Маньківський Микита Борисович

український радянський невропатолог і геронтолог

Маньковський Микита Борисович
Народився11 (24) грудня 1914(1914-12-24)
Київ
Помер4 грудня 2014(2014-12-04) (99 років)
Київ
ПохованняБайкове кладовище Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаСРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльністьлікар Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materКиївський медичний інститут
Галузьмедицина
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор медичних наук
Науковий керівникМаньківський Борис Микитович Редагувати інформацію у Вікіданих
ВчителіМаньківський Борис Микитович Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий завдяки:досягненням у галузі нейрогеронтології та нейрогеріатрії
БатькоБ. М. Маньковський
ДітиМаньковський Борис Микитович Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоної Зірки
Орден «Знак Пошани»
Державна премія України в галузі науки і техніки

Маньковський Мики́та Бори́сович (11 (24) грудня 1914(19141224) — 4 грудня 2014[1]) — український радянський невропатолог і геронтолог. Доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки України, лауреат Державної премії України.

Біографія

ред.

Народився 11 (24) грудня 1914(19141224) року в Києві, в сім'ї відомого радянського невропатолога Б. М. Маньківського.

Після закінчення семирічної школи вступає до електротехнічного технікуму, а згодом — на електротехнічний факультет Київського політехнічного інституту, де провчився два роки. Після цього перейшов до Київського медичного інституту, який закінчив у 1939 році й вступив до аспірантури.

У вересні 1939 року призваний до лав РСЧА, проходив службу військовим лікарем, викладачем Київського військово-медичного училища. Учасник німецько-радянської війни з 1941 по 1945 роки на посадах командира медико-санітарної роти, медико-санаторного батальйону 22-ї гвардійської стрілецької дивізії Північно-Західного фронту, з листопада 1942 року — командир медсанбату 2-го гвардійського механізованого корпусу, з грудня 1943 року — начальник 1-го відділу польового евакопункту (ПЕП) 2-ї гвардійської армії. Навесні 1945 року під час артилерійського обстрілу супротивника був контужений і важко поранений. Лікувався у шпиталі в м. Каунас, потім був переведений до Москви.

З 1945 року — молодший науковий співробітник Київського психоневрологічного інституту.

У 1948–1950 роках — доцент кафедри нервових хвороб Київського медичного інституту.

З 1950 по 1955 роки обіймав посаду ректора Чернівецького медичного інституту.

У 1955 році перейшов на посаду старшого наукового співробітника відділу клінічної неврології Інституту фізіології АН УРСР, де пропрацював до 1959 року.

У 1959–1964 роках — проректор з наукової роботи та завідувач кафедри нервових хвороб Київського медичного інституту.

З 1964 року — заступник директора з наукової роботи, керівник клінічного сектору й завідувач відділу клінічної фізіології та патології нервової системи Інституту геронтології АМН України.

Наукова діяльність

ред.

У своїх перших повоєнних наукових роботах одним із перших у вітчизняній літературі описав клініку і гістопатологію первинних інфекційних мієлітів, опублікував дослідження стосовно підгострого переднього поліомієліту з детальним його клінічним і гістопатологічним аналізом і обґрунтував інфекційно-вірусну природу захворювання.

Також займався дослідженням ролі алергічних механізмів у патогенезі деяких нейроінфекційних захворювань: при антирабічних щепленнях, грипі, сепсисі, синдромі геморагічного менінгоенцефаліту тощо. Він вперше у вітчизняній літературі з використанням гістопатологічних методик довів значення судинного чинника у механізмі ураження нервової системи при цій патології.

Значної уваги приділяв вивченню ревматичних уражень нервової системи: вперше виділив і описав синдроми геморагічного ревматичного менінгоенцефаліту, менінгоенцефаломієлорадикулоневриту, синдром так званої митральної епілепсії при нейроревматизмі.

Основні наукові дослідження М. Б. Маньківського останніх років пов'язані з вивченням функціональних змін нервової системи в процесі старіння людини, особливостей розвитку, клінічного перебігу, диференційної діагностики та лікування хвороб нервової системи серед людей похилого віку.

Він також є засновником нової галузі вітчизняної медичної науки — нейрогеронтології та нейрогеріатрії.

М. Б. Маньківський є автором близько 300 наукових робіт, серед яких 9 монографій. Під його керівництвом захищено 13 докторських та 57 кандидатських дисертацій.

Нагороди і почесні звання

ред.
 
Могила Микити Маньківського на Байковому кладовищі у Києві

За участь у німецько-радянській війні нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го (06.04.1985) та 2-го (02.06.1944)[2] ступенів, Червоної Зірки (21.11.1942)[3], медалями.

Основні наукові роботи

ред.
  • Ревматичний енцефаліт. — Київ: Держмедвидав, 1959.
  • Старіння й нервова система. — Київ: Здоров'я, 1972 (у співавторстві).
  • Судинний паркінсонізм. — Київ; Здоров'я, 1982 (у співавторстві).
  • Руководство по гериатрии. — Москва: Медицина, 1982 (у співавторстві).
  • Биология старения. — Ленинград: Наука, 1982 (у співавторстві).
  • Атеросклероз и возраст. — Ленинград: Медицина, 1982 (у співавторстві).
  • Долгожители. Нейрофизиологические аспекты. — Ленинград: Наука, 1988 (у співавторстві).

Примітки

ред.
  1. Національний медичний університет імені О. О. Богомольця. Архів оригіналу за 22 грудня 2014. Процитовано 22 грудня 2014.
  2. Нагородний лист на майора медслужби М. Б. Маньківського. Архів оригіналу за 22 грудня 2014. Процитовано 6 червня 2013. Нагородний лист на майора медслужби М. Б. Маньківського(рос.)
  3. Нагородний лист на військлікаря 2-го рангу М. Б. Маньківського. Архів оригіналу за 22 грудня 2014. Процитовано 6 червня 2013. Нагородний лист на військлікаря 2-го рангу М. Б. Маньківського(рос.)

Посилання

ред.