Марина Абрамович
Маріна Абрамович (серб. Марина Абрамовић; * 30 листопада 1946, Белград, СФРЮ) — сербська мисткиня, що працює в жанрі перформансу. Учасниця феміністичного мистецького руху. У своїх роботах досліджує стосунки між митцем та публікою, границі тіла та можливості розуму.
.jpg)
.svg){kind=small}
;_Flag_of_Serbia_and_Montenegro_(2003%E2%80%932006).svg){kind=small}
Одержала Золотого лева на Венеціанському бієннале 1997 року за роботу «Балканське бароко», в якій перемивала купу кривавих кісток в пам'ять про жертв Югославських воєн.
В березні-травні 2010 року Музей сучасного мистецтва Нью-Йорку провів велику ретроспективу і відтворення перформансів Абрамович.
Розпочала працювати в жанрі перфоманс у 1974, коли продемонструвала серію перформансів, спрямованих проти політики соціалістичної Югославії.
У своїх перформансах Абрамович показує людські проблеми та проблеми, породженні людьми. У кожному із них вона демонструє можливості людського тіла, адже постановки потребують неабиякої фізичної та психологічної витривалості.Через це Абрамович не завжди бере участь у власних перформансах з огляду на вік та здоров'я, і готує для них відібраних людей, яких вчить та тренує фізичній та психологічній витривалості.
Інсталяції Абрамович іноді викликали шок у публіки: в 1988 році один з глядачів знепритомнів на її виставці.
Кар'єраРедагувати
«Ритм 10», 1973Редагувати
Свій перший перфоманс Марина Абрамович виконала у Единбурзі, Велика Британія в 1973 році. У ньому Абрамович дослідила елементи ритуалу та жестів. Використовуючи двадцять ножів та два магнітофони, художниця грала в російську рулетку, встромляючи ножі між розкриті пальці рук.[8]
«Ритм 5», 1974Редагувати
«Ритм 2», 1974Редагувати
«Ритм 4», 1974Редагувати
«Ритм 0», 1974Редагувати
Щоб перевірити межі зв'язку між митцем і глядачами, Абрамович в 1974 році створила один зі своїх найбільш складних і відомих перформансів. Абрамович розмістила на столі 72 об'єкти, якими люди могли користуватися як завгодно. Деякі з цих об'єктів могли приносити задоволення, тоді як іншими можна було завдавати болю. Серед них були ножиці, ніж, хлист і навіть пістолет з одним патроном. Собі вона відвела пасивну роль. Протягом шести годин публіка могла діяти на свій розсуд, в тому числі маніпулюючи тілом і рухами мисткині[9]. Спочатку глядачі поводилися скромно і обережно, але через деякий час учасники стали агресивнішими. Абрамович пізніше згадувала:
Отриманий мною досвід говорить про те, що якщо залишати рішення за публікою, тебе можуть убити. <…> Я відчувала реальне насильство: вони різали мій одяг, встромляли шипи троянди в живіт, один узяв пістолет і прицілився мені в голову, але інший забрав зброю. Запанувала атмосфера агресії. Через шість годин, як і планувалося, я встала і пішла у напрямку до публіки. Всі кинулися геть, рятуючись від реального протистояння.
Cleaning the Mirror, 1995Редагувати
Spirit Cooking, 1996Редагувати
Роботи з Улаєм (1976—1988)Редагувати
Стосунки з митцем Улаєм (справжнє ім'я Frank Uwe Laysiepen) Абрамович перетворила на один величезний перформанс тривалістю 12 років, а його закінчення, тобто розставання, влаштувала у вигляді зустрічі на Великому китайському мурі після сходження назустріч одне одному з різних кінців Стіни.
В перформансі «Смерть себе» Абрамович та Улай поєднали своє дихання спеціальним агрегатом і вдихали видихи одне одного, доки не закінчився кисень. Через сімнадцять хвилин після початку перформансу обоє впали на підлогу без свідомості. Цей перформанс досліджував здатність індивідуума поглинати життя іншої особистості, обмінюючи і знищуючи її.
В інсталяції «Відносини в просторі» (1976) повністю роздягнена Абрамович і Улай зображували вільні стосунки на очах глядачів.
Композиція «Комуністичне тіло, Капіталістичне тіло» (1980-ті) стала протестом проти поділу людей ідеологічними бар'єрами.
Майже через 22 роки Улай відвідав перформанс Абрамович «The Artist Is Present». За ідеєю вистави, кожен, хто мав бажання, міг сісти навпроти мисикині й впродовж однієї хвилини дивитися їй у вічі. Таких людей виявилося дуже багато, Абрамович просиділа за столом багато годин. У певний момент вона підняла очі й побачила перед собою Улая. До цієї зустрічі вони не бачилися багато років. Коли їх погляди зустрілися, обоє митців заплакали.
Seven Easy Pieces, 2005Редагувати
The Artist Is Present: березень-травень 2010Редагувати
КритикаРедагувати
- 10 квітня 2020 року компанія Microsoft опублікувала в Ютьюб рекламу за участю Марини Абрамович. У ролику вона розповідала про новий VR-перформансі «Життя», який різко піддався громадської критики. У соціальних мережах Абрамович звинуватили в сатанізмі, «крові, болю і канібалізмі в її мистецтві»[10][11]
- У 2019 віруючі поляки виступили проти виставки Марини Абрамович, звинувачуючи її в сатанізмі[12]
ПриміткиРедагувати
- ↑ Досьє на Марину Абрамович на сайті «The Art Story»
- ↑ Пантуєва А. «Таня Бругера та її політична провокація» // OpenSpace.ru. — 2010. — 12 окт.
- ↑ а б Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #11908273X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ Marina Abramovic
- ↑ https://www.britannica.com/biography/Marina-Abramovic
- ↑ Museum of Modern Art online collection
- ↑ Net, Media Art (2020-07-31). Media Art Net | Abramovic, Marina: Rhythm 10. www.medienkunstnetz.de (en). Процитовано 2020-07-31.
- ↑ Marina Abramovic on Rhythm 0 / YouTube
- ↑ Dazed (2020-04-16). Marina Abramović has been accused of Satanism, again. Dazed (en). Процитовано 2020-07-13.
- ↑ Марина Абрамович прокомментировала удаление ролика Microsoft с ней из-за обвинений в сатанизме. Bird In Flight (ru-RU). 2020-04-22. Процитовано 2020-07-13.
- ↑ "Сатанинский вернисаж". Верующие поляки выступили против выставки Марины Абрамович. nv.ua. Процитовано 2020-07-13.
ДжерелаРедагувати
- М. Рябчук, Сад Меттерніха. Львів: ВНТЛ-Класика, 2008, С. 140—155.
ПосиланняРедагувати
|
Це незавершена стаття про художницю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |