Маруся Чурай (роман)

«Маруся Чурай» — історичний роман у віршах української письменниці Ліни Костенко, опублікований 1979 року. Сюжет вибудовано навколо легенди про Марусю Чурай — відому українську піснярку. У міні-пролозі роману є вказівка на історичну основу твору: «Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту». Справжні події XVII ст., на тлі яких розвивається сюжет твору, відтворено в образах Богдана Хмельницького, Якова Остряниці, Северина Наливайка, Павла Павлюка, Яреми Вишневецького. У 1987 році за роман авторка була відзначена премією імені Тараса Шевченка.

«Маруся Чурай»

Обкладинка першого видання роману «Маруся Чурай», 1979 рік
Автор	Ліна Костенко
Ілюстрації	Н. М. Прожогіна В. В. Терещенко
Країна	Україна
Мова	українська
Жанр	історичний роман у віршах, ліро-епос
Місце	Гетьманщина, Полтава
Видавництво	Український письменник
Видано	1979
Сторінок	188
Попередній твір	Над берегами вічної ріки (1977)
Наступний твір	Неповторність (1980)
Маруся Чурай у Вікіцитатах

Тема та ідея твору

Темою роману є зображення нещасливого кохання Марусі Чурай і Грицька Бобренка на тлі історичних подій другої половини XVII ст. Основною ідеєю твору дослідники вважають змалювання незнищенності особистості з багатим духовним світом і українського народу, глибока віра в їхню духовну силу.

Сюжет та композиція

Події розгортаються протягом року: судять Марусю влітку, а помирає дівчина від сухот навесні. Особливістю композиційної побудови є ретроспективний показ подій: спочатку подія, а потім те, що їй передувало. Центральним розділом роману дослідники визнають третій розділ під назвою «Сповідь».

I розділ — «Якби знайшлась неопалима книга»

Дощенту знищена пожежею Полтава 1658 р. Суд над Марусею, яку звинувачено в отруєнні коханого Грицька Бобренка. На захист Марусі стають козаки — полковник Мартин Пушкар та Іван Іскра. Марусі виносять смертний вирок.

II розділ — «Полтавський полк виходить на зорі»

Полтавський полк на зорі вирушає в похід боронити волю свого народу.

III розділ — «Сповідь»

Маруся перебуває у в'язниці, вона згадує дитинство, батьків, родинні стосунки; дитинство Гриця, його батьків і їхні сімейні стосунки; далі постає історія кохання Марусі й Гриця і його зрада з Галею Вишняківною. У кінці розділу Марусю виводять на страту.

IV розділ — «Гінець до гетьмана»

Іван Іскра мчить до гетьмана Богдана Хмельницького, щоб сповістити про суд над Марусею. Гетьман своїм універсалом скасовує смертний вирок Марусі.

V розділ — «Страта»

Марусю виводять на площу для страти, де зібралася чи не вся Полтава, люди по-різному висловлюються щодо Марусиної трагедії. В останній момент перед стратою на площу вривається Іван Іскра з добутим універсалом, у якому наказано скасувати вирок з огляду на пісенний талант Марусі і героїзм її батька Гордія, якого як оборонця України було покарано на горло у Варшаві.

VI розділ — «Проща»

Маруся вирушає на прощу до Києва і по дорозі знайомиться з мандрівним дяком-філософом, який розповідає їй про Якова Остряницю, Северина Наливайка та князя Ярему Вишневецького. Маруся глибоко осмислює історію України з розповідей дяка і з побачених у дорозі картин зруйнованої Батьківщини.

VII розділ — «Дідова балка»

Іван Іскра відвідує старого запорожця, колись визволеного з двадцятилітньої турецької неволі, який оселився під Полтавою й займається різьбярством. Іван попереджає діда про наступ ворожих військ, але той вирішив не покидати свою домівку.

