Марія Великобританська (1723—1772)

ландграфиня-консорт Гессен-Касселю; регентка Ганау

Марія Великобританська (англ. Mary of Great Britain), (нар. 5 березня 1723 — пом. 14 січня 1772) — британська принцеса з Ганноверської династії, донька короля Великої Британії Георга II та маркграфині Бранденбург-Ансбахської Кароліни, дружина ландграфа Гессен-Касселю Фрідріха II, матір курфюрста Гессену Вільгельма I.

Марія Великобританська
англ. Mary of Great Britain
Марія Великобританська
Деталь портрету принцеси Марії пензля Й. Г. Тішбейна, 1754
8-а ландграфиня-консорт Гессен-Касселю
Початок правління: 1 лютого 1760
Кінець правління: 14 січня 1772

Попередник: Ульріка Елеонора Шведська
Наступник: Філіпіна Бранденбург-Шведтська

Дата народження: 5 березня 1723(1723-03-05)
Місце народження: Лестер-Хаус, Лондон
Країна: Велика Британія
Дата смерті: 14 січня 1772(1772-01-14) (48 років)
Місце смерті: Ганау
Поховання Marienkirche Hanaud
Чоловік: Фрідріх II
Діти: Вільгельм, Вільгельм, Карл, Фрідріх
Династія: Ганноверська, Гессенський дім
Батько: Георг II
Мати: Кароліна Бранденбург-Ансбахська

Залишила чоловіка у лютому 1755 року, дізнавшись, що він навернуся у католицтво. Офіційного розлучення оформлено не було, проте подружжя ніколи більше не бачилося. Надалі переважно мешкала в Ганау.

Регентка Ганау у 17541764 роках при своєму синові Вільгельмі.

БіографіяРедагувати

Ранні рокиРедагувати

 
Принцеса на гравюрі Джона Саймона

Народилась 5 березня 1723 року у Лестер-Хаусі в Лондоні. Була сьомою дитиною та четвертою донькою в родині принца Уельського Георга та його дружини Кароліни Бранденбург-Ансбахської. Мала старших братів Фредеріка та Вільяма Августа й сестер Анну, Амелію та Кароліну. Ще один брат помер немовлям до її народження. Згодом сімейство поповнилося молодшою донькою Луїзою, з якою у Марії склалися найближчі відносини. Королем Великої Британії, а також курфюрстом Ганноверу, в цей час був їхній дід Георг I — перший представник Ганноверської династії на британському престолі. Сім'я мешкала на Альбіоні з 1714 року та докладала зусиль до своєї «англізації».

У червні 1727 року батько став королем. Матір, розумна та вродлива жінка, свого часу була названа «найприємнішою принцесою Німеччини». Їхній шлюб був вдалим і сповненим кохання.

Марія отримала ретельне виховання під наглядом матері. З раннього віку полюбляла читати.[1] Відзначали її освіченість.[2] У 1737 році королева померла, наказавши доньці Кароліні «робити все можливе, щоб підтримати лагідний і м’який характер Марії».[3]

Шлюб та дітиРедагувати

 
Сімейство на портреті Й. Г. Тішбейна, 1754

У 1740 році було прийняте рішення про шлюб принцеси зі спадкомним принцом Гессен-Касселю, аби поглибити дружні зв'язки з цією країною. Парламент виділив дівчині 40 000 фунтів стерлінгів як посаг. Шлюб за довіреністю пройшов 8 травня 1740 у королівській каплиці Сент-Джеймського палацу. Нареченого представляв брат Марії, Вільям Август. З Лондону принцеса вирушила до Нідерландів, а звідти — до Німеччини. 28 червня у Касселі відбулося вінчання 17-річної Марії та 19-річного Фрідріха Гессен-Кассельського.

Дипломат Якоб Фрідріх фон Білфельд, який побачив принцесу у жовтні того року на костюмованому балу в Герренхаузені, змальовував її як високу та надзвичайно привабливу. Фрідріх теж був освіченим і красивим юнаком, мав величну статуру, вродливі правильні риси обличчя і привітний вигляд. Деякі джерела свідчать, що він мав доброзичливий, м'який та терпимий норов.[4][5] Натомість британський політик Горацій Уолпол, 4-й граф Орфорд, характеризував саму Марію як «найлагіднішу та ніжнішу з представників своєї раси, а її чоловіка — як неотесаного та грубого, що поводився з нею «з великою нелюдяністю»».[6]

Молоде подружжя так і залишилося чужим одне одному, тим більше що в перші роки шлюбу вони були разом лише кілька місяців, оскільки Фрідріх брав участь у війні за австрійську спадщину. Відчуженість посилювалася численними справами принца та його тривалими поїздками до європейських дворів.[7] Втім, у пари народилося четверо синів:

  • Вільгельм (17411742) — прожив півроку;
  • Вільгельм (17431821) — курфюрст Гессену у 18031821 роках, був одруженим з данською принцесою Вільгельміною Кароліною, мав чотирьох законних дітей і кількох позашлюбних;
  • Карл (17441836) — ландграф Гессен-Кассельський від 1805 року, був одружений з данською принцесою Луїзою, мав шестеро дітей;
  • Фрідріх (17471837) — ландграф Гессен-Рупенгаймський, був одружений з принцесою Кароліною Нассау-Узінгенською, мав восьмеро дітей.

Сепарація від чоловікаРедагувати

 
Портрет Марії пензля Георга Десмаре, 1752

Наприкінці 1746 року Марія відвідала батьківщину. Наступного року вони з чоловіком фактично розійшлися. У 1754 році з'ясувалося, що Фрідріх таємно навернувся у католицтво, після чого принцеса забрала синів і пішла від нього. Офіційно розлучення оформлене не було, у лютому 1755 відбувся лише, так званий, «поділ столу та ліжка». Жінку підтримав свекор Вільгельм VIII, який до самої смерті не пробачив синові зміну релігії,[8] і постарався якомога можливо лімітувати його владу після своєї смерті. Оскільки від 1736 року землі Ганау-Мюнценбергу належали Гессен-Касселю, хоча й залишалися адміністратично незалежними, він проголосив там своїм спадкоємцем старшого онука в обхід Фрідріха. Дохід від графства надалі мав забезбечувати Марію та їхніх дітей. Обмеження влади Фрідріха регулювалися положеннями спеціально виданого «Гарантійного акту».[4] Сам він до 1756 року жив у Герсфельді майже як ув'язнений. Лише після початку Семирічної війни йому дозволили вступити на прусську військову службу.[7]

Надалі Марія переважно мешкала в Ганау, оскільки не бажала повертатися до Великої Британії. Її сини у грудні 1754 року були відправлені на навчання до Геттінгену,[9] а від вересня 1756 року, через загрози Семирічної війни, виховувалися при дворі данського короля Фредеріка V, в особі якого знайшли могутнього покровителя та люблячого дядька.[10] Марії вдавалося здійснювати сильний вплив на виховання дітей навіть здалеку за допомогою постійного листування. Її середній син Карл писав: «Я всім завдячую своїй матері, яку майже завжди вважав божественною істотою! Cвоєю справжньою освітою та своєю схильністю до навчання я зобов'язаний її порадам».[2]

На початку червня 1757 року Марія та Вільгельм VIII були змушені втікати до Гамбургу через наступ французьких військ. Оскільки там вони стикнулися з фінансовими труднощами, військовий міністр Великої Британії Вільям Пітт надав їм фінансовий грант у розмірі 20 000 фунтів стерлінгів. Наступного року Марії була призначена довічна рента у розмірі 5000 фунтів стерлінгів на рік.[6]

Правління та решта життяРедагувати

Вільгельм VIII помер взимку 1760 року. Фрідріх наслідував йому у Гессен-Касселі, Марія також йменувалася ландграфинею. Фактично ж вона стала регенткою Ганау при своєму синові Вільгельмі, згідно останньої волі свекора. Через війну жила спочатку переважно у Гамбурзі, Бремені, Рінтельні та Целле. Хоча Вільгельм VIII виступав за нейтралітет Ганау-Мюнценбергу, графство було окуповане французькими військами. Змогла повернутися до Ганау лише на межі 1762/63 років. Ландграф Фрідріх, який кілька разів за життя батька намагався відкликати свою згоду у «Гарантійному акті» щодо порядку правління, спочатку відмовився визнати права Марії. Він запропонував їй щорічний апанаж та місце проживання в Гессені в обмін на зречення. Після відмови дружини, він звернувся до рейхстагу, а потім — до імперської надворної ради. Втім, вердикт так і не було винесено.[11] Проти його домагань виступали також Велика Британія та протестантські стани.

 
Румпенгаймський замок

Марія мала право карбувати власну монету і випускала талери із зображенням свого погруддя.[1] Згідно домашнього права та заповіту Вільгельма, його спадкоємець вважався повнолітнім із дня свого 18-річчя 3 червня 1761 року. Однак спочатку Марія не відмовилася від свого регентства, до того ж землі все ще були окуповані. Офіційна передача урядових справ відбулася у жовтні 1764 року після гранд-туру Вільгельма до Нідерландів по завершенню навчання та його весілля з данською принцесою, відзначеного 1 вересня 1764 року.[11] Надалі ландграфиня продовжувала мешкати в Ганау. Підтримувала листування із британською королівською родиною. У 1769 році її відвідав племінник Вільям Генрі Глостерський.

