Мари́на Абра́мович (серб. Марина Абра́мовић; * 30 листопада 1946, Белград, СФРЮ)— сербська мисткиня, що працює в жанрі перформансу. Учасниця феміністичного мистецького руху. У своїх роботах досліджує стосунки між митцем і публікою, границі тіла та можливості розуму.

Марина Абра́мович
Марина Абрамовић
Marina Abramović. The Cleaner (45524492341).jpg
У 2018 році
Народження 30 листопада 1946(1946-11-30)[3][4][…] (75 років)
Белград, НР Сербія, ФНРЮ[6][7] або Белград, Федеративна Народна Республіка Югославія[8]
Національність серби[9]
Країна Flag of Yugoslavia (1946-1992).svg Федеративна Народна Республіка Югославія
Flag of Yugoslavia (1946-1992).svg СФРЮ[10]
Flag of Serbia and Montenegro (1992–2006).svg СРЮ
Flag of Serbia and Montenegro (1992–2006).svg Сербія та Чорногорія
Flag of Serbia.svg Сербія
Flag of Yugoslavia (1946-1992).svg Югославія[11]
Жанр Перформанс, боді-арт
Навчання Університет мистецтв (Белград), Академія красних мистецтв (Загреб)
Діяльність перформерка, фотографка, video artist, скульпторка, звуковий художник, викладачка університету, кінопродюсерка, сценографка, кінорежисерка
Напрямок Концептуальне мистецтво
Роки творчості 10
Вплив Віто Аккончі, Брюс Науман, Кріс Бурден, Йозеф Бойс, Ів Кляйн, Валі Експорт, Сьюзен Зонтаґ[1]
Вплив на Ана Мендьєта, Метью Барні, Таня Бругера, Коко Фуско, Карен Фінлі, Феміністичне мистецтво[2]
Працівник Академія красних мистецтв Франції, Берлінський університет мистецтв, Hochschule für bildende Künste Hamburgd і Braunschweig University of Artd
Член Королівська академія мистецтв
Твори Seven Easy Piecesd, Art must be beautiful… Artist must be beautiful…d і Artist is Presentd
У шлюбі з Neša Paripovićd, Paolo Canevarid і Ulayd
Нагороди «Золотий Лев» Венеціанського бієннале (1997)
Сайт marinaabramovic.com
mai.art

Commons-logo.svg  CMNS: Марина Абрамович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Одержала Золотого лева на Венеціанському бієннале 1997 року за роботу «Балканське бароко», в якій перемивала купу кривавих кісток в пам'ять про жертв Югославських воєн.

У своїх перформансах Абрамович показує людські проблеми і проблеми, породженні людьми. У кожному з них вона демонструє можливості людського тіла, адже постановки потребують неабиякої фізичної та психологічної витривалості. Через це Абрамович не завжди бере участь у власних перформансах з огляду на вік та здоров'я, і готує для них відібраних людей, яких вчить і тренує фізичній та психологічній витривалості.

Інсталяції Абрамович іноді спричиняли в публіки шок: у 1988 році один з глядачів знепритомнів на її виставці.

БіографіяРедагувати

Абрамович народилася 30 листопада 1946 року в Белграді (Сербія), яка тоді була частиною Югославії, потім вона казатиме усе життя: «я з країни якої більше не існує». В інтерв'ю Абрамович описала свою сім'ю як «червону буржуазію». Її батьки, Даниця Росич і Войо Абрамович, були югославськими партизанами під час Другої світової війни. Після війни батьки Абрамович стали «національними героями» і отримали посади в повоєнному югославському уряді. Батько став командувачем, а мати спершу майором в армії, а у 1960-х директором Музею Революції та Мистецтва у Белграді

У часи війни Марина виховувалася бабусею і дідусем, поки їй не виповнилося шість років. Її бабуся була глибоко релігійною, тому Абрамович «провела своє дитинство в церкві, дотримуючись ритуалів бабусі – свічки вранці, священик що часто заходив, тощо».

У шість років, коли народився брат Марини, вона почала жити з батьками, мати змушувала її ходити на уроки фортепіано хоча, як зізнається Абрамович, музичний слух вона мала кепський, а також англійської та французької мови: «...я мала вчити 12 виразів французькою щодня».

Тим не менш вона рано зацікавилася живописом хоча не брала уроків малювання. У 14 років вона попросила свого батька купити їй олійні фарби. Один із друзів батька вирішив показати їй як ними користуватися: він поклав полотно на підлогу, виплеснув на нього суміш із фарб і підірвав. На цьому прикладі Марина зрозуміла, що у мистецтві «процес важливіший за результат».

1964 року її батько залишив сім’ю, тому вихованням Марини та її молодшого брата зайнялася мати. Життя під суворим наглядом матері було важким: «мати взяла повний контроль наді мною та моїм братом у військовому стилі...» -описує Абрамович своє дитинство в інтерв’ю, опублікованому в 1998 - «...мені не дозволяли виходити з дому після 10 години ночі, поки мені не виповнилося 29 років <...> усі перфоманси що я робила в Югославії завершувалися до 10 вечора, тому що в цей час я мала бути вдома. Це абсолютне божевілля, але всі мої порізи, хлестання, підпалювання себе, які могли позбавити мене життя, робилися до 10 вечора».

З 1965 по 1970 рік Абрамович була студенткою Академії образотворчих мистецтв у Белграді. Закінчила аспірантуру в Академії образотворчих мистецтв у Загребі в Хорватії, у 1972 році. Потім повернулася до Сербії де з 1973 по 1975 рік викладала в Ново-Садській Академії образотворчих мистецтв, даючи перші сольні виступи.

З 1971 до 1976 року була одружена з Нешем Париповичем, у 1976 році вона поїхала до Амстердама, щоб виконати перфоманс (пізніше стверджуюч, що в день її народження), а потім вирішила переїхати туди назавжди. Переїхавши до Амстердаму, Абрамович познайомилася із західнонімецьким перформансистом Улаєм. З Улаєм у неї були тривалі романтичні та творчі стосунки. Вони створили разом багато значущих творів нематеріального мистецтва. У 1988 році, після кількох років натягнутих стосунків, Абрамович та Улай вирішили розлучитися. Для цього вони здійснили подорож Великою китайською стіною: вирушивши в путь з протилежних кінців, вони зустрілися посередині, щоб попрощатися один з одним.

З 1990 по 1995 рік Абрамович була запрошеним професором Парижської Академії мистецтв та Берлінського університету мистецтв. З 1992 по 1996 рік вона була запрошеним професором Вищої школи мистецтв Гамбурга, а з 1997 по 2004 рік була професором перформансу у Вищій школі мистецтва мистецтва Брауншвейга.

1997 року отримала премію «Золотий лев» 47-й Венеціанської бієнале за роботу «Балканське бароко» — художниця перемивала гору закривавлених кісток на згадку про жертв війни в Югославії.

У березні-травні 2010 року Музей сучасного мистецтва Нью-Йорку провів велику ретроспективу і відтворення перформансів Абрамович.

У 2018 році випустила автобіографію «Пройти крізь стіни».

24 лютого 2022 року після російського вторгнення на територію України мисткиня висловилась на підтримку українців. 25 лютого вона опублікувала [Архівовано 23 березня 2022 у Wayback Machine.] відеозвернення, де заявила, що «повністю солідарна з українцями в цей неможливий день». Також Офіс Президента України опублікував [Архівовано 23 березня 2022 у Wayback Machine.] лист художниці, де вона закликає світ об'єднатися для допомоги українцям та українському президенту Володимиру Зеленському.

Після того у мережі з’явилася інформація що Марина Абрамович готова повторити свій знаменитий перфоманс «Художник присутній» для того щоб зібрати кошти на підтримку України у російській агресії.[13]

Перші роботиРедагувати

Розпочала працювати в жанрі перформанс у 1973-74 роках, коли продемонструвала серію перформансів під заголовком «Ритм», спрямованих проти політики соціалістичної Югославії.

«Ритм 10» - 1973Редагувати

У своєму першому виступі в Единбурзі в 1973 році Абрамович досліджувала елементи ритуалу та жесту. Використовуючи двадцять ножів і два магнітофони, художниця грала в російську рулетку, встромляючи ножі між розпущених пальців руки. Кожного разу, коли вона різалася, Абрамович брала новий ніж і повторювала гру спочатку, записуючи увесь процес на магнітофон. Порізавшись двадцять разів, вона переслухала запис, намагаючись повторити ті самі рухи і помилки, зливши минуле і сьогодення. З цього перфомансу Абрамович почала досліджувати стани свідомості виконавця, а також фізичні та психологічні обмеження тіла. «Як тільки ви входите у стан продуктивності, ви можете підштовхнути своє тіло робити те, що ви ніколи не могли б робити зазвичай».

«Ритм 5» - 1974Редагувати

У наступному перфомансі Абрамович намагалася відродити енергію надзвичайного тілесного болю, використовуючи велику залиту нафтою зірку, яку художниця запалила на початку дії. Стоячи за межами зірки, Абрамович підстригала собі нігті на руках та ногах і волосся. Відрізаючи вона кидала залишки у полум’я, щоразу створюючи спалахи світла. Горіння комуністичної п’ятикутної зірки символізувало фізичне і психічне очищення, а також зверталося до політичних традицій її минулого. В останньому акті очищення Абрамович стрибнула через полум’я в центр великої зірки. Спершу через світло та дим глядачі не зрозуміли, що вона втратила свідомість від нестачі кисню. Однак, коли полум’я підійшло дуже близько до її тіла, а вона все ще не рухалася, лікарі та інші втрутилися і витягли її з зірки.

Пізніше Абрамович прокоментував цей досвід: «Я була дуже розлючена, тому що зрозуміла, що існує фізична межа. Коли ви втрачаєте свідомість, ви не можете бути присутніми, ви не можете виступати».

«Ритм 2» - 1974Редагувати

Зпровокована втратою свідомості під час Ритму 5, Абрамович розробила дво-актний Ритм 2, щоб включити стан непритомності у виставу. Вона виконувала роботу в галереї сучасного мистецтва в Загребі в 1974 році. У першому акті, який тривав 50 хвилин, вона вживала ліки, які, за її словами, дають: «пацієнтам, які страждають на кататонічний синдром, щоб змусити їх змінити положення тіл». Ліки змусили її м’язи сильно скорочуватися, і вона втратила повний контроль над своїм тілом, залишаючись в курсі того, що відбувається. Після десятихвилинної перерви вона прийняла другий препарат, який «давали хворим на шизофренію з розладами насильницької поведінки, щоб їх заспокоїти». Виступ закінчився через п'ять годин, коли дія ліків зникла.

«Ритм 4» - 1974Редагувати

Перфоманс «Ритм 4» був виконаний в Мілані. У цьому творі гола Абрамович стояла на колінах у кімнаті з потужним промисловим вентилятором. Вона повільно підійшла до вентилятора, намагаючись вдихнути якомога більше повітря, щоб розширити свої легені. Невдовзі вона втратила свідомість.

Попередній досвід Абрамович у «Ритмі 5», коли глядачі втручалися у виставу, призвів до того, що вона розробила конкретні плани, щоб її втрата свідомості не перервала виступ до його завершення. Перед початком виступу Абрамович попросила оператора зосередитися тільки на її обличчі, не знімаючи вентилятор. Для того, щоб аудиторія не звертала уваги на її непритомний стан, і тому навряд чи втручалася. За іронією долі, після кількох хвилин непритомності Абрамович, оператор відмовився продовжувати і відправив по допомогу.

«Ритм 0»- 1974Редагувати

Щоб перевірити межі зв'язку між митцем і глядачами, Абрамович в 1974 році створила один зі своїх найскладніших і відомих перформансів. Вона призначала собі пасивну роль, а глядачі були б силою, яка діяла на неї. Абрамович розмістила на столі 72 об'єкти, якими люди могли користуватися як завгодно, табличка повідомляла їм, що вони не несуть відповідальності за жодні свої дії, усю відповідальність бере на себе автор. Деякі з цих об'єктів могли приносити задоволення, тоді як іншими можна було завдавати болю. Серед них були троянда, перо, мед, батіг, оливкова олія, ножиці, скальпель, ніж і навіть пістолет з одним патроном. Протягом шести годин публіка могла діяти на свій розсуд, в тому числі маніпулюючи тілом і рухами мисткині[14]. Це перевірило б, наскільки вразливими та агресивними можуть бути люди, коли їх дії не мають соціальних наслідків. Спочатку глядачі поводилися скромно й обережно, більшість людей була надзвичайно пасивною, але коли почали усвідомлювати, що їхнім діям немає меж, учасники стали агресивнішими. Наприкінці вистави її тіло роздягли та знущаннями знецінили до образу, який Абрамович описала як «Мадонна, мати і повія». Маючи початкову рішучість з’ясувати, як громадськість діє без наслідків, пов’язаних із їхніми вчинками, вона врешті-решт зрозуміла, що громадськість цілком могла вбити її заради власного особистого задоволення:

