Відкрити головне меню

Михайло Маміашвілі
Mikhail Mamiashvili RN 09-2013.jpg
Народився 21 листопада 1963(1963-11-21) (55 років)
Конотоп, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСР
Росія Росія
Діяльність борець греко-римського стилю
Відомий завдяки спортсмен
Науковий ступінь кандидат педагогічних наук
Титул олімпійський чемпіон
Військове звання полковник
Родичі батько — Маміашвілі Геразі Арчіловіч (1937—1997), мати — Маміашвілі Віра Григорівна (1938 р.н.)
Діти Тамара (1984 р.н.), Татіана (1989 р.н.), Єлизавета (2000 р.н.)
Вага 82 кг
Зріст 177 см.
Нагороди
орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня орден Пошани орден Дружби (Російська Федерація) орден Дружби народів орден «Знак Пошани» медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» I ступеня медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня Орден «За заслуги» III ступеня
Заслужений тренер СРСР Honoured Coach of Russia Заслужений майстер спорту СРСР
Олімпійські медалі
Представник СРСР СРСР
борець греко-римського стилю
Золото 1988 Сеул

Маміашвілі Михайло Геразійович (нар. 21 листопада 1963(19631121), Конотоп, Сумська область, Українська РСР, СРСР) — радянський борець греко-римського стилю, Олімпійський чемпіон, Заслужений майстер спорту СРСР (1988), Заслужений тренер СРСР (1992), Почесний громадянин міста Конотоп.

Зміст

Початок виступівРедагувати

Народився 21 листопада 1963 р. в м. Конотоп Сумської області. З 13 років почав заняття боротьбою. Перший тренер — Єфремов Анатолій Семенович. З 1970 року по 1978 М.Маміашвілі навчався в Конотопській загальноосвітній школі № 7. У 1974 році почав займатися класичною боротьбою в ДЮСШ[1].

У 1978 році з батьками переїхав до Москви, де продовжив заняття боротьбою в борцівському центрі олімпійської підготовки «Трудові резерви» під керуванням тренера Е. К. Задиханова. Виступав за спортивне товариство «Трудові резерви».

Перші перемогиРедагувати

У 1982 році виграв Всесоюзні гри молоді. У 20-річному віці у 1983 році М.Маміашвілі виграв багато змагань: Спартакіаду народів СРСР, чемпіонат світу серед юніорів, чемпіонат СРСР, а також чемпіон світу з боротьби. Як наймолодший учасник чемпіонату в Києві був визнаний найбільш технічним борцем чемпіонату[2].

Олімпійські ігри 1988 рокуРедагувати

На Олімпійських іграх 1988 року в Сеулі виступав у категорії до 82 кілограмів.

Змагання:

  • В першому колі на 5-й хвилині за явною перевагою з рахунком 15:0 виграв у Убальдо Родрігеса (Пуерто-Рико);
  • У другому колі на 5-й хвилині виграв у Ернесто Рацціно (Італія) з огляду на пасивне ведення боротьби противником;
  • В третьому колі на 6-й хвилині програв Богдану Дарашу (Польща) з огляду на пасивне ведення боротьби;
  • В четвертому колі за балами з рахунком 11:0 виграв у Майка Буллмана (Німеччина);
  • В п'ятому колі за балами з рахунком 6:3 виграв у Горана Касум (Югославія);
  • В шостому колі за балами з рахунком 8:0 виграв у Кім Сон Гу (Південна Корея) і вийшов у фінал;

У фіналі за балами з рахунком 10:1 виграв у Тібора Комаромі (Угорщина) і став олімпійським чемпіоном[3]

Манеру боротьби Михайла Маміашвілі відомий тренер Геннадій Сапунов охарактеризував так:

« Миша Маміашвілі якщо захоплював суперника за голову, то або її відривав, або від опонента, якщо все ж таки вдавалося викрутитися, залишалася тільки половина борця, і результат сутички не викликав сумнівів[4] »

.

