Марія Каллас

грецька оперна співачка

Марі́я Ка́ллас (грец. Μαρία Κάλλας; 2 грудня 1923, Нью-Йорк — 16 вересня 1977, Париж) — грецька оперна співачка (сопрано), одна з найвідоміших оперних співачок ХХ століття. Світову популярність здобула після Другої світової війни.

Марія Каллас
англ. Maria Callas
грец. Μαρία Κάλλας
Основна інформація
Повне ім'я англ. Maria Anna Cecilia Sofia Kalogeropoulou[1][2]
грец. Μαρία Άννα Καικιλία Σοφία[1][2]
Дата народження 2 грудня 1923(1923-12-02)
Місце народження Нью-Йорк, США
Дата смерті 16 вересня 1977(1977-09-16) (53 роки)
Місце смерті XVI округ Парижа, Париж[3]
Причина смерті інфаркт міокарда
Поховання
Роки активності 19391962
Громадянство Париж, Франція
Національність грекиня
Професія оперна співачка
Освіта Афінська консерваторія і George Washington Educational Campusd
Вчителі Elvira de Hidalgod
Співацький голос драматичне колоратурне сопраноd
Інструменти вокал[d]
Жанри опера
Колективи Метрополітен-опера, Ла-Скала
Заклад Джульярдська школа
Лейбл EMI
Нагороди Премія Ґреммі за досягнення в галузі звукозапису
www.callas.it
Q: Цитати у Вікіцитатах
CMNS: Файли у Вікісховищі

Біографія ред.

Марія Каллас народилася 2 грудня 1923 в Нью-Йорку в змішаній греко-американській сім'ї. Ще дитиною дуже розвинула музичний слух, слухаючи грамофонні записи й радіо; займалася фортепіано, потім брала уроки співу. Через бідність у 1936 році сім'я повернулася до Греції, де Каллас почала займатися співом в Афінській консерваторії у Ельвіри де Ідальго, яка дала їй основи бельканто. 3 ранньої юності потужне звучання голосу і трьохоктавний діапазон визначили основне амплуа співачки — найважчі партії італійського репертуару, а також опери Ріхарда Вагнера.

 

Студенткою дебютувала партією Сантуцци в «Сільській честі» П'єтро Масканьї (1938, Афіни). Під час Другої світової війни і окупації Греції італійськими військами виступала на різних сценах. Після війни звинувачена в тім, що «співала окупантам», у зв'язку з чим Каллас заборонили виступати. Співачка змушена була залишити батьківщину й емігрувати до Італії, де з успіхом виконала партію Джоконди в 1947 році на фестивалі «Арена ді Верона».

Визнання Каллас отримала в 1949 році, упродовж одного тижня втіливши Брунгільду в вагнерівській «Валькірії» і Ельвіру в «Пуританах» Вінченцо Белліні — рівного цьому не було в історії оперного мистецтва першої половини XX ст.: ці партії не тільки дуже важкі, а й діаметрально протилежні за музичним стилем і вокальним завданням. 1951 року Каллас увійшла до трупи міланського театру «Ла Скала», ставши його примадонною: тут вона виконала більшість із 37 партій репертуару. Голос Каллас чудово втілював трагічний пафос беллінієвої Норми, жвавість і дотепність россінієвої Розіни («Севільський цирульник»), скорботу і божевілля героїнь Доніцетті («Лючія ді Ламмермур») і Белліні («Сомнамбула»), гордість трагічних персонажок Верді.

У 1954 року Каллас пройшла курс лікування, щоб знизити вагу. У стилі довгий час наслідувала Одрі Хепберн. Новий образ дозволив втілювати на сцені оперні образи з приголомшливим реалізмом. Того ж року вона вперше з успіхом виступила у США (Чикаго), а за два роки відкрила сезон 1956—1957 в «Метрополітен-опера» виконанням головної партії в «Нормі» Белліні.

1959 року Каллас почала зустрічатись з Аристотелем Онассісом, покинувши чоловіка Баттісто Менегїні.[5] Проте Онассіс ставився до Каллас зневажливо настільки, що цього соромились навіть його друзі. 1968 Каллас дізналась із газет, що Онассіс одружився із Жаклін Кеннеді. Однак і в шлюбі він регулярно бачився з Каллас.

Наприкінці 1950-х років у Каллас виникли серйозні проблеми з голосом, і в 1962 вона залишила сцену. Проте 1965 року вона двічі виступила в «Метрополітен-опера» в партії Тоски: її інтерпретації підтвердили думку про Каллас як про найбільш переконливу і приголомшливу виконавицю цієї ролі. З 1971 року Марія Каллас вела викладацьку роботу в Джульярдській музичній школі (Нью-Йорк). Серед величезної спадщини грамзаписів слід зазначити партії Норми (диригент Серафін, EMI), Анни Болени (диригент Гаваццені, EMI), Медеї (диригент Серафін, EMI), Тоски (диригент Де Сабата, EMI).

Померла Марія Каллас у Парижі 16 вересня 1977 року від інфаркту міокарда. Існує також версія, що інфаркт був тільки ускладненням дерматоміозиту, який теж міг бути основною причиною проблем із голосом[6].

Примітки ред.

  1. а б Німецька національна бібліотека — 1912.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. DiGaetani J. L. The definitive diva: the life and career of Maria CallasNC: McFarland & Company, 2021. — P. 193. — ISBN 978-1-4766-4340-3
  4. Bauer P. Deux siècles d'histoire au Père LachaiseVersailles: 2006. — P. 166. — ISBN 978-2-914611-48-0
  5. Аристотель Онассис//Муромов И. А. 100 великих любовников. — М.: Вече, 2002. Архів оригіналу за 2 жовтня 2009. Процитовано 1 грудня 2009. 
  6. [[https://web.archive.org/web/20120309104920/http://web.ana-mpa.gr/anarussian/articleview1.php?id=5622 Архівовано 9 березня 2012 у Wayback Machine.] Названа причина смерти Марии Калласс — 18-12-2010, ana-mpa]

Література ред.

Посилання ред.