файли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Біографія

ред.

Марія-Тереса Карреньйо зросла музичної та літературної сім'ї, в 1862 році переїхала в США, де основним вчителем юної піаністки став Луї Моро Ґотшалк. У десятирічному віці дебютувала з Бостонським симфонічним оркестром, виступала у Білому домі перед Авраамом Лінкольном.

З 1866 року жила переважно в Парижі, познайомилася з Гуно і Россіні, брала уроки у Антона Рубінштейна, грала разом з Лістом, в 1873 році вийшла заміж за скрипаля Еміля Соре.

 
Тереса Карреньйо у 8-річному віці

У 1874 році повернулася в Сполучені Штати. Пробувала себе як оперна співачка, в 1876 році познайомилася зі співаком Джованні Тальяпьетрой, який виконував головну партію в постановці «Дон Жуана» Моцарта і в якій Карреньйо співала Церліну. Незабаром вступила з ним у другий шлюб. Карреньйо і Тальяп'єтра разом організували у 1885—1887 роках власну оперну трупу, з якою гастролювали на батьківщині Карреньйо у Венесуелі. Гастролі були неуспішні. Це призвело, мабуть, до загострення відносин між подружжям і до розлучення[8].

У 1889 році Марія-Тереса Карреньйо знову вирушила до Європи, успішно провела гастролі до Німеччини і вийшла заміж утретє за композитора Ежена д'Альбера. Неодноразово гастролювала в усіх найбільших містах Європи, в Північній і Південній Америці, Австралії, Африці; у 1891 році відвідала столицю Російської імперії Санкт-Петербург[9].

Останні роки життя знову провела в Америці. У 1917 році під час гастролей на Кубі відчула нездужання і померла невдовзі після повернення в Нью-Йорк. Її похорон зібрав вершки міжнародного музичного співтовариства, включаючи Ігнаца Падеревського, Вальтера Дамроша, Франца Кнайзеля, Мішу Ельмана та інших[10]

Залишила близько 40 творів для фортепіано, вокальної та камерної музики. Прем'єрний запис альбому фортепіанних п'єс Карреньйо здійснила в 2013 році Олександра Елер.

У Каракасі створений Фонд Тереси Карреньйо, діє театр її імені[11].

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б SNAC — 2010.
  3. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  4. ↑ Présence Compositrices — 2020.
  5. ↑ а б Г. Риман Карреньо // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 2. — С. 598.
  6. ↑ Г. Риман Альбер // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 1. — С. 25.
  7. ↑ Соре, Эмиль // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1907. — Т. доп. IIа. — С. 655.
  8. ↑ Mario Milanca Guzmán. Teresa Carreño: manuscritos inéditos y un proyecto para la creación de un Conservatorio de Música y Declamación [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Rev. music. chil., jul. 1996, vol.50, no.186. (ісп.)
  9. ↑ Соловьёв Н. Ф.]]. Каррено, Тереза // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  10. ↑ https://query.nytimes.com/gst/abstract.html?res=9D07E0DA123BE03ABC4D52DFB066838C609EDE [Архівовано 6 травня 2016 у Wayback Machine.] Musicians gather at Carreno's bier] // The New York Times, June 15, 1917. (англ.)
  11. ↑ Jean-Pierre Thiollet, 88 notes pour piano solo, "Solo nec plus ultra", Neva Editions, 2015, 51. ISBN 978 2 3505 5192 0.

Посилання

ред.

Література

ред.
  • Belloni E. Teresa Carreño: colori di madre. — Milano: Charta, 2001.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Марія_Тереса_Карреньо