Відкрити головне меню

Малозьомов Іван Іванович (26 вересня (8 жовтня) 1899(18991008), Луговець — 19 листопада 1954, Київ) — український радянський архітектор, педагог, розробник генпланів багатьох міст колишнього СРСР, професор.

Іван Іванович Малозьомов
Малозьомов.jpg
Народження 26 вересня (8 жовтня) 1899(1899-10-08)Луговець (тепер Брянська область)
Смерть 19 листопада 1954(1954-11-19) (55 років)Київ
Поховання Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Громадянство СРСР СРСР
Навчання Київський художній інститут (1927)
Діяльність архітектор
Заклад Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора

Зміст

БіографіяРедагувати

Іван Малозьомов Народився 26 вересня (8 жовтня) 1899 року в селі Луговці (тепер Мглинського району Брянської області). Середню освіту отримав у Стародубській гімназії, яку закінчив 1917 року. Служив начальником Чаусовської волосної міліції до кінця 1917 року, а у 1918 році вступив до Київського архітектурного інституту, який закінчив в 1927 році з званням архітектора-художника. Його вчителями були художники В. Касіян, О. Мурашко, Ф. Кричевський, архітектори П. Альошин, О. Вербицький, І. Моргілевський та інші. В студентські роки працював у різних закладах і установах, зокрема проектував Київську кінофабрику у професора В. Рикова (1926-1927).

В 1927-1929 роках — старший архітектор на будівництві Будинку Держпромисловості у Харкові. В 1929-1936 роках — робота в інституті Діпромісто. В 1932 році — голова оргкомітету по створенню Спілки архітекторів України, в 1934-1936 роках — заступник голови Спілки.

В 1936-1941 роках — головний архітектор Ленінграда. У 1941 р. разом з сином пішов добровольцем на фронт. В 1941-1943 роках — полковий інженер на Ленінградському фронті. Брав участь у боях під Лігово, Копліно та інших. Був важко поранений, син загинув. З 1943 по 1945 рік працював у «Ленпроекті», де склав схему відновлення і генеральний план Копліно на посаді керівника майстерні. В 1945-1954 роках — спочатку виконувач обов'язків, а згодом заступник начальника Управління у справах архітектури при Раді Міністрів УРСР, член Вченої Ради інституту містобудівництва Академії архітектури УРСР.

У 1928-1936 роках — викладач Харківського художнього інституту, Харківського інституту комунального господарства. В 1945-1954 роках — викладач Київського художнього інституту.

 
Могила І. І. Малозьомова

Іван Малозьомов помер 19 листопада 1954 року. Похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі (ділянка № 34, ряд 3, місце 42).

Архітектурна діяльністьРедагувати

Іван Малозьомов — автор генеральних проектів планування чотирьох столиць союзних республік — Києва (1948), Тбілісі (1934), Єревана (1938), Якутська (1939), Петрозаводська (1940), гігантів промисловості — Запоріжжя (1932, 1949), Маріуполя (1935), Кривого Рогу (1936), Твері (1937), Піткяранта (1940), Копліно (1944). Співавтор генплану Києва 1946-1947 років з перспективою на 15-20 років (О. Власов, Б. Приймак, Б. Поліщук, інженер І. Козлов). Автор понад 30 проектів різних будівель в галузі цивільної архітектури:

  • інтер'єрів будинку Держпрому в Харкові (1927-1928);
  • проекту будинку клубу будівельників у Харкові (1927);
  • проект їдальні для «Донбасвугілля»;
  • житлового масиві «Промінь» в Харкові (1928);
  • проект будинку «Техвидав» на вулиці Сумській у Харкові (1929);
  • проект житлового будинку на вулиці Дарвіна в Харкові та виставкового павільйону (1930);
  • проект виставкового павільйону в університетському саду в Харкові;
  • проект фабрики фотоплівкової апаратури імені Дзержинського в Харкові (у співпраці з архітекторами Манучаровою, Приймаком та Яковлєвим, 1931);
  • проект набережної річки Кури в Тбілісі (1934) та інші.

Автор ряду праць з питань розвитку архітектури і містобудування.

ЛітератураРедагувати

  • Пантеон зодчих Лук'янівського некрополю. Біографічний довідник. — Київ: «З-Медіа», 2008. — С. 104. ISBN 966-96254-2-4, стор. 53—55.
  • І. І. Малозьомов [Некролог] // Архітектура і будівництво. - 1954. - № 6. - С. 32.
  • Ясиевич В.Е. Творчество И.И. Малоземова (1899-1954 гг.) // Строительство и архитектура. - 1980. - № 5. - С. 26-29

ПосиланняРедагувати