Отриманий мною досвід говорить про те, що якщо залишати рішення за публікою, тебе можуть убити. <…> Я відчувала себе зґвалтованною: вони різали мій одяг, встромляли шипи троянди в живіт, <…> хтось порізав мою шию та почав пити кров <…> один узяв пістолет і прицілився мені в голову, але інший забрав зброю. Запанувала атмосфера агресії. Рівно через шість годин, як і планувалося, я встала і пішла у напрямку до публіки. Всі кинулися геть, рятуючись від реального протистояння.

У своїх роботах Абрамович підтверджує власну ідентичність через точку зору інших, однак, що ще важливіше, змінюючи ролі кожного гравця - як наслідок розкривається і демонструється ідентичність і природа людства в цілому. Роблячи так індивідуальний досвід перетворюється на колективний і створює потужне повідомлення. Мистецтво Абрамович також являє собою об’єктивацію жіночого тіла, оскільки вона залишається нерухомою і дозволяє глядачам робити з її тілом що їм заманеться; аудиторія розсуває межі того, що можна вважати прийнятним. Представляючи своє тіло як об’єкт, вона досліджує елементи небезпеки та фізичного виснаження.

Роботи з Улаєм (1976—1988)Редагувати

У 1976 році, після переїзду в Амстердам, Абрамович познайомився з західнонімецьким художником-перформансу Уве Лайзіпеном (Frank Uwe Laysiepen), який звав себе просто Улай. Того ж року вони почали жити та виступати разом. Коли Абрамович та Улай почали співпрацю, основними концепціями, які вони досліджували, були Его та художня ідентичність. Вони вирішили утворити колективну істоту під назвою «Інший», і говорили про себе як про частини «двоголового тіла». Вони одягалися і поводилися як близнюки і створювали стосунки повної довіри. Вони створили «роботи стосунків», що характеризуються постійним рухом, зміною, процесом і «життєвим мистецтвом». Це був початок десятиліття впливової спільної роботи. Кожного виконавця цікавили традиції своєї культурної спадщини та бажання особистості до ритуалу. Та коли вони визначили свою фантомну ідентичність, їхні індивідуальні ідентичності стали менш доступними.

Роботи Абрамович та Улая перевіряли фізичні межі тіла та досліджували чоловічі та жіночі принципи, психічну енергію, трансцендентальну медитацію та невербальне спілкування. У той час як деякі критики досліджували ідею гермафродитного стану буття, сама Абрамович заперечує, що розглядає це як свідоме поняття. Її дослідження тіла, як вона наполягає, завжди стосувалися тіла як одиниці особистості, тенденції, яку вона простежує до військового минулого своїх батьків. Замість того, щоб займатися гендерними ідеологіями, Абрамович/Улай досліджували екстремальні стани свідомості та їх зв’язок з архітектурним простором. Вони розробили серію робіт, у яких їхні тіла створювали додатковий простір для взаємодії з аудиторією.

 
Обкладинка книги «3 перформанси», 1978. Collectie Gelderland

Спільні перфоманси Абрамович та УлаяРедагувати

  • «Відносини в просторі» (1976) - Абрамович і Улай роздягнуті бігли один одному на зустріч і зіштовхувалися, повторюючи це знову і знову. Таким чином Марина Абрамович і Улай хотіли поєднати фемінну та маскулінну енергії та створити дещо третє, що вони називали «Та Сутність».
  • «Відносини у русі» (1977) - пара кермувала машину в музеї протягом 365 кіл; з автомобіля сочилася чорна рідина, утворюючи своєрідну скульптуру, кожне коло символізує рік. (Після 365 кіл ідея полягала в тому, що вони вступили в Нове тисячоліття.)
  • «Відносини у часі» (1977) - вони сиділи спиною до спини, зв’язані хвостами з волосся шістнадцять годин. Потім вони дозволили публіці увійти до кімнати, щоб побачити, чи можуть вони використовувати енергію публіки, щоб розширити свої межі ще далі.
  • «Смерть себе» (1977) - художники з’єднали свої роти і вдихали один одного видихом, поки не використали весь доступний кисень. Через сімнадцять хвилин після початку перфомансу обидва впали на підлогу без свідомості, їхні легені наповнилися вуглекислим газом. Цей особистий твір досліджує ідею здатності індивіда поглинати життя іншої людини, змінюючи й знищуючи її.
  • «Imponderabilia» (1977, відтворена в 2010) - обидва повністю оголені, стоять у вузькому дверному отворі. Публіка повинна втиснутися між ними, щоб пройти, і при цьому вибрати, з ким із них зіткнутися.
  • «ААА-ААА» (1978) двоє стояли один навпроти одного і вимовляли довгі звуки з відкритими ротами. Вони поступово підходили все ближче й ближче, поки врешті-решт не закричали один одному прямо в рот. Цей твір продемонстрував їхній інтерес до витримки та тривалості.
  • «Сила спокою» (1980) - обидва врівноважували один одного на протилежних сторонах натягнутого лука і стріли, причому стріла була спрямована в серце Абрамович. Практично без зусиль Улай міг легко вбити Абрамович одним пальцем. Здається, це символізує домінування чоловіків і те, яку перевагу вони мають у суспільстві над жінками. Крім того, рукоятку лука тримає Абрамович і спрямована на неї. Рукоятка лука є найважливішою частиною лука. Це було б зовсім інше, якби це був Улай, що націлився у Абрамович, але якщо вона тримає лук, це майже так, ніби вона підтримує його, позбавляючи себе життя.
  • «Nightsea Crossing» (з 1981 по 1987 рік) протягом двадцяти двох перфомансів пара мовчки сиділа у кріслах один навпроти одного по сім годин на день.

«Коханці» - 1988Редагувати

Найтриваліший спільний перформанс Абрамович та Улая тривав 90 днів і став останнім спільним творінням. Подружжю знадобилося вісім років, щоб отримати дозвіл від китайського уряду на виконання роботи, до того моменту їхні стосунки повністю розірвалися.У 1988 році Абрамович і Улай здійснили духовну подорож, яка мала на меті покінчити із їхніми стосунками. «Ми не дзвонили, як нормальні люди, одне одному, щоб сказати: «Все скінчено». Ми пішли до Великого китайського муру, щоб попрощатися». Як описала Абрамович: «Ця прогулянка стала суцільною особистою драмою. Улай стартував із пустелі Гобі, а я з Жовтого моря. Після того, як кожен із нас пройшов 2500 км, ми зустрілися в середині й попрощалися». Вона сказала, що задумала цю прогулянку уві сні, і це, на її думку, було відповідним, романтичним завершенням стосунків, сповнених містики, енергії та привабливості. Пізніше вона описала процес: «Нам потрібна була певна форма фіналу, після цієї величезної відстані, що йдемо один до одного. Це дуже людське. Це в деякому роді драматичніше, більше схоже на кінець фільму <...> тому що, врешті-решт, ти справді самотній, що б ти не робив». Вона повідомила, що під час прогулянки вона переосмислювала свій зв’язок із фізичним світом і природою. Вона відчувала, що метали в землі впливають на її настрій і стан; вона також розмірковувала над китайськими міфами, в яких Велика стіна описується як «дракон енергії». Тоді їх стосунки припинилися.

Майже через 22 роки Улай відвідав перформанс Абрамович «The Artist Is Present». За ідеєю вистави, кожен, хто мав бажання, міг сісти навпроти мисткині й дивитися їй у вічі стільки, скільки побажає. У певний момент вона підняла очі й побачила перед собою Улая. До цієї зустрічі вони не бачилися багато років. Коли їх погляди зустрілися, обоє митців заплакали.

Наступні перфомансиРедагувати

«Чистка дзеркала» - 1995Редагувати

Інсталяція складалася з п’яти моніторів, які відтворювали кадри, на яких Абрамович розтирає брудний людський скелет на колінах. Вона енергійно очищає різні частини скелета мильною водою. Кожен монітор присвячений одній частині скелета: голові, тазу, ребрам, кистям і стопам. Кожне відео транслювалося зі своїм звуком, створюючи ефект накладання. Коли скелет стає чистішим, Абрамович покривається сіруватим брудом, який колись покривав скелет. Ця тригодинна вистава наповнена метафорами тибетських обрядів смерті, які готують учнів стати єдиним цілим зі своєю власною смертністю.

«Кулінарія духу» - 1996Редагувати

У 1996 році Абрамович у співпраці з Джейкобом Семюелем розробила кулінарну книгу «рецептів афродизіаків» під назвою «Spirit Cooking» (кулінарія духу). Ці «рецепти» мали бути «інструкціями до дій або думок». Наприклад, один із рецептів вимагає «13 000 грамів ревнощів», а інший — «змішати свіже грудне молоко зі свіжою спермою». Робота була натхненна поширеним переконанням, що привиди харчуються нематеріальними речами, такими як світло, звук та емоції.

У 1997 році Абрамович створила мультимедійну інсталяцію «Spirit Cooking». Інсталяція включала білі стіни галереї з «загадково жорстокими інструкціями щодо рецептів», намальованими свинячою кров’ю.

Абрамович також опублікувала кулінарну книгу «Spirit Cooking», що містить комічно-містичні інструкції з самодопомоги, які мають бути просто поезією. Кулінарія духу пізніше перетворилася на форму вечері, яку Абрамович час від часу влаштовує для колекціонерів, донорів і друзів.

«Балканське барокко» - 1997Редагувати

Перфоманс відбувся у Венеції в 1997 році. У цьому перфомансі шість годин на день протягом чотирьох днів, Марина сиділа серед гори з півтори тисячі коров’ячих костей та намагалася відмити їх щіткою, плакала, співала балканські пісні і розповідала історії про своє рідне місто - Белград, маючи на увазі етнічні чистки, які відбулися на Балканах у 1990-х роках.

Цей перфоманс приніс Абрамович нагороду «Золотий лев» на Венеціанській бієнале. Абрамович створила балканське бароко як відповідь на війну в Боснії. Вона пам’ятає, як інші художники реагували негайно, створювали роботи та протестували проти наслідків і жахів війни. Абрамович не могла змусити себе працювати над цим питанням так швидко, оскільки це було занадто близько для неї. Згодом Абрамович повернулася до Белграда, де взяла інтерв’ю у матері, батька та щуролова. Потім вона включила ці інтерв’ю у свій твір.

Абрамович пам'ятає, як з кісток виходять черв'яки та жахливий запах, оскільки влітку у Венеції було надзвичайно жарко. Абрамович пояснює, що ідея чистити кістки, намагаючись видалити кров, неможлива. Абрамович намагається сказати, що кров не можна змити з кісток і рук, як не можна очистити війну від сорому. Вона хотіла дозволити образам говорити не тільки про війну в Боснії, а й про будь-яку війну в будь-якій точці світу.

«Сім легких п’єс» - 2005Редагувати

Починаючи з 9 листопада 2005 року, Абрамович презентувала сім легких п’єс у Музеї Гуггенхайма в Нью-Йорку. Сім ночей поспіль упродовж семи годин вона відтворювала твори п’яти перформерів, які вперше побачили світ у 60-х і 70-х роках, на додаток до повторного виконання власних. Виступи були важкими, вимагали як фізичної, так і розумової концентрації артиста. У перфомансі Абрамович відтворила «Кондиціонування» Джини Пейн, що вимагало лежати на каркасі ліжка, підвішеного над сіткою запалених свічок, і перформансу Віто Аккончі 1972 року, в якому художник мастурбував під дошками підлоги галереї, коли відвідувачі йшли над головою. Стверджується, що Абрамович повторно виконала ці твори як данину минулому, хоча багато перфомансів були змінені від своїх оригіналів.