Тренерська кар'єраРедагувати

У 1986 році М.Маміашвілі закінчив Омський державний інститут фізичної культури, отримавши спеціальність тренера-викладача.

В 1990 році закінчив курси інструкторів по спорту вищої кваліфікації при Військовому інституті фізичної культури Омського державного інституту фізичної культури[5].

В 1991 році був призначений головним тренером збірної Росії з греко-римської боротьби. Очолював Об'єднану команду СНД на Олімпіаді 1992 року У 1998—2002 роках — начальник Центрального спортивного клубу армії. З 1995 року — віце-президент Федерації спортивної боротьби Росії, з 2001 року — Президент Федерації спортивної боротьби Росії. Член бюро Міжнародної федерації аматорської боротьби (FILA). Член виконавчого комітету національного олімпійського комітету Росії, а з 2001 року віце-президент олімпійського комітету Росії[6].

Визнання у КонотопіРедагувати

М.Маміашвілі присвоєно звання «Почесний громадянин Конотопа».

Іменем Михайла Маміашвілі в Конотопі названі ДЮСШ та стадіон «Юність»

РодинаРедагувати

Одружений з Маміашвілі Маргаритою Володимирівною (1962 р. н.). У них народилось троє дітей:

  • Тамара (1984 р.н.);
  • Татіана (1989 р.н.) — випускниця МГІМО, одружена з сином Федора Бондарчука Сергієм. В грудні 2012 р. у них народилася дочка Маргарита, а в травні 2014 року — дочка Віра.
  • Єлизавета (2000 р.н.)

Живе в Москві.

ЗванняРедагувати

Володар Золотого поясу кращого борця світу (1986, 1988)

НагородиРедагувати

БібліографіяРедагувати

Є автором і співавтором багатьох науково-методичних робіт, в тому числі:

  • «Цільова комплексна програма підготовки збірної команди Росії з греко-римської боротьби до Олімпійських ігор 2000 року» (1996)
  • «Функціональна схема управління процесом вдосконалення в видах єдиноборств» (1998)
  • «Методика швидкісно-силової підготовки борців» (1998)
  • «Система комплексного контролю в видах єдиноборств» (1998).

ПриміткиРедагувати

  1. Ігнатенко, Г. П. Ними пишається наше місто [Текст] / Г. П. Ігнатенко; кер. Л. М. Ткаченко // Краєзнавчий збірник / Уклад.: Н. О. Леміш, В. Б. Звагельський; Ред.кол.: Н. В. Барбара, В. О. Борошнєв, О. М. Волкова та ін. — Суми-Конотоп: СумДУ, 2013. — Вип.1. — С. 239—240.
  2. Михаил Мамиашвили (Mihail Mamiashvili)
  3. Mikhail Mamiashvili Biography and Olympic Results|Olympics at Sports-Reference.com.
  4. Геннадий Сапунов: звериный интеллект. Слухи о его смерти сильно преувеличили — Прессбол
  5. Джулфалакян Левон — другие виды — Спорт — Армения и Арцах — Армения
  6. Спортивная Россия — ОТ СПОРТИВНЫХ ПОБЕД К ВОЗРОЖДЕНИЮ РОССИИ! — МАМИАШВИЛИ Михаил Геразиевич
  7. Указ Президента Російської Федерації від 5 грудня 2014 року № 756 «Про відзначення державними нагородами Російської Федерації»
  8. Указ Президента Російської Федерації від 19 квітня 2001 року № 450. Архів оригіналу за 5 червень 2015. Процитовано 21 серпень 2016. 
  9. Указ Президента Російської Федерації від 6 січня 1997 року № 1[недоступне посилання з квітень 2019]
  10. Указ Президента України № 755/2012 від 25 грудня 2012 року «Про відзначення державн Нагороди України» Архівовано 31 December 2012[Дата не збігається] у Wayback Machine. (укр.)
  11. Розпорядження Президента Російської Федерації від 19 червня 2013 року № 245-рп. Архів оригіналу за 21 жовтень 2013. Процитовано 21 серпень 2016.