Мантуанський собор

будівля в Італії

Мантуанський собор або Катедральний собор Мантуї (італ. Duomo di Mantova) — головний храм італійського міста Мантуя, з довгою історією створення і перебудов.

Катедральний собор міста Мантуя
Середхрестя Мантуанського катедрального собору
Середхрестя Мантуанського катедрального собору
Середхрестя Мантуанського катедрального собору
45°09′38″ пн. ш. 10°47′50″ сх. д. / 45.16070700002777727° пн. ш. 10.79742000002777758° сх. д. / 45.16070700002777727; 10.79742000002777758Координати: 45°09′38″ пн. ш. 10°47′50″ сх. д. / 45.16070700002777727° пн. ш. 10.79742000002777758° сх. д. / 45.16070700002777727; 10.79742000002777758
Країна Італія
Місто Мантуя
Тип собор і церква[1]
Тип будівлі собор
Стиль середньовіччя + маньєризм + класицизм
Автор проєкту архітектори Матільдо де Каносса, Якобелло та П'єрпаоло делла Мазеньє, Джуліо Романо, Джованні Баттіста Бертані, Ніколо Баскьєра
Архітектор Jacobello dalle Masegned
Засновник меценат єпископ Антоніо ді Гвіді Баньйо
Перша згадка 10 ст.
Дата заснування 1761
Початок будівництва можливо 10 ст.
Побудовано 1761 р.
Основні дати:
14 ст. — 1761
Статус  Культурне надбання Італії
Стан задовільний

Катедральний собор міста Мантуя. Карта розташування: Італія
Катедральний собор міста Мантуя
Катедральний собор міста Мантуя
Катедральний собор міста Мантуя (Італія)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Історія

ред.

Первісно храм побудували в добу середньовіччя. За припущеннями храм перебудовував архітектор Матільдо де Каносса, архітектура була в стилі романики.

Храм збільшили у 15 столітті за ініціативи князя Франческо І Гонзага. Новий декор головного і бічного фасаду був розроблений архітекторами Якобелло та П'єрпаоло делла Мазеньє. Частково декор, розроблений Якобелло делла Мазеньє, збережений у правій частині споруди.

1545 року до перебудов собору залучили архітектора Джуліо Романо. Він не втручався в декор головного фасаду і бічних фасадів собору, а займався інтер'єром. Настанови, що саме треба зробити, Джуліо Романо отримав від кардинала Ерколе Гонзага, що був опозиційно налаштований до папи римського і новацій, започаткованих Донато Браманте та раннім Мікеланджело Буонарроті. Ймовірно, кардинал був консервативно налаштованою особою, бо Джуліо Романо створив план перебудов собору, що нагадував собор святого Петра у Римі ще середньовічної базилікальної доби. Лише форми колон та декор були новітніми. Перебудови затяглися і Джуліо Романо помер раніше, ніж встиг побачити цілком оновлений інтер'єр. По смерті Джуліо Романо справу продовжив архітектор Джованні Баттіста Бертані. Вже на той час собор міста втратив стилістичну чистоту і став конгломератом різних частин у різних стилях, чим і став цікавим. Відсутність стилістичної чистоти і конгломерат різних стилістик і художніх манер притаманний і живописному декору інтер'єра.

Нині існуючий головний фасад (цілком із мармуру) створений за ініціативи єпископа Антоніо ді Гвіді Баньйо. Проект створив австрійський архітектор і військовий інженер Ніколо Баскьєра в середині 18 століття.

Головний фасад

ред.

Головний фасад тричастинний і з трьома входами. Частини відокремлені пілястрами на всю висоту споруди. Далі трикутний фронтон з розкріповками. Осі пілястр продовжені до краю фронтону і акцентовані скульптурами на даху. Дзвіниця залишена з доби середньовіччя і ніяк не узгоджена з фасадами храму. Дзвіниця має сім дзвонів, частка котрих створена у 19 столітті.

Фасади собору

ред.

Інтер'єр

ред.
 

Собор має п'ять нав, що нічим не позначене на головному фасаді. В розпланування покладений латинський хрест з трансептом. Середхрестя перекрите куполом без архітектурного ліхтарика. Склепіння купола прикрашене стінописом на тему раю.

Поховання в соборі

ред.

За середньовічною традицією собор став меморіалом князівського дома Гонзага (володарів міста та їх дружин) та соборних єпископів. Серед поховань — надгробок засновника князівської династії Луїджі Гонзага.

Див. також

ред.

Джерела

ред.
  • Альберти Леон Баттиста. Десять книг о зодчестве: В 2 т. М., 1935—1937
  • Мастера искусств об искусстве. Т.2. Эпоха Возрождения/Под ред. А. А. Губера, В. Н. Гращенкова. М., 1966
  • Ревякина Н.В. Итальянское Возрождение. Гуманизм второй половины XIV — первой половины XV века. Новосибирск, 1975.
  1. SIRBeC