Максимінус Фрідріх Александер «Макс» де Крініс (нім. Maximinus Friedrich Alexander "Max" de Crinis; 29 травня 18882 травня 1945) — австрійський і німецький психіатр, доктор медицини, професор, штандартенфюрер СС і оберст медичної служби вермахту.

Макс де Крініс
нім. Max de Crinis
Народився 29 травня 1889(1889-05-29)
Ehrenhausend, Лайбніц, Штирія, Австрія
Помер 2 травня 1945(1945-05-02) (55 років)
Штансдорф, Потсдам-Міттельмарк, Бранденбург, Німеччина
·отруєння ціаністим каліємd
Країна Flag of Germany (1935–1945).svg Німеччина
Flag of Austria.svg Австрія
Діяльність психіатр, викладач університету, невролог, політик
Знання мов німецька[1]
Заклад Кельнський університет, Ґрацький університет і Гумбольдтський університет Берліна
Учасник Перша світова війна
Членство Леопольдина і СС
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Нагороди
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу
Пам'ятна військова медаль (Австрія)
Медаль «За турботу про німецький народ»
Золотий партійний знак НСДАП
Цивільний знак СС

БіографіяРедагувати

Учасник Першої світової війни. З 1927 року — професор в Ґраці. В 1931 році вступив у НСДАП. Після вбивства Енгельберта Дольфуса і невдалої спроби нацистського перевороту втік в Німеччину, де очолив університетську психіатричну клініку в Кельні. Серед іншого займався дослідженням шизофренії. 18 лютого 1936 року вступив у СС (посвідчення №276 171). З 1938 року — професор психіатрії в клініці Шаріте. З 1940 року — також медичний радник в Імперському міністерстві наук.

9 листопада 1939 року за запрошенням Вальтера Шелленберга зіграв роль антинациста «оберста Мартіні» у так званому «інциденті у Венло», під час якого були схоплені 2 британських агента, які мали встановити контакт з німецьким Опором.

Крініс зіграв важливу роль в програмі евтаназії Т-4, а також сприяв прийняттю закону про евтаназію. В 1942 році призначений психіатром-консультантом військ СС. В 1944 році призначений науковим радником Карла Брандта. В жовтні того ж року призначений керівником психіатричного інституту Військово-медичної академії і психіатром-консультантом вермахту.

2 травня 1945 року разом із дружиною отруївся ціаністим калієм.

ЗванняРедагувати

НагородиРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати