Відкрити головне меню

Марк Юліано (італ. Mark Iuliano, нар. 12 серпня 1973, Козенца) — італійський футболіст, що грав на позиції захисника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер. Кавалер ордена «За заслуги перед Італійською Республікою» (2000).

Ф
Марк Юліано
Особові дані
Народження 12 серпня 1973(1973-08-12) (46 років)
  Козенца, Італія
Зріст 187 см
Вага 83 кг
Громадянство Flag of Italy.svg Італія
Позиція захисник
Юнацькі клуби
Італія «Кампанья»
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1990–1996 Італія «Салернітана» 83 (1)
1992–1993   Італія «Болонья» 24 (1)
1993–1994   Італія «Монца» 16 (0)
1996–2004 Італія «Ювентус» 187 (7)
2005 Іспанія «Мальорка» 29 (4)
2006 Італія «Сампдорія» 4 (0)
2006–2007 Італія «Мессіна» 21 (0)
2008 Італія «Равенна» 10 (2)
2010–2012 Італія «Сан Дженезьо» 15 (7)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1998–2002 Італія Італія 19 (1)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
2012–2014 Італія «Павія» (підлітки)
2014–2015 Італія «Латина» (дублери)
2015 Італія «Латина»
2017– Італія «Комо»
Звання, нагороди
Нагороди
Орден «За заслуги перед Італійською Республікою»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Провів більшу частину своєї кар'єри у «Ювентусі» в Серії А, з яким він виграв кілька національних (чотириразовий чемпіон Італії та триразовий володар Суперкубка Італії) і міжнародних (володар Суперкубка УЄФА, Міжконтинентального кубка та Кубка Інтертото) трофеїв. Вважається одним з найкращих італійських захисників свого покоління[1][2]. Також виступав за національну збірну Італії, з якою став фіналістом Євро-2000 і учасником чемпіонату світу 2002 року.

Зміст

Клубна кар'єраРедагувати

Ранні рокиРедагувати

Народився 12 серпня 1973 року в місті Козенца. Вихованець футбольної школи клубу «Кампанья».

У дорослому футболі дебютував 1990 року виступами за команду «Салернітана», в якій провів два сезони, взявши участь у 29 матчах чемпіонату. У сезоні 1992/93 виступав на правах оренди у «Болоньї», після чого ще рік провів в оренді в «Монці». З 1994 року знову став виступати за «Салернітану», де провів ще два роки.

«Ювентус»Редагувати

1996/97Редагувати

Влітку 1996 року калабрійський захисник став гравцем «Ювентуса» і 15 вересня дебютував у Серії А в матчі проти «Кальярі». Юліано відразу ж зміг взяти участь у тріумфах команди Марчелло Ліппі: в листопаді того ж року клуб виграв Міжконтинентальний Кубок, на початку року наступного — Суперкубок Європи, а за підсумками сезону 1996/97 клуб став чемпіоном Італії[3]. На початку того дебютного сезону, коли після відходу основих центрбеків П'єтро Верховода і Массімо Каррери Ліппі ще не визначився з новою парою центральних захисників, Юліано порівняно часто потрапляв в основний склад. Але до середини сезону трійка Чіро Феррара-Паоло Монтеро-Серджіо Порріні впевнено застовпила за собою основу і запас в центрі захисту, і Юліано міцно сів на лавку. Втім, у передостанньому 33 турі чемпіонату Італії, коли Ліппі перед фіналом Ліги чемпіонів дав відпочити деяким гравцям основи, Марк Юліано зрівняв рахунок у матчі проти «Аталанти» і, забивши свій перший м'яч за новий клуб, приніс йому двадцять четверте чемпіонство в історії. У лігочемпіонівському фіналі Юліано також провів на полі усі 90 хвилин, проте туринці поступились 1:3 дортмундській «Борусії» і не здобули трофей.

1997/98Редагувати

В наступному сезоні, незважаючи на перехід Серджіо Порріні в «Глазго Рейнджерз», Марк Юліано не став частіше з'являтися на полі, оскільки зв'язка Феррара-Монтеро грала відмінно і не потребувала заміни. Так і було протягом усього першого кола, аж до 18 туру Серії А, коли в матчі з «Лечче» важку травму — подвійний перелом гомілкової кістки лівої ноги — отримав Чіро Феррара, вибувши до кінця сезону. Саме Юліано був покликаний замінити Феррару в основі і зробив це дуже якісно. Феррара, спостерігаючи за матчами з трибун і відповідаючи на питання про гру Юве, жартував: «Трохи турбує захист — так, чого доброго, і без мене обійдуться!»[4].

