Маріупольський могильник

Маріупольський могильник — колективний могильник Дніпро-донецької культури. Інші могильники цієї культури є подібними до типу маріупольського могильника.

Маріупольський могильник
47°06′31″ пн. ш. 37°36′38″ сх. д. / 47.10861111113888455° пн. ш. 37.61055611113888375° сх. д. / 47.10861111113888455; 37.61055611113888375Координати: 47°06′31″ пн. ш. 37°36′38″ сх. д. / 47.10861111113888455° пн. ш. 37.61055611113888375° сх. д. / 47.10861111113888455; 37.61055611113888375
Країна  Україна
Розташування Донецька область
Тип цвинтар

Маріупольський могильник. Карта розташування: Україна
Маріупольський могильник
Маріупольський могильник
Маріупольський могильник (Україна)
Мапа

Відкриття і дослідження ред.

Знайдений влітку 1930 року на лівому березі Кальміусу, на околиці Маріуполя під час будівництва заводу «Азовсталь».

Могильник виявив працівник новотрубного заводу Г. Ф. Кравець. З 10 серпня по 15 жовтня 1930 М. О. Макаренко проводив тут розкопки.

Опис ред.

Могильник є довгою й вузькою ямою 28 метрів довжиною, шириною близько 2 метрів й понад 1 м, глибиною у якій в один або декілька ярусів покладено 122 поховання у випростаному стані на спині, половина з яких засипані порошком червоної вохри.

Їх супроводжує багатий поховальний інвентар: прикраси, вирізьблені з іклів кабана, кістки та каменю, крем'яні ножі, скребки, сокири та інші. У двох випадках при кістяках виявлені кам'яні булави досконалої роботи, з циліндричним отвором для держака. Кераміка, поховальний інвентар, намиста, в тому числі у вигляді півмісяця, імовірно грали роль грошей, поховальні савани. Особливо відзначаються знахідки перших прикрас із міді.

На керамічному посуді присутній орнаментальний малюнок, що є незмінний у всіх похованнях від Дніпра до Дону. У людей, похованих в Маріупольському могильнику була розвинена релігійна система (існували амулети, фігурки биків-фетишів, булави, близьке розташування до річки, по якій, за багатьма віруваннями, душі мертвих вирушали в інший світ). Серед знахідок — 2 вирізані фігурки бика — зразки реалістичного мистецтва, перламутрові намиста, нашивки для одягу з іклів кабана, прясельце (знаряддя ткацтва).

Інші могильники маріупольського типу ред.

У Микільському й Лисогірському могильниках збереглася типова для цього району гребінцево-накільчаста кераміка.

У могильнику виявлено поховання скотарів, що видно з прикрас з іклів кабана, зубів і кісток тварин, раковин.

Останки належали людям великої європеоїдної раси, що мали велике зростання (172—174 см), дуже довгі ноги, масивний скелет. З археологічних даних відомо, що частина населення нижньодінської культури близько 5100 року до Р. Х. під тиском посушливого клімату перейшла у Західне Приазов'я й оселилася поруч з племенами Сурської культури. В результаті їх взаємодії з'явилася нова Азовсько-дніпровська культура, яку датують 5100 — 4350 роками до н. е.

Могильник також відносять до Дніпро-донецької культури й датують 3-ім тисячоріччям до н. е. Є різні визначення доби існування могильника: пізній палеоліт або неоліт.

Інші могильники маріупольського типу:

  • на Надпоріжжі — Деріївський, Микільський, Василівський-2, Вовнизький-1, 2 і Вільнянський, Ясинуватський та інші,
  • на Запоріжжі — Лисогірський,
  • на Пооріллі — Йосипівський, Госпітальний Холм.

Крім Маріупольського могильника, неолітичними стоянками на Нижній Донщині є:

  • Роздорське поселення біля станиці Роздорська (колишня столиця донських козаків у Ростовській області, РФ)[1][2],
  • Самсонівське поселення (біля хутора Кримського Усть-Донецького району)[3],
  • Раковинний Яр (на острові Порічний у нижній течії Дону)[4],
  • 5 поховань на поселенні Каратаєве неподалік колишнього козацького хутора Каратаєво (сьогодні — район у західній частині міста Ростов-на-Дону).

Джерела ред.

Див. також ред.

Посилання ред.

Примітки ред.

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 25 вересня 2017. Процитовано 15 червня 2010. 
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 14 серпня 2009. Процитовано 15 червня 2010. 
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 14 квітня 2016. Процитовано 15 червня 2010. 
  4. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 жовтня 2009. Процитовано 15 червня 2010.