VIII розділ — «Облога Полтави»

Брами Полтави зачинені, гармати націлені на ворога. Полтава мужньо тримається в польській облозі вже четвертий тиждень. Іван Іскра відвідує самотню Марусю (її мати померла) і пропонує одружитися. Маруся відмовляє парубкові.

IX розділ — «Весна, і смерть, і світле воскресіння»

Маруся попрощалася з Іскрою, виснажена горем і хворобою, чекає свого кінця. Облогу знято, і місто повертається до звичного життя. Повз будинок Марусі проходять козаки й співають її пісні, а далі дівчата — пісню «Ой не ходи, Грицю».

У романі переплітаються дві сюжетні лінії — особиста (взаємини Марусі Чурай та Грицька Бобренка) й історична (боротьба українського народу проти загарбницької політики польської шляхти).

Головні персонажі

• Маруся Чурай
• Гриць Бобренко
• Галя Вишняківна
• полковий обозний Іван Іскра
• козак Лесько Черкес
• війт Семен Горбань
• полтавський полковник Мартин Пушкар
• Богдан Хмельницький
• мандрівний дяк

Проблематика роману

У романі авторка порушує цілу низку проблем, які не втрачали своєї актуальності в усі часи.

Тема любові є однією з головних. Твір дає змогу кожному читачу відкрити для себе красу й силу людської любові, хай навіть ця любов зазнала зради й призвела до трагічної розв'язки. «Маруся Чурай» збагачує нас своєю «філософією любові», у якій це почуття визнається як особлива духовна цінність. Проблема любові і зради, що теж належить до «вічних» тем, вирішується як складова частина філософії любові. Любовний трикутник розгортається у творі не лише через образи Марусі-Гриця-Галі, а й Марусі-Гриця-Івана. Саме останній, хлопець, який щиро кохає Марусю, козак, полковий обозний, звиклий до випробувань і битв, щоб урятувати кохану від страти (за вироком суду), звертається за допомогою до самого гетьмана Хмельницького. Коли заграли знову труби до походу, Іван відразу відгукується на поклик гетьмана, він у перших лавах, під корогвами. Для нього обов'язок — найперше і святе.

Чільне місце у творі займає інша «вічна» проблема літератури — митець і народ, митець і суспільство. Головна героїня роману, Маруся Чурай, цілком справедливо показана Л. Костенко як геніально обдарований митець, як один із творців українських пісень, що набули найбільшого поширення й принесли всесвітню славу нашому народу. У часи, коли жила Маруся Чурай, українська писемна література через певні умови була ще слабо розвинутою. Проте народ мав своїх митців, які були його голосом, його душею. Маруся Чурай — одна з них. Дівчина мала власне розуміння завдань творчості, її суспільного значення. Як митець, як людина незвичайна, виняткова, вона відчувала й глибоко переживала різне ставлення до себе з боку сучасників — від щирого захоплення й любові до повного нерозуміння і навіть агресивності до себе як до людини, що є «не такою, як усі». Немає сумніву, що Л. Костенко, змальовуючи образ своєї попередниці, української поетеси XVII ст., внесла в цей образ багато чого зі свого часу, зі своїх стосунків з українським «застійним» суспільством 70-80-х років.

Джерела

1. Брюховецький В. С. Ліна Костенко: Нарис творчості. — К. : Дніпро, 1990. — 262 с. — (Літ. портрет).
2. Клочек Г. Д. Історичний роман Ліни Костенко «Маруся Чурай»: навч. посіб. — Кіровоград : Степова Еллада, 1998. — 51 с. — ISBN 966-7514-00-5.
3. Костенко Л. Маруся Чурай Електронний ресурс [Архівовано 21 квітня 2018 у Wayback Machine.]: Бібліотека української літератури. — Режим доступу: (дата звернення: 20.04.2018). — Назва з екрана.

Посилання

• «Маруся Чурай» в е-бібліотеці «ЛітАрхів» [Архівовано 7 лютого 2024 у Wayback Machine.]