Манучегр Еґбал (перс. منوچهر اقبال‎; 13 жовтня 1909 — 25 листопада 1977) — іранський державний і політичний діяч, прем'єр-міністр країни у 1957—1960 роках[2].

Манучегр Еґбал
перс. منوچهر اقبال
Прапор
Прапор
64-й Прем'єр-міністр Ірану
3 квітня 1957 — 31 серпня 1960 року
Попередник: Хуссейн Ала
Наступник: Джафар Шариф-Емамі
 
Народження: 14 жовтня 1909(1909-10-14)
Кашмерd, Хорасан-Резаві, Іран
Смерть: 25 листопада 1977(1977-11-25)[1] (68 років)
Тегеран, Іран
Країна: Іран
Релігія: іслам
Освіта: Тегеранський університет, Факультет медицини, Парижd, Університет Монпельє і Тебрізький університетd
Партія: Nationalists’ Partyd
Нагороди:
Кавалер Великого Хреста ордена За заслуги перед ФРН
Кавалер Великого Хреста ордена За заслуги перед ФРН

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис ред.

Народився в Кашмері. 1926 року закінчив середню школу в рідному місті, після чого продовжив навчання у Франції. 1933 року закінчив медичний факультет. Повернувшись на батьківщину, вступив до лав збройних сил, а 1935 року був призначений на посаду глави муніципального департаменту охорони здоров'я Мешхеда. З 1939 року почав працювати професором медичного факультету Тегеранського університету.

1942 року розпочав свою політичну діяльність, отримавши пост заступника міністра охорони здоров'я Ірану. Тоді Іран перебував під окупацією британських і радянських військ, а також страждав від внутрішніх негараздів. Від 1944 до 1950 року Еґбал обіймав посаду міністра охорони здоров'я Ірану. Після цього був генерал-губернатором Іранського Азербайджану.

1953 року став сенатором у парламенті, а 1954 року отримав пост президента Тегеранського університету. 3 квітня 1957 року Еґбал очолив іранський уряд і наказав виділити з бюджету 7 мільярдів ріалів на розвиток промисловості й сільського господарства. Такі заходи мали позитивний ефект і позначились на зростанні іранської економіки. Після відставки з посту глави уряду Манучегр Еґбал 1963 року став виконавчим директором Національної іранської нафтової компанії.

Примітки ред.

  1. Munzinger Personen
  2. worldstatesmen.org. Архів оригіналу за 8 серпня 2017. Процитовано 17 квітня 2018.

Джерела ред.