У тому сезоні Юліано встиг відзначитися у двох найважливіших поєдинках. Першим з них став матч 31-го туру чемпіонату з відстаючим на 2 очки «Інтернаціонале» на «Делле Альпі», матч за скудетто. У другому таймі за безпосередньої участі Юліано сталася пригода, яка згодом стала причиною палких дискусій. Роналду увірвався в штрафну Юве, напоровся на Юліано і впав. Суддя пенальті не дав, захисники «чорно-білих» швидко переправили м'яч Зідану, який проник на половину поля міланської команди і віддав м'яч Дель П'єро, який, в свою чергу, також впав у штрафному майданчику, але цього разу суддя дав пенальті. Незважаючи на те, що Джанлука Пальюка удар Дель П'єро з точки парирував, «Ювентус» той матч виграв і захистив титул чемпіона країни. Другим «матчем сезону» став фінал Ліги Чемпіонів проти мадридського «Реала», який закінчилися для Юліано особисто і «Ювентуса» в цілому не настільки добре. Саме від Юліано м'яч відскочив до югославського форварда мадридців Предрага Міятовича, який і забив єдиний та вирішальний гол у матчі, змусивши туринців вдруге поспільт капітулювати у фіналі Ліги чемпіонів.

1998/99Редагувати

Наступний сезон, 1998/99 років, став продовженням кошмару фіналу Ліги Чемпіонів проти «Реала». Вся команда грала слабко, не став винятком і Юліано. Крім того, практично в самому початку сезону Марк отримав серйозну травму і вибув на тривалий час. Сам же «Ювентус» за підсумками сезону зайняв лише 7 місце, і навіть поступився в матчі плей-оф місцем у Кубку УЄФА «Удінезе» (0:0, 1:1). Щоправда, перемога в Кубку Інтертото все ж дозволив команді на наступний сезон взяти участь у другому за престижністю європейському змаганні.

1999/00Редагувати

Після провального попереднього сезону в «Ювентусі» з'явився новий тренер — Карло Анчелотті, який змінив стандартну ігрову схему 4-4-2 на 3-5-2, і захисне тріо Монтеро-Феррара-Юліано пропустило рекордно низьку кількість м'ячів у Серії А за новітню історію «Ювентуса» — всього 20. Проте зоряний напад на чолі з Зіданом забив лише 46 м'ячів, що, в кінцевому підсумку, зупинило Стару Синьйору за одне очко від скудетто, а чемпіоном стало «Лаціо».

2000/01Редагувати

У сезоні 2000/01 років Анчелотті тасуванням нападників (Дель П'єро, Індзагі, Трезеге, Ковачевич, Фонсека, Еснайдер) істотно підвищив результативність, але це не принесло йому успіху — «Ювентус» забив 61 м'яч (третій результат після чемпіона «Роми» та бронзового призера «Лаціо»), але посів все те ж друге місце в чемпіонаті Італії. А захист теж став другим з 27 м'ячами, поступившись першістю пармезанцям Каннаваро і Тюраму, які пропустили на м'яч менше. Крім того, на початку сезону через травми ветеранів (в тому числі і Юліано) у захисті грали Марко Дзанкі та Ігор Тудор. Дзанкі після серії провальних матчів був відправвлений в оренду, а Ігор Тудор, який чудово зарекомендував себе протягом всього сезону, продовжував надавати серйозну конкуренцію основному тріо центральних захисників, не забуваючи при цьому підключатися до атаки — він забив аж 6 голів, стільки ж, скільки Зідан, і на м'яч більше нападника Ковачевича.

2001/02Редагувати

Влітку 2001 року «стару сеньйору» знову очолив Марчелло Ліппі, разом з яким повернулася і схема 4-4-2. Новим складом чемпіонської оборони Ліппі наступних двох років стали Тюрам — праворуч, Феррара і Монтеро в центрі, Пессотто — зліва. Юліано було місце лише на заміні. Але і там він вже не був першим. Щоправда саме Юліано провів увесь матч на Суперкубок Італії 2002 року і допоміг команді виграти трофей.

2002/03Редагувати

У наступному сезоні Юліано залишився запасним гравцем. Так на фінал Ліги Чемпіонів 2003 року Ліппі в основу не виставив Пессотто і змістив ліворуч Монтеро, а в пару до Феррари поставив не Юліано, а молодого Тудора. Коли ж хорват ще у першому таймі отримав травму, то Монтеро повернувся в центр, а Тудора змінив Бірінделлі, який і закрив ліву бровку. Цей фінал «Ювентус» знову програв, цього разу у серії післяматчевих пенальті, через що Юліано так і не зміг з трьох спроб виграти найпрестижніший європейський трофей. Проте вже за кілька місяців туринці взяли реванш у «Мілана» за поразку у фіналі Ліги чемпіонів, здолавши їх також у серії пенальті в матчі на Суперкубок Італії, в якому Юліано взяв безпосередню участь.

2003/04Редагувати

Сезон 2003/2004 років став найгіршим в історії захисту Юве за багато десятиліть — 42 пропущених м'ячі і лише третє місце. Для порівняння, «Рома» Капелло, що посіла друге місце змогла перекрити навіть рекорд «Ювентуса» Анчелотті — всього 19 м'ячів, а скудетто здобув «Мілан», який пропустив 25 м'ячів. До такого провалу захисних порядків був причетний і Юліано, який став виходити значно частіше, оскільки Ліппі старанно тасував захисників в надії знайти хоч-якусь комбінацію, яка гарантувала б менше 2 голів за гру. А комбінацій було чимало, адже до Монтеро, Феррари, Юліано і Тудора додався молодий Нікола Легроттальє з «К'єво» і ветеран Сальваторе Фрезі з «Болоньї». Але навіть переведення Тюрама в центр не допомогло у тому сезоні і вже тоді стало зрозуміло, що в наступному сезоні захисна лінія піддасться серйозній чистці. Тому в тому сезоні Марк востаннє вписав себе в історію «Ювентуса» — він вперше в своїй кар'єрі забив 2 голи в чемпіонаті, по м'ячу в кожному з матчів проти «Болоньї», принісши своєму клубу 6 очок.

Влітку 2004 року команду очолив Фабіо Капелло, який серйозно зайнявся захистом і привів в команду Каннаваро і Зебіну, натомість позбавився від Легроттальє, Фрезі, Тудора і Юліано. Всього у складі «чорно-білих» Юліано провів у Серії А 187 матчів і забив 7 м'ячів.

Подальша кар'єраРедагувати

На початку 2005 року Марк став гравцем іспанської «Мальорки», де досить стабільно виступав до кінця 2005 року, після чого повернувся на батьківщину в «Сампдорію».

31 серпня 2006 року Юліано перейшов у «Мессіну», де відіграв наступний сезон, але не врятував команду від вильоту з Серії А. Після цього Юліано пів року залишався без клубу і лише взимку 2008 року відправився в «Равенну» з Серії Б. Граючи за цей клуб, Юліано виявився втягнутим у скандал, пов'язаний з тим, що тест на допінг дав позитивний результат — Марк вживав кокаїн[5]. За рішенням Федерації Футболу Італії термін дискваліфікації склав два роки[6].

Після завершення дискваліфікації Юліано протягом 2010–2012 років виступав за аматорський клуб «Сан Дженезьо»[7], після чого у віці 38 років остаточно завершив кар'єру[8].

Всього за свою кар'єру він провів 212 матчів у Серії А і забив 7 голів, а також 94 гри і 2 голи в Серії Б.

Виступи за збірнуРедагувати

Після хорошого сезону 1997/98 Юліано міг опинитись в заявці збірної Італії на чемпіонаті світу у Франції, куди він міг потрапити завдяки травмі Феррари. Проте травмованого вже по ходу чемпіонату Несту Чезаре Мальдіні замінив не на перспективного і молодого Юліано, а на досвідченого ветерана Джузеппе Бергомі. Ставши в центрі оборони скуадри адзурри разом з Фабіо Каннаваро, він не дозволив пробити Пальюку навіть майбутнім Чемпіонам Світу французам, які пройшли збірну Італії лише у серії післяматчевих пенальті. Після мундіалю Бергомі завершив кар'єру у збірній, що відкрило дорогу молодому Юліано.

5 вересня 1998 року він дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії в першому матчі відбору на чемпіонат Європи 2000 року проти збірної Уельсу (2:0). Незважаючи на те, що цей матч став для нього єдиним у вдалій для італійців кваліфікації, Діно Дзофф включив Юліано у заявку на фінальний турнір у Бельгії та Нідерландах. У збірній на чемпіонаті Європи Дзофф використовував Марка на не зовсім звичній для нього позиції лівого захисника. В результаті Юліано зіграв у всіх шести матчах і разом зі своїми партнерами дійшов до фіналу, де «сквадра адзурра» знову поступилася французам у драматичному поєдинку.

У відборі на наступний чемпіонат світу Юліано знову зіграв лише в одному матчі, але знову був включений в заявку на турнір в Японії і Південній Кореї, незважаючи на те, що навіть в клубі Марк не завжди потрапляв у склад на гру. На мундіалі команда Джованні Трапаттоні в одній восьмій фіналу зазнала несподіваної поразки від господарів корейців (1:2), а цей матч став єдиним для Юліано на турнірі.

Останній матч за збірну Юліано провів 20 листопада 2002 року у товариській грі проти збірної Туреччини (1:1)[9]. Всього протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 5 років, провів у формі головної команди країни 19 матчів, забивши 1 гол.

Кар'єра тренераРедагувати

Розпочав тренерську кар'єру відразу ж по завершенні кар'єри гравця[10], 2012 року, увійшовши до тренерського штабу клубу «Павія».

В подальшому входив до тренерського штабу клубу «Латина»[11]. 4 січня 2015 року Юліано став головним тренером «Латини»[12], де працював до 2 листопада, після чого був звільнений після чергової поразки від «Брешії»[13].

Статистика виступівРедагувати

Статистика виступів за клубРедагувати

Чемпіонат Ліга
СезонКлубЛіга ІгриГоли
ІталіяЛіга
1990/91   «Салернітана» Серія B 2 0
1991/92 Серія C1 27 0
1992/93   «Болонья» Серія B 24 1
1993/94   «Монца» 16 0
1994/95   «Салернітана» 22 0
1995/96 32 1
1996/97   «Ювентус» Серія А 21 1
1997/98 25 1
1998/99 20 1
1999/00 32 0
2000/01 23 0
2001/02 27 1
2002/03 21 1
2003/04 18 2
ІспаніяЛіга
2004/05   «Мальорка» Ла Ліга 15 1
2005/06 14 3
ІталіяЛіга
2005/06   «Сампдорія» Серія А 4 0
2006/07   «Мессіна» 21 0
2007/08   «Равенна» Серія B 10 2
Країна Італія 345 11
Іспанія 29 4
Всього 374 15

Статистика виступів за збірнуРедагувати

 Статистика матчів і голів за збірну —   Італія
Дата Місто Господарі Результат Гості Турнір Голи Примітки
5-9-1998 Ліверпуль Уельс   0 – 2   Італія Відбір до ЧЄ 2000 -
13-11-1999 Лечче Італія   1 – 3   Бельгія товариський матч -   46'
23-2-2000 Палермо Італія   1 – 0   Швеція товариський матч -   76'
26-4-2000 Реджо-Калабрія Італія   2 – 0   Португалія товариський матч 1
3-6-2000 Осло Норвегія   1 – 0   Італія товариський матч -   87'
11-6-2000 Арнем Туреччина   1 – 2   Італія ЧЄ 2000 - 1-й етап -   62'
14-6-2000 Брюссель Італія   2 – 0   Бельгія ЧЄ 2000 - 1-й етап -
19-6-2000 Ейндговен Італія   2 – 1   Швеція ЧЄ 2000 - 1-й етап -   46'
24-6-2000 Брюссель Італія   2 – 0   Румунія ЧЄ 2000 - чвертьфінал -
29-6-2000 Амстердам Італія   0 – 0 д.ч.
(3-1 п.п.)
  Нідерланди ЧЄ 2000 - півфінал -
2-7-2000 Роттердам Франція   2 – 1   Італія ЧЄ 2000 - Фінал - 2-ге місце
3-9-2000 Будапешт Угорщина   2 – 2   Італія Відбір до ЧС 2002 -
7-11-2001 Сайтама (Сайтама) Японія   1 – 1   Італія товариський матч -
13-2-2002 Катанія Італія   1 – 0   США товариський матч -
27-3-2002 Лідс Англія   1 – 2   Італія товариський матч -   57'
18-5-2002 Прага Чехія   1 – 0   Італія товариський матч -   46'
18-6-2002 Теджон Італія   1 – 2   Південна Корея ЧС 2002 - 1/8 фіналу -
21-8-2002 Трієст Італія   0 – 1   Словенія товариський матч -   46'
20-11-2002 Пескара Італія   1 – 1   Туреччина товариський матч -
Усього Матчів 19 Голів 1

Титули і досягненняРедагувати

«Ювентус»: 1996-97, 1997-98, 2001-02, 2002-03
«Ювентус»: 1997, 2002, 2003
«Ювентус»: 1996
«Ювентус»: 1996
«Ювентус»: 1999

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати