Вікіпедія

Маріано Осоріо

королівський губернатор Чилі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Осоріо.
Не плутати з Маріано Осоріо (співак).

Маріано Осоріо Пардо (ісп. Mariano Osorio Pardo; 1777, Севілья, Іспанія — 1819, Гавана, генерал-капітанство Куба) — іспанський військовик, поет. Брав участь у війнах за незалежність іспанських колоній в Америці на боці роялістів, зокрема, очолював їхні походи до Чилі. У 1814—1815 роках був губернатором Чилі.

Маріано Осоріо
Народження 1777
Севілья, Іспанія
Смерть 1819[1][2][…]
Гавана, Куба
малярія
Країна  Іспанія
Рід військ Іспанська армія
Звання генерал
Війни / битви Чилійська війна за незалежність
CMNS: Маріано Осоріо у Вікісховищі

Життєпис ред.

Маріано Осоріо народився в місті Севілья на півдні Іспанії 1777 року.

До Іспанської армії приєднався 1808 року під час Піренейської війни проти військ наполеонівської Франції.

1812 року був відправлений до Ліми, столиці віцекоролівства Перу, де був призначений генералом від артилерії та професором математики у військовій школі. Там одружився із Хоакіною де ла Песуела, дочкою перуанського чиновника та майбутнього віцекороля Перу Хоакіна де ла Песуела.

1814 року був відправлений віцекоролем Хосе Фернандо де Абаскалем до Чилі на чолі військової експедиції. У липні флот відпив із порту Кальяо і за 14 днів висадився в Талькауано. Звідти роялістські війська на чолі з Осоріо просувалися на північ. Вирішальна битва кампанії відбулася 1-2 жовтня при Ранкагуа. Війська Осоріо здобули перемогу, розгромивши війська чилійських патріотів на чолі з Бернардо О'Гіґґінсом. Згодом Сантьяго, столиця Чилі, був зайнятий роялістами[4].

3 жовтня 1814 року був призначений губернатором Чилі. Його правління започаткувало період Реконкісти в історії війни за незалежність Чилі. Як іспанський губернатор відновив усі колоніальні органи влади та установи і водночас закрив створені під час правління патріотів на чолі з Хосе Мігелем Каррерою (Національна бібліотека, Національний інститут тощо). При цьому Осоріо намагався досягти примирення із патріотами, які залишилися в Чилі. Найбільш радикальних було відправлено на архіпелаг Хуан-Фернандес, а поміркованих губернатор намагався схилити на свій бік. Проте в цій частині Осоріо не контролював ситуацію повністю: радикальний роялістський полк Талавера проводив жорсткі репресії проти всіх патріотів[5][6].

26 грудня 1815 року Осоріо звільнили з посади губернатора Чилі. Імовірно, цьому сприяв його конфлікт із віцекоролем Абаскалем, який в одній з газет Ліми оголосив себе головною особою, завдяки якій було відвойовано Чилі. Замість Осоріо губернатором став Франсіско Марко дель Понт. Вже 1816 року віцекоролем став Хоакін де ла Песуела — тесть Осоріо.

1817 року чилійські патріоти разом з Андською армією на чолі з аргентинцем Хосе де Сан-Мартіном перемогли роялістів при Чакабуко та змогли повернути Сантьяго під свою владу. Наступного року Осоріо очолив нову іспанську військову експедицію. 19 березня 1818 року він здобув перемогу над чилійцями при Канча-Раяді, проте вже 5 квітня зазнав поразки від них під Майпу[4][7].

Після поразки експедиції йому вдалося втекти до Ліми. Через поразку його судили, проте виправдали. Далі він вирушив до Севільї, своєї батьківщини, проте дорогою, перебуваючи на Кубі, заразився малярією та помер у Гавані 1819 року[8].

Примітки ред.

  1. ↑ Mariano Osorio — 2010.
  2. ↑ Swartz A. Open Library — 2007.
  3. ↑ Faceted Application of Subject Terminology
  4. ↑ а б Mackenna, Benjamín Vicuña (1867). Historia jeneral de la República de Chile desde su independencia hasta nuestros dias ...: Benavente, D. J. Primeras campañas en la guerra de la independencia de Chile. Amunátegui, M. L. La reconquista española. 1867 [1881 (ісп.). Impr. Nacional.
  5. ↑ Marley, David (2008). Wars of the Americas: A Chronology of Armed Conflict in the Western Hemisphere, 1492 to the Present. Tomo II. Santa Bárbara: ABC-CLIO, pp. 606. ISBN 9781598841008.
  6. ↑ José Luis Roca (2011) [2007]. Ni con Lima ni con Buenos Aires: la formación de un estado nacional en Charcas. La Paz: Plural, pp. 354.
  7. ↑ Edmundo González Salinas (1967). Soldados ilustres del reyno de Chile. Santiago de Chile: Estado Mayor del Ejército, Publicaciones Militares, pp. 306
  8. ↑ Madmonarchist (5 травня 2011). The Mad Monarchist: Monarchist Profile: General Mariano Osorio. The Mad Monarchist. Процитовано 25 січня 2023.

Джерела ред.

  • Barros Arana, Diego (1855). Historia Jeneral de la Independencia de Chile (ісп.). Т. I—IV. Santiago: Imprenta del Ferrocarril.
  • Barros Arana, Diego (1884–1902). Historia Jeneral de Chile (ісп.). Т. I—XVI. Santiago: Rafael Jover. ISBN 978-0598482358.
  • Castedo, Leopoldo (1954). Resumen de la Historia de Chile de Francisco Antonio Encina (ісп.). Т. 2. Santiago: Empresa Editora Zig-Zag.
  • Encina, Francisco Antonio (1940–1952). Historia de Chile: desde la prehistoria hasta 1891 (ісп.). Т. I—XX. Santiago: Editorial Nascimento.
  • Gay, Claudio (1856). Historia de la Independencia Chilena (ісп.). Т. I & II. Paris: Imprenta de E. Thunot y Cia.
  • Harvey, Robert. «Liberators: Latin America's Struggle For Independence, 1810—1830». John Murray: London (2000). ISBN 0-7195-5566-3
  • Herring, Hubert (1968). A History of Latin America. New York: Alfred A Knopf.
  • Prago, Albert (1970). The Revolutions in Spanish America. New York: The Macmillan Company.
  • Vicuña Mackenna, Benjamín (1849). El sitio de Chillán (ісп.). Santiago: Periodico La Tribuna.
  • Vicuña Mackenna, Benjamín (1868). La guerra a muerte: memoria sobre las últimas campañas de la Independencia de Chile (1819–1824) (ісп.). Santiago: Imprenta Nacional. с. 562.
  • Benjamín Vicuña Mackenna (1867). «Historia jeneral de la República de Chile desde su independencia hasta nuestros dias». Santiago de Chile: Imprenta Nacional de la Universidad de Chile, pp. 198
  • Edmundo González Salinas (1967). Soldados ilustres del reyno de Chile. Santiago de Chile: Estado Mayor del Ejército, Publicaciones Militares, pp. 306
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Маріано_Осоріо&oldid=38510447