У 1768 році її син Карл придбав у родини фон Едельсгаймів Румпенгаймський замок на березі Майну. Невідомо, чи мешкала Марія у даному замку весь час, але достеменно проводила там літні місяці, обладнавши інтер'єр за своїм смаком. В період після 1770 року замок трохи розширили.[12]

Наприкінці життя мала слабке здоров'я. Померла в Ганау 14 січня 1772 року. Була похована у крипті місцевої Марієнкірхе.[13] У надгробній проповіді зазначалося, що правителька завоювала серця своїх підданих милосердям, благодійністю та благородним характером, і керувала землями з великою славою, розважливістю, лагідністю та справедливістю.[11]

Бібліотека ландграфині наразі зберігається у замку Фазанері у Айхенцеллі.

ГенеалогіяРедагувати

Ернст Август Брауншвейзький
 
 
Софія Ганноверська
 
 
Георг Вільгельм Брауншвейзький
 
 
Елеонора д'Ольбрез
 
 
Альбрехт II
 
 
Софія Маргарита Еттінген-Еттінгенська
 
 
Йоганн Георг I
 
 
Йоганетта Сайн-Вітгенштейн
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Георг I
 
 
 
 
 
 
Софія Доротея Цельська
 
 
 
 
 
 
Йоганн Фрідріх Бранденбург-Ансбахський
 
 
 
 
 
 
Елеонора Саксен-Ейзенахська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Георг II
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Кароліна Бранденбург-Ансбахська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПриміткиРедагувати

  1. а б David Williamson, in: Oxford Dictionary of National Biography, Bd. 36, стор. 103.
  2. а б Carsten Erich Carstens: Karl, Landgraf zu Hessen-Kassel. In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 15, Duncker & Humblot, Leipzig 1882, стор. 296. [1] [Архівовано 5 березня 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
  3. Michael A. Beatty: The English Royal Family of America, from Jamestown to the American Revolution.
  4. а б Arthur Wyß: Friedrich II., Landgraf von Hessen-Cassel. In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 7, Duncker & Humblot, Leipzig 1877, стор. 524–528. [2] [Архівовано 4 березня 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
  5. Wolf von Both: Friedrich II., Landgraf von Hessen-Kassel. In: Neue Deutsche Biographie. Band 5, Duncker & Humblot, Berlin 1961, ISBN 3-428-00186-9, стор. 508. [3] [Архівовано 4 березня 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
  6. а б James McMullen Rigg: Mary (1723–1772), in: Dictionary of National Biography, Bd. 36 (1893), стор. 404. [4] [Архівовано 4 березня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
  7. а б Гессенські біографії. Ландграф Фрідріх II [5] [Архівовано 22 лютого 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
  8. Hugo Brunner: Wilhelm VIII. In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 43, Duncker & Humblot, Leipzig 1898, стор. 60–64. [6] [Архівовано 5 березня 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
  9. Гессенські біографії. Карл Гессен-Кассельський [7] [Архівовано 22 лютого 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
  10. Данський король доводився зятем Марії.
  11. а б в Гессенські біографії. Ландграфиня Марія [8] [Архівовано 5 березня 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
  12. Румпенгаймський замок [9] [Архівовано 14 лютого 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
  13. Марієнкірхе в Ганау [10] [Архівовано 23 лютого 2022 у Wayback Machine.] (англ.)

ЛітератураРедагувати

  • Werner Huber / Rainer Schöwerling: Maria, Landgräfin von Hessen (1723-1772). Eine englische Prinzessin am hessischen Fürstenhof und ihre Bibliothek. In: Corvey Journal 2 (1990) Heft 2, стор. 2–13.
  • Pauline Puppel: Handlungsspielräume von Regentinnen. Marie von England, Landgräfin von Hessen-Kassel, Regentin von Hanau (1723–1772, reg. 1760–1764). In: Julia Frindte, Siegrid Westphal (Hrsg.): Handlungsspielräume von Frauen um 1800. Heidelberg 2005, стор. 271–292.
  • Karl Siebert: Hanauer Biographien aus drei Jahrhunderten. Hanauer Geschichtsverein, Hanau 1919 (= Hanauer Geschichtsblätter NF 3/4), стор. 133–135.

ПосиланняРедагувати