Марк Сеген
Марк Сеген (фр. Marc Seguin; 10 квітня 1786, Анноне, Франція — 24 лютого 1875) — французький інженер, винахідник тросових підвісних мостів та жаротрубного парового котла парової машини. Він народився у Анноне у регіоні Рона-Альпи, департаменту Ардеш на південному сході Франції у сім'ї Марка Франсуа Сегена (фр. Marc François Seguin) (засновника компанії «Seguin & Co») і Терези-Августини де Монгольф'є (фр. Thérèse-Augustine de Montgolfier) (племінниці Жозефа Монгольф'є).
| Марк Сеген | ||
|---|---|---|
| фр. Marc Seguin | ||
 | ||
| Народився |
20 квітня 1786[1][2][3] Париж, Королівство Франція | |
| Помер |
24 лютого 1875[2][4][…] (88 років) Анноне | |
| Поховання | Анноне[5] | |
| Місце проживання | domaine de Marc Seguind | |
| Країна |
 Франція | |
| Діяльність | винахідник, інженер, підприємець, locomotive designer | |
| Alma mater | Консерваторія мистецтв і ремесел | |
| Галузь | інженерія | |
| Вчене звання | член Французької академії наук | |
| Членство | Французька академія наук | |
| Відомий завдяки: | конструкції підвісного моста | |
| Рід | Famille Seguind | |
| Родичі | Laurent Seguind і Louis Seguind | |
| Нагороди |
| |
 Марк Сеген у Вікісховищі | ||
Кар'єра ред.
Мости ред.
Марк Сеген був винахідником і підприємцем. Він розробив та збудував перший підвісний міст в континентальній Європі. Займався будівництвом а пізніше керував збором мит за користування мостами, у цілому у його підпорядкуванні було 186 мостів на терені цілої Франції[6].
Парові локомотиви ред.
Незабаром після відкриття у 1825 році Стоктон-Дарлінгтонської залізниці в Англії він відвідав її та вивчав роботу паротяга Джорджа Стефенсона. У 1829 році він забезпечив постачання двох паровозів власної конструкції для залізниці Сент-Етьєн-Ліон[7]. У них використовувався інноваційний жаротрубний паровий котел, а також вентилятори з механічним приводом для збільшення тяги при горінні замість конусного пристрою з подачею відпрацьованої пари, що на той час використовувався для покращення тяги. Цей котел нагадував за деякими ознаками пізню конструкцію шотландського типу парового котла тим, що мав великий колекторний димохід від печі, та багато трубок малого діаметра, які спрямовані до димоходу над топковими дверцятами. Продукти горіння палива проходили від камери згорання до димової труби через ці трубки. Проект Сегена дозволив збільшити площу контакту топкових газів з водяною сорочкою топки що забезпечило зростання потужності нагріву.
Розроблена конструкція парового котла дозволила збільшити потужність і швидкість руху паровозів з близько 6 до понад 25 км/год, що стало поштовхом у розвитку залізниць. Пізніше Сеген співробітничав з Джорджем Стефенсононом, допомагаючи йому у розробці паровозного котла для «Ракети Стефенсона», що забезпечило перемогу у Рейнхільських випробуваннях[7].
Інші види діяльності ред.
Разом зі своїми братами Камілем, Жюлем, Паулем і Чарльзом а також, двоюрідним братом Віцентом Міньо розвивав започаткований його батьком бізнес у інших галузях: текстильній, паперовій, газового освітлення, вуглевидобування та конструювання.
Нагороди та вшанування ред.
У 1836 році Марк Сеген став кавалером Ордена Почесного легіону, а у 1866 році офіцером цього Ордену. У 1866 році став членом Французької академії наук. Він є автором багатьох книг із застосування фізики та математики при будівництві мостів і парових двигунів для локомотивів.
За значний вклад у розвиток науки і техніки ім'я Марка Сегена входить до списку 72 імен найвидатніших французьких вчених, інженерів та підприємців на Ейфелевій вежі.
Примітки ред.
- ↑ база даних Léonore — ministère de la Culture.
- ↑ а б Find a Grave — 1996.
- ↑ а б GeneaStar
- ↑ Національна бібліотека Франції — 1537.
- ↑ http://www.landrucimetieres.fr/spip/spip.php?article62
- ↑ Drewry, Charles Stewart (1832). A Memoir of Suspension Bridges: Comprising The History Of Their Origin And Progress. London: Longman, Rees, Orme, Brown, Green & Longman. с. 110—114. Архів оригіналу за 2 березня 2012. Процитовано 13 червня 2009. Див. також: Sears, Robert (1847). Scenes and Sketches of Continental Europe. New York: Robert Sears. с. 514. Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 13 червня 2009.
- ↑ а б Snell, J.B. (1964). Early Railways. London: Weidenfield & Nicholson. Див. також: Dendy Marshall, Chapman Frederick (1953). A History of Railway Locomotives Down To The End Of The Year 1831, Chapter XXIV "Marc Seguin". London: The Locomotive Publishing Company. с. 236—240. Процитовано 13 червня 2009.
Посилання ред.
- Біографія і список праць. [Архівовано 20 квітня 2014 у Wayback Machine.]
- Відео репліки локомотива Marc Seguin у роботі, 2009. [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.]