Маркус Валерій Сергійович

Валерій Маркус; Маркус Валерій Сергійович
	Головний майстер-сержант
Загальна інформація
Народження	14 липня 1993 (29 років); Первомайськ, Миколаївська обл., Україна
Військова служба
Роки служби	2011—2016; з 2022
Приналежність	Україна
Вид ЗС	ДШВ України
Формування	47 ОМБр (з 2022); 25 ОПДБр (2011—2016)
Війни / битви	Протистояння у Слов'янську, Бої за Дебальцеве, Битва за Краматорськ, Бої за Шахтарськ, Війна на сході України і російське вторгнення в Україну (з 2022)
Нагороди та відзнаки
	Маркус Валерій Сергійович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Маркус.

Валерій Сергійович^[2] Маркус^[3] (нар. 14 липня 1993, Первомайськ на Миколаївщині, Україна) — український військовий, учасник російсько-української війни, письменник, блоґер і мандрівник, головний майстер-сержант 47 окремої штурмової бригади «Маґура».

Служить у ЗСУ, зокрема в зоні бойових дій на Донбасі, служив у 25-й окремій повітрянодесантній бригаді.

Відомий публікаціями у Facebook та відео в Youtube, у тому числі про війну на сході України та пішу прощу по Дорозі святого Якова довжиною у 1800 км. 13 серпня 2018 року вийшла його перша художня книга «Сліди на дорозі», частина подій якої відбувається на Донбасі, під час війни. Книга стала бестселером, та однією з найпопулярніших книг в Україні 2019 року.

У жовтні 2022 року увійшов до списку 25 найвпливовіших українських військових від НВ^[4].

ЖиттєписРедагувати

Народився 14 липня 1993 року, точне місце народження невідоме, згідно одних даних це Первомайськ на Миколаївщині^[5], згідно з іншими — Первомайськ на Луганщині.^[6]

14 липня 2011 року досяг повноліття і наступного дня пішов у військкомат та написав рапорт, що бажає служити у ВДВ (Високомобільні десантні війська). Через два місяці він став військовослужбовцем у 25 ОВДБр.^[7]^[8] Згідно зі спогадами Валерія, він став російськомовним у 10-му класі, а згодом повернувся до української^[9].

Війна на сході УкраїниРедагувати

Валерій із побратимами, 12 серпня 2014, АТО

Грудня 2015, служба в АТО

2014 року, коли до кінця контракту Валерія лишалося півроку, російські війська тимчасово окупували Крим, а пізніше і частину Донецької та Луганської області. 8 березня 2014 Валерій отримав перший бойовий наказ. Як солдат 25-ї десантної бригади, він потрапив на фронт під Слов'янськ.^[2] Влітку 2014 року за вбивство Валерія, одним з командирів терористичної організації ДНР, було призначено грошову винагороду, тоді й з'явився псевдонім «Ананьєв». На питання журналістів про цю подію Валерій відповідав: «Щоб через мене не змогли знайти моїх близьких та нанести їм шкоду». Після закінчення контракту, він залишився в армії ще на два роки, без підписання нового. В інтерв'ю Громадське ТБ, Валерій сказав, що: «Залишився тому, що відчував відповідальність і провину за те, що відбувається».^[10]

Під час служби в АТО Валерій вів відеоблог, намагаючись показати армію такою як вона є: не перебільшуючи жахи війни і не применшуючи помилок командування. Публікував відео з передової: про звільнення Вуглегірська, Дебальцевого, результати боїв, обстріли, армійське життя^[7].

2016 року був госпіталізований. Проходив лікування спочатку у Дніпрі, потім у Старокостянтинові Хмельницької області, далі в Одесі, де отримав виписку про непридатність до служби по стану здоров'я та був звільнений з лав ЗСУ. Переїхав до Києва та почав працювати в ІТ компанії. Пропрацювавши там пів року, звільнився та зайнявся різними підробітками, як, наприклад, ведучий спортивних заходів. Після звільнення з армії був змушений продовжити лікування, через те, що мав фізичні та психологічні проблеми, але до лікарів більше не звертався^[11]. Оскільки, за його словами: «Єдиний лікар, який здатен вирішити мої проблеми — це я сам».

У червні 2018 записав відеозвернення на підтримку ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова.^[12]

ПодорожРедагувати

2017 рік, на Шляху Святого Якова

2017

У 2017 році як лікування Валерій Маркус обрав пішу подорож із Парижа до мису Фіністерре, через Францію та Іспанію стародавнім паломницьким шляхом святого Якова — Ель Каміно де Сантьяго.^[13] З військовим наплічником за спиною, без знання мови та мінімально необхідною кількістю грошей Валерій вийшов із Парижа та пішов на південь. Дійшовши до міста Санте, попрямував на захід, до Атлантичного океану і пішов вздовж узбережжя океану через заповідник Ланд де Гасконь^[en], перейшов кордон Іспанії і продовжив шлях вздовж океану по Кантабрійському хребту, на захід.

Перейшовши гори, знову вирушив на південь, відвідавши місто Сантьяго-де-Компостела, звідки пішов далі на захід до Мису Фіністерре. Загалом Валерій подолав 1811 кілометрів виключно пішки. Усю свою подорож він фільмував та описував в публікаціях на Facebook. Його подорож у форматі 14-ти серійного фільму опублікована на його каналі в Youtube. Пройшовши через Францію та Іспанію до мису Фіністера, встановив на цьому «краю світу» український прапор, підписаний українцями на Майдані Незалежності у Києві.^[14]^[15]^[16]^[17]^[18]

Служба і звільнення Валерія з лав ЗСУ, а також його піша подорож Європою стали однією з основних сюжетних ліній повнометражного документального фільму режисера Сергія Дмитренка «Вільна людина. Проща».^[19]^[20]Прем'єра фільму відбулась 6 травня 2022 року в рамках благодійного показу Міжнародного кінофестивалю «Бруківка» у м. Кам'янець-Подільський^[21]

Вихід книгиРедагувати

2015 року Валерій почав писати книгу. На війні не було можливості повноцінно займатися цим. Після звільнення, було декілька спроб продовжити роботу, але проблеми зі здоров'ям заважали. І тільки після пішої подорожі Валерій зміг закінчити книгу про війну на Донбасі «Сліди на дорозі». Процес написання був для автора важким. На початку лютого 2018 року рукопис було завершено і почалась підготовка до друку.

Після декількох зустрічей з представниками різних видавництв, у тому числі з монополістами українського книжкового ринку, які хотіли надрукувати його книгу, Валерій був категорично проти співпраці з будь-ким. Він оформив себе, як видавця і заручившись підтримкою близьких друзів, надрукував її. 13 серпня 2018 року книга надійшла у продаж та одразу стала бестселером. За перші три тижні було розкуплено увесь 5-ти тисячний тираж, що є величезним успіхом для українського книжкового ринку.^[22]. З вересня розпочався всеукраїнський тур автора на підтримку своєї книжки.

Оглядач сайту mrpl.city Іван Синєпалов розташував роман на 10 місці у переліку найкращих книжок, виданих українською мовою у 2018 році. На його думку, «З поправкою на епоху, „Сліди на дорозі“ цілком можна сприйняти за запізніле продовження Холодного Яру — той самий художньо-документальний стиль і та сама здатність на кількох сторінках так прив'язати читача до співслужбовців автора, що кожна смерть стає і твоєю особистою маленькою втратою».^[23]

ЗатриманняРедагувати

10 вересня 2018 року Валерія було затримано поліціянтами в Дніпрі перед презентацією книги «Сліди на дорозі». За даними поліції, його затримали для проведення слідчих дій у справі щодо бійки, яка сталася в січні 2016 року.^[24] 5 жовтня 2018 року всі звинувачення з Валерія було знято^[25].

Подорож СкандинавієюРедагувати

Отримавши гонорари від продажів книги, Валерій віддав більшу частину коштів на благочинність, і у травні 2019 року вирушив у свою наступну пішу подорож країнами Скандинавії. 24 травня він прилетів до Осло і звідти пішов пішки на північ. Метою мандрівки було дійти до Північного Льодовитого океану. Валерій був у дорозі з травня по вересень 2019 року. Шлях проходив через Норвегію, Швецію і Фінляндію, переважно горами. Як зауважив сам Валерій: «За час подорожі, оленів я бачив більше, ніж людей»^[26].

У горах трапився інцидент, під час якого Валерій отримав травму обличчя і був змушений самостійно його зашивати. Загалом Валерій пройшов пішки близько 3000 км горами. Згодом він взявся за фільм про цю мандрівку, що має називатися «Вільна людина: Горизонт».

Зміна псевдоніма на справжнє прізвищеРедагувати

2014 року російські бойовики призначили винагороду за вбивство Валерія, після чого він змінив в соцмережах прізвище на вигадане — «Валерій Ананьєв», також прибравши місце народження^[27]. 2020 року Валерій відмовився від псевдоніму й повернув на всі свої сторінки в соцмережах справжнє прізвище за паспортом — «Маркус»^[27]^[3].

Повернення до лав арміїРедагувати

Після повномасштабного вторгнення російських військ до України, Маркус повернувся до лав ЗСУ. Перші кілька місяців воював у складі розвідувального підрозділу, у квітні з'явилися повідомлення про причетність Маркуса до формування новоствореного 47-го окремого батальйону ЗСУ, де йому запропонували посаду головного майстер-сержанта військової частини. Батальйон було сформовано, він виконує задачі в зоні бойових дій^[28]^[29]. Згодом батальйон став 47-ю бригадою «Маґура», де Маркус обійняв посаду головного майстер-сержанта.

Нагороди та відзнакиРедагувати

Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (2014)^[2]
Топ 30 українців до 30 років від Kyiv Post (2020)^[30]
Іменна вогнепальна зброя (17 жовтня 2022) — за значні заслуги в забезпеченні обороноздатності України, зміцненні національної безпеки, бездоганну військову службу, зразкове виконання військового обов'язку під час збройної агресії російської федерації проти України та виявлені при цьому високий професіоналізм, честь і доблесть^[31]
Потрапив до національного списку українського Forbes «30 до 30»- молодих українців, які впливатимуть на майбутнє своїх галузей (22 серпня 2022)
Нагороджений медаллю «За особливу службу ІІІ ступеня» (18 листопада 2022)