Волошин Максиміліан Олександрович

Максиміліан Олександрович Волошин
Народився	16 (28) травня 1877; Київ, Київська губернія,Російська імперія
Помер	11 серпня 1932 (55 років); Коктебель, Крим, РРФСР; ·запалення легень
Поховання	Крим
Громадянство; (підданство)	Російська імперія; СРСР
Діяльність	художник, поет, письменник, літературний критик, перекладач, есеїст, журналіст
Відомий завдяки	поет і маляр
Alma mater	Юридичний факультет Московського державного університету[d]
Знання мов	французька і російська
Напрямок	Символізм
Жанр	поезія
	Роботи у Вікіджерелах; Висловлювання у Вікіцитатах; Медіафайли у Вікісховищі?;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Волошин.

|відомий_?відома?=

Максиміліа́н (Максимиля́н) Олександрович Волошин (справжнє прізвище — Кирієнко-Волошин; * 16 (28) травня 1877(18770528), Київ, Київська губернія,Російська імперія — † 11 серпня 1932, Коктебель, Крим, РРФСР) — поет і художник українського походження, перекладач; жив у Криму, представник символізму й акмеїзму; в поезії та малярстві відобразив історію та природу Криму.

Зміст

1 Життєпис
2 Твори
- 2.1 Поезія
- 2.2 Живописні праці
3 Ушанування пам'яті
4 Примітки
5 Джерела та література
6 Посилання

Народився 16 (28 — за новим стилем) травня 1877 в Києві в родині юриста, колезького радника Олександра Максимовича Кирієнка-Волошина (1838—1881) і Олени Оттобальдівни (1850—1923), у дівоцтві Глазер. Київський будинок зберігся до наших часів (нині бульвар Шевченка / вул. Пирогова, 24/9).

У своїй автобіографії Волошин вказував, що Кирієнки-Волошини за походженням козаки із Запоріжжя, а мати походила з обрусілих у 18 столітті німців.

Невдовзі сім'я переїхала до Таганрога, а після смерті чоловіка Олена Оттобальдівна вирішила переселитися з чотирирічним сином у Москву, де вони прожили понад десять років. У 1893 переїхали до Коктебеля.

Студентські часиРедагувати

Фото Волошина в 1900

1897 вступив на юридичний факультет Московського університету, а в 1899 за дієву участь у Всеросійському студентському страйку виключений із нього на рік і висланий у Феодосію під таємний нагляд поліції. Звідси разом із матір'ю майже на півроку виїхав у свою першу закордонну подорож до Європи.

Повернувшись до Москви, екстерном склав екзамени в університеті, а в травні 1900 знову вирушив з друзями у двомісячну подорож Європою за розробленим ним маршрутом. При поверненні в Росію його несподівано для всіх заарештували й етапували до Москви, після двох тижнів перебування в «одиночці» вислали без права в'їзду в Москву і Санкт-Петербург. Волошин приймає пропозицію інженера О. В. Вяземського і їде до Середньої Азії, на той час — добровільне заслання.

У ПарижіРедагувати

У Ташкенті Волошин приймає рішення не повертатися до університету, а їхати до Європи, займатись самоосвітою. У 1901 він приїжджає до Парижа, де малює в ательє художниці Є. С. Круглікової, навчається живопису в академії Колароссі, вивчає французьку літературу й культуру. Його рецензії на французькі події і критичні статті друкуються в періодичних виданнях Росії.

У Парижі Волошин спілкується з французькими:

поетами та письменниками — М. Леклерком, Анрі де Реньє, Ж. Леметром, О. Мерсеро, О. Мірбо, Е. Верхарном, Г. Аполлінером, Р. Гілем, А. Франсом, Садіа Леві, М. Метерлінком, Р. Ролланом;
художниками — Оділоном Редоном, Орі Робен, А. Матіссом, Ф. Леже, А. Модільяні, П. Пікассо, Д. Ріверою, А. Озанфаном;
скульпторами — А. Бурделем, Ж. Шармуа, А. Майолем, а також з Тоні Гарньє, Г. Брандесом, хамбо-ламою Тибету Агваном Доржієвим, теософами А. Мінцловою, А. Безант, Г. Олькотом, антропософом Р. Штейнером, окультистом Папюсом…

Ювілейна монета НБУ присвячена 100-річчю Будинку М.Волошина

У 1925 48-річний майстер згадував цей період свого життя:

«

...В ці роки — я тільки всмоктуюча губка, я весь — очі, я весь — вуха. Мандрую країнами, музеями, бібліотеками… Крім техніки слова опановую техніку мазка і олівця… Етапи блукання духа: буддизм, католицизм, магія, масонство, окультизм, теософія, Р. Штейнер. Період великих особистих переживань романтичного і містичного характеру…

»

Там він зустрів свою майбутню дружину Маргариту Сабашникову, яка була дочкою багатого торговця чаєм. Маргарита вчилася живопису. Паризький роман продовжився в Росії, і в квітні 1906 р. вони одружилися. У першому шлюбі Максиміліан прожив два роки.^[3]

Останні роки життяРедагувати

Могила Волошина на пагорбі Кучук-Янишар

Схили Карадагу утворюють славетний «Профіль М. Волошина»

Останні 10 років життя Волошин майже безвиїзно жив у своєму будинку в Коктебелі. Це місце було популярним серед радянських літераторів, що любили відпочивати в Криму; до Волошина навідувалися друзі-письменники. Волошин нарешті мав спокійне сімейне життя: одружився з доброю, працелюбною медсестрою Марусею, яка доглядала матір. Дружина всіляко допомагала йому, опікувалася гостями.

У 1924 зі схвалення Наркомпроса Волошин перетворює свій будинок у Коктебелі в безкоштовний будинок творчості (згодом — Будинок творчості Літфонду СРСР).

З 1929 здоров'я Максиміліана Волошина різко погіршилося, душевний стан пригнічувало загострене почуття подій у країні — дедалі частіше приходили звістки про загибель чи арешти знайомих.

Помер Волошин від запалення легень 11 серпня 1932 у Коктебелі. Похований, як він заповідав, на вершині приморського пагорба Кучук-Янишар.

ТвориРедагувати

ПоезіяРедагувати

Іверії (збірка, 1918)
Демони глухонімі (збірка, 1919)
Неопалима Купина (