«Художник присутній» - 2010Редагувати

Один з найвідоміших перфомансів Марини Абрамович. З 14 березня по 31 травня 2010 року в Музеї сучасного мистецтва відбулася велика ретроспектива робіт Абрамович, найбільша виставка перформансу в історії MoMA, куратором якої був Клаус Бізенбах. Під час роботи виставки Абрамович виконала «Художник присутній» - 736-годинний і 30-хвилинний статичний, мовчазний твір, у якому вона нерухомо сиділа в атріумі музею, а глядачів запрошували по черзі сидіти навпроти неї. Абрамович сиділа у прямокутнику, намальованому скотчем на підлозі атріуму другого поверху; Театральні вогні світили на неї, що сиділа на дерев’яному стільці та на такий самий стілець навпроти неї. Відвідувачам, які чекали в черзі, запропонували сісти навпроти художниці, поки вона підтримувала з ними зоровий контакт. Сидячих попросили не торкатися і не розмовляти з художником. Наприкінці першого дня виставки сотні відвідувачів вишикувались біля музею протягом ночі, щоб забезпечити місце в черзі наступного ранку.

Більшість відвідувачів сиділи з художницею протягом п’яти хвилин або менше, деякі сиділи з нею цілий день. Напруга серед відвідувачів у черзі могла виникнути з розуміння того, що на кожну хвилину, яку кожен у черзі провів з Абрамовичем, буде набагато менше хвилин у день для тих, хто знаходиться далі в черзі, щоб провести з митцем, тому одного відвідувача вирвало в черзі, а інший почав роздягатися.

Загалом Абрамович просиділа навпроти 1545 відвідувачів, серед яких були Клаус Бізенбах, Джеймс Франко, Лу Рід, Алан Рікман, Джемайма Кірке, Дженніфер Карпентер і Бьорк. Італійський фотограф Марко Анеллі зробив портрети кожного, хто сидів навпроти Абрамовича, які були зібрані в книгу та представлені на виставці в галереї Danziger у Нью-Йорку.

Улай несподівано з'явився на прем'єрі шоу.

«Кришталева стіна плачу» - 2021Редагувати

6 жовтня 2021 до 80 роковин розстрілів у Бабиному яру Марина Абрамович створила «Кришталеву стіну плачу» - 3 метрову стіну довжиною 40 метрів, зроблену з чорного вугілля з якої стирчать 75 кварцевих блоків угрупованих по три, що розташовані у зоні голови, серця та живота. На відкритті інсталяціі були присутні президенти трьох держав - України Володимир Зеленський, Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр та Ізраїлю Іцхак Герцог. Марина Абрамович у якості участі у її перфомансі запропонувала їм доторкнутися своїм тілом до кришталів у зазначених місцях.

«У присутності художника» - 2022Редагувати

Під час повномасштабного російського вторгнення в Україну, яке є частиною російсько-української війни, Марина Абрамович виразила підтримку українцям. 16 квітня в Нью-Йоркській галереї Шона Келлі мисткиня повторить свій відомий перформанс "У присутності художника".[15][16]

Перформанс відтворює виступ художниці у Музеї сучасного мистецтва у 2010 році, в якому легендарна перформансистка мовчки сиділа на стільці, а відвідувачі музею по черзі сиділи навпроти неї протягом восьми години на день. Можливість стати учасником цього перформансу виставили на благодійний аукціон, який відбувся 25 березня. Переможці торгів будуть сфотографовані з Абрамович відомим фотографом Марко Анеллі. [15][17]

Усі доходи від аукціону підуть на підтримку організації Direct Relief, яка співпрацює з Міністерством охорони здоров'я України та іншими групами в регіоні для надання необхідної медичної допомоги – від кисневих концентраторів до ліків для надання невідкладної допомоги – та готується запропонувати більш довгострокову допомогу людям, які постраждали від війни Росії в Україні.[15][17]

Нереалізовані проєктиРедагувати

Абрамович запропонувала кілька сольних виступів протягом своєї кар'єри, які однак ніколи не реалізувалися через провокативність одних, або небезпеку інших.

Одна з таких пропозицій мала назву «Приходь помитися зі мною». Цей перфоманс планувався в галереї, одну з залів якої мали перетворити на пральню з раковинами, розміщеними по всьому периметру під стінами. Відвідувачі заходила в приміщення, де їх попросили зняти весь одяг і віддати Марині Абрамович. Потім ті мусили чекати, поки вона випере, висушить та випрасує їхній одяг, далі вона б повернула їм їхній одяг, і вони могли одягатися і піти. Вона запропонувала це ще в 1969 році для Galerije Doma Omladine в Белграді. У пропозиції було відмовлено.

У 1970 році вона запропонувала подібну ідею тій же галереї, від якої також відмовили. Твір був без назви. Абрамович стояла перед публікою, одягнена у свій звичайний одяг. Збоку від сцени була вішалка для одягу, прикрашена одягом, який хотіла мати її мама. Вона брала одяг один за одним і переодягалася в нього, а потім деякий час стояла перед публікою. Далі за її словами:«...з правої кишені спідниці беру пістолет з лівої кулю. Я кладу кулю в патронник і повертаю. Приставляю пістолет до скроні. Натискаю на курок». Виступ мав два можливі результати.

У список маминого одягу входили:

  • Важка коричнева шпилька для волосся
  • Біла бавовняна блузка в червоні точки
  • Світло-рожевий бюстгальтер – на 2 розміри більше
  • Темно-рожевий важкий фланелевий сліпок – на три розміри більше
  • Темно-синя спідниця – до середини ікри
  • Колір шкіри важкі синтетичні панчохи
  • Важке ортопедичне взуття зі шнурками

КритикаРедагувати

  • 10 квітня 2020 року компанія Microsoft опублікувала в Ютуб рекламу за участю Марини Абрамович. У ролику вона розповідала про новий VR-перформанс «Життя», який різко піддався громадської критики. У соціальних мережах Абрамович звинуватили в сатанізмі, «крові, болю і канібалізмі в її мистецтві»[18][19]
  • У 2019 поляки-віряни виступили проти виставки Марини Абрамович, звинувачуючи її в сатанізмі[20]

ПриміткиРедагувати

  1. Досьє на Марину Абрамович на сайті «The Art Story». Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 21 жовтня 2014. 
  2. Пантуєва А. «Таня Бругера та її політична провокація [Архівовано 25 лютого 2014 у Wayback Machine.]» // OpenSpace.ru. — 2010. — 12 окт.
  3. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #11908273X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  4. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  5. Marina Abramovic
  6. Encyclopædia Britannica
  7. RKDartists
  8. https://zkm.de/en/person/marina-abramovic
  9. http://vocab.getty.edu/page/ulan/500115967
  10. Museum of Modern Art online collection
  11. https://rkd.nl/nl/explore/artists/240
  12. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  13. Марина Абрамович воссоздаст перформанс «В присутствии художника», чтобы помочь беженцам из Украины. Афиша. Архів оригіналу за 24 березня 2022. Процитовано 24 березня 2022. 
  14. Marina Abramovic on Rhythm 0 / YouTube. Архів оригіналу за 27 серпня 2015. Процитовано 29 червня 2015. 
  15. а б в Марина Абрамович повторить свій відомий перформанс на підтримку України. Elle – модний жіночий журнал. 23 березня 2022. Процитовано 20 квітня 2022. 
  16. Морі, Євгеній (20 березня 2022). Марина Абрамович повторить перформанс "У присутності художника", щоб підтримати Україну. Архів оригіналу за 20 березня 2022. Процитовано 20 квітня 2022. 
  17. а б Performance artist Marina Abramović will restage "The Artist Is Present" to raise money for Ukraine. www.cbsnews.com (амер.). Архів оригіналу за 20 квітня 2022. Процитовано 20 квітня 2022. 
  18. Dazed (16 квітня 2020). Marina Abramović has been accused of Satanism, again. Dazed (англ.). Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 13 липня 2020. 
  19. Марина Абрамович прокомментировала удаление ролика Microsoft с ней из-за обвинений в сатанизме. Bird In Flight (ru-RU). 22 квітня 2020. Архів оригіналу за 29 квітня 2020. Процитовано 13 липня 2020. 
  20. "Сатанинский вернисаж". Верующие поляки выступили против выставки Марины Абрамович. nv.ua. Процитовано 13 липня 2020. 

ДжерелаРедагувати

  • М. Рябчук, Сад Меттерніха. Львів: ВНТЛ-Класика, 2008, С. 140—155.

ПосиланняРедагувати