Мала Курильська гряда (рос. Малая Курильская гряда, яп. 小千島列島) — група островів з 6 великих та декількох дрібних островів і скель у Тихому океані, що входить до складу Курильських островів Сахалінської області Росії. Належність островів оспорюється Японією, яка вважає їх своєю територією.

Мала Курильська гряда
рос.  Малая Курильская гряда
Habomai Islands.JPG
43°37′ пн. ш. 146°23′ сх. д. / 43.617° пн. ш. 146.383° сх. д. / 43.617; 146.383Координати: 43°37′ пн. ш. 146°23′ сх. д. / 43.617° пн. ш. 146.383° сх. д. / 43.617; 146.383
АрхіпелагКурильські острови
АкваторіяТихий океан
Найбільший острівШикотан
Найвища точка405,0 м
Населення (2010 рік)2820 осіб
КраїнаРосія
РегіонСахалінська область
Мала Курильська гряда (Росія)
Мала Курильська гряда
Мала Курильська гряда
Мала Курильська гряда (Сахалінська область)
Мала Курильська гряда
Мала Курильська гряда

ГеографіяРедагувати

 
Острів Сікотан

Мала Курильська гряда складається з островів Хабомай та острова Сікотан, і простягається від острова Хоккайдо на схід, паралельно до Великої Курильської гряди. Протяжність гряди — близько 100 км. Загальна площа — 360,85 км².

Поверхня здебільшого рівнинна або полого-горбиста. На острові Сікотан поширені ялицево-смерекові ліси та рідколісся, а також чагарникові зарості, на інших островах ліси відсутні. Максимальна висота — 405,0 м.

Клімат помірний морський з сильним впливом тихоокеанських мас, із прохолодним літом та м'якою зимою.

На островах Малої Курильської гряди розташовані державний природний заказник федерального значення «Малі Курили» та державний природний заповідник «Курильський».

ІсторіяРедагувати

У середині XVII століття острови Малої Курильської гряди почали освоювати японці, після того, як 1643 року голландський мореплавець Мартен Ґеррітсен де Вріїз[nl], вийшовши з Наґасакі на флейті «Кастрікум», та став першим європейцем який побував на Курильських островах. Він також дав назву двом з них: «Штати» (Ітуруп) та «Компанія» (Уруп).

На межі XVII–XVIII століть Росія, після приєднання Камчатки Володимиром Атласовим у 1697 році, почала також втручатися у справи Курил, тому періодично відбувалися зіткнення між японцями та росіянами. У 1855 році Російська та Японська імперії вперше офіційно розділили Курильські острови та Сахалін. За Сімодським трактатом до Японії відійшли острів Шикотан та острови Хабомай.

У 1875 році в Петербурзі було укладено нову угоду, за якою Росія поступилася Японії всіма Курильськими островами в обмін на Сахалін. Після російсько-японської війни 1904-1905 років до Японії був приєднаний також Південний Сахалін.

Територіальна суперечкаРедагувати

Територіальна суперечка між Японією та Росією, щодо приналежності південних островів Малої Курильської гряди, виникла в результаті окупації островів радянськими військами в 1945 року під час японсько-радянської війни. До окупації острови входили до складу округу Немуро префектури Хоккайдо, Японія. Після окупації вони були інкорпоровані до складу Південнокурильського району Сахалінської області РРФСР. Японія не визнає російського суверенітету над островами, оскільки вважає їх своїми[1]. Так під час підписання Сан-Франциської мирної угоди 1951 року зі союзниками, Японія відмовилася від Курил та Південного Сахаліну[2], однак не визнала радянського суверенітету над ними[3]. СРСР, правонаступником якого є Росія, Сан-Франциську угоду не підписав, вважаючи Курили своїми на підставі домовленостей союзників в ході Другої світової війни[4]. Вирішення суперечки в міжнародних судових інстанціях блокується Росією. Територіальний диспут є головною перепоною для укладання мирного договору між Японією та Росією після Другої світової війни, стримуючи розвиток японсько-російських відносин.

Європейський парламент в резолюції «Відносини між ЄС, Китаєм і Тайванем і безпеку на Далекому Сході», ухваленого 7 липня 2005 року закликав Росію повернути Японії «окуповані території» — південнокурильські острова.

Острови Малої Курильської грядиРедагувати

До складу Малої Курильської гряди входять острови Хабомай, що складаються з островів: Тараку, Харукорумосі, Шібоцу, Юрі, Акіюрі, Суйшьо, Кайґара, Моемошірі, Одоке та острови Кайба (складаюся з острова Тодо зі скелями Канакусо та Хокакі та острова Кабуто зі скелею Росок), та острів Сікотан з прилеглими островами і скелями: Ґоме, Осіма, Кодзіма, Камо, Комей та безіменний островів, загальною площею 264,13 км².

Назва (укр.) Назва (яп.) Назва (рос.) Площа,
км²
Максимальна
висота, м
Широта Довгота Зображення
Сікотан 色丹島 Шикотан 252,8 405,0 43°48′ 146°45′  
Шібоцу 志発島 Зелёный 58,72 24,7 43°30′ 146°08′  
Суйшьо 水晶島 Танфильева 12,92 15,6 43°26′ 145°55′  
Тараку 多楽島 Полонского 11,57 16,3 43°38′ 146°19′  
Юрі 勇留島 Юрий 10,32 44,6 43°25′ 146°04′  
Акіюрі 秋勇留島 Анучина 2,73 33,6 43°22′ 146°00′  
Кайба 海馬島 Осколки 1,5 38,4 43°35′ 146°25′  
Осіма 大島 Грига 1,26 70 43°45′ 146°47′  
Кодзіма 小島 Айвазовского 0,79 58,8 43°44′ 146°42′  
Харукорумосі 春苅島 Дёмина 0,7 34,7 43°25′ 146°10′  
Одоке オドケ島 Рифовый 0,12 3,6 43°23′ 145°52′  
Моемошірі 萌茂尻島 Сторожевой 0,07 9,0 43°23′ 145°29′  

ПриміткиРедагувати

  1. Наші північні території. 2010 // Міністерство закордонних справ Японії.
  2. The history of the Kuril Islands Dispute. RIA Novosti. 2009-05-01. Архів оригіналу за 2013-07-15. Процитовано 2009-07-09. 
  3. Text of Gromyko's Statement on the Peace Treaty.New York Times, page 26, September 9, 1951
  4. (рос.) О проблеме мирного договора в российско-японских отношениях. МЗС Росії. 2005-07-22. Архів оригіналу за 2009-06-21. Процитовано 2009-07-26.