Мармурова кішка
Мармурова кішка[1] (Pardofelis marmorata) — дика кішка Південно-Східної Азії з підродини малих кішок (Felinae). Характеризується довгим хвостом, розміром трохи більшим за домашню кішку й візерунком хутра, що нагадує димчастого леопарда. Це деревний, солітарний, територіальний вид, який мешкає в тропічних лісах.
| Мармурова кішка | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Хижі (Carnivora) |
| Підряд: | Котовиді (Feliformia) |
| Родина: | Котові (Felidae) |
| Підродина: | Малі кішки (Felinae) |
| Рід: | Pardofelis |
| Вид: | Мармурова кішка (P. marmorata)
|
| Біноміальна назва | |
| Pardofelis marmorata | |
| Підвиди | |
| |
| |
| Мапа поширення | |
| Синоніми | |
|
Felis marmorata | |
Таксономія ред.
Деякий час її вважали лінією великих кішок. А саме, через спорідненість у візерунку хутра і дещо збільшені верхні ікла мармурову кішку розміщали в один рід з димчастим леопардом (Corbett & Hill, 1992). Проте дослідження ДНК вказують, що мармурова кішка належить до лінії родоводу, до якої також належать Азійська золотиста кішка (Catopuma temmincki) і Гніда кішка (Catopuma badia). Спільний прабатько названих трьох видів жив приблизно 5.41 мільйона років тому[2].
Філогенетичне древо родів Pardofelis і Catopuma
| |||||||||||||
Зовнішній вигляд ред.
Мармурові кішки трохи більші за домашніх кішок, вагою 2—5 кг. Їх довжина становить близько 55 см, не враховуючи 50-сантиметрового хвоста. Висота в холці від 35 до 55 см. Ноги гнучкі й досить короткі, але ступні великі з великими подушечками. Очі бурштинові або золотисті, вуха малі й округлі. Очі оточені кільцями кольору слонової кістки. Ікла довгі у порівнянні з розміром тіла. Хутро густе й м'яке. Візерунок хутра нагадує димчастого леопарда: на жовтому тлі видніються великі чорні, нерівномірно окреслені плями, внутрішня частина яких світліша за краї. Нижні частини тіла світліші. По будові тіла мармурові кішки схожі поширеним в тих же краях далекосхідними котами, хоча близької спорідненості між обома видами немає. Часто мармурові кішки перебувають в положенні з опуклою спиною.
Ареал ред.
Мармурові кішки мешкають в континентальній Південно-Східній Азії, в східних Гімалаях, на Суматрі й Борнео. Їх безпосередньою сферою проживання є вологі тропічні ліси. Хоча насправді цей вид був записаний в широкому діапазоні середовищ існування від рівня моря до 3000 метрів. Місця проживання включають змішані листяно-вічнозелені ліси, вторинні ліси, вирубки, ліс після вирубок, і кам'янисті чагарники. Країни проживання: Бутан; Бруней-Даруссалам; Камбоджа; Китай; Індія; Індонезія (Калімантан, Суматра); Лаос; Малайзія (півострів Малайзія, Сабах, Саравак); М'янма; Непал; Таїланд; В'єтнам.
- Підвид Pardofelis marmorata marmorata (Martin, 1836) — живе на Малайському півострові, Суматрі, Борнео, на півночі М'янми.
- Підвид Pardofelis marmorata charltoni (Gray, 1846) — живе в північній частині М'янми, Сіккімі, Дарджилінгу та Непалі.
Спосіб життя ред.
Мармурова кішка — нічний мисливець. На відміну від бенгальської кішки, яка живе на землі, мармурова пересувається в основному по гіллю дерев, і так обидва види не складають один одному особливої конкуренції.
Харчування ред.
Мармурова кішка харчується гризунами, особливо з родини вивіркових, а також жабами, птахами й комахами.
Відтворення ред.
Вагітність, за оцінками, триває десь між 66 і 82 днів. Очі кошенят повністю відкриті у близько 16 днів, і вони зможуть ходити у 22 дні. Менш ніж 100 грамів при народженні, вони швидко розвиваються. Молодь досягає статевої зрілості у 21—22 місяці, одна особина в неволі дожила до 12 років і трьох місяців.
Загрози та охорона ред.
Головною загрозою для мармурової кішки є знеліснення. Мармурова кішка внесена до Додатка I CITES. Полювання на неї заборонена в країнах: Бангладеш, Китай (тільки у провінції Юньнань), Індія, Малайзія, Індонезія, М'янма, Непал і Таїланд. Мармурову кішку рідко можна побачити в зоопарках і вона погано розмножується в неволі. Цей вид знаходиться на межі вимирання і занесений в Міжнародну Червону книгу.
Галерея ред.
.JPG)
Примітки ред.
- ↑ Решетило, О. Зоогеографія : навч. посіб. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2013. — С. 108.
- ↑ O’Brien S. J. & Johnson W. E. The evolution of cats // Scientific American. — 2007. — Вип. 297. — № 1. — С. 68–75. (англ.)
Джерела ред.
- Stephen J. O'Brien and Warren E. Johnson The Evolution of Cats — Scientific American. 08/2007; 297(1):68-75 PDF [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
- Grassman, L., Sanderson, J., Hearn, A., Ross, J., Wilting, A., Sunarto, S., Khan, J.A. & Mukherjee, S. 2008. Pardofelis marmorata. In: IUCN 2013 [Архівовано 27 січня 2013 у WebCite] (англ.)
- Don E. Wilson & DeeAnn M. Reeder (editors). Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed). 2005 [Архівовано 9 січня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)
- Melvin E. Sunquist, Fiona Sunquist. Wild cats of the world. — University of Chicago Press, 2002. — С. 373—119. — ISBN 0226779998. (англ.)
- ARKive (англ.)
- Knibbe, N. and V. Hutzley 2009. Pardofelis marmorata, Animal Diversity Web [Архівовано 28 січня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
- Indian Tiger Welfare Society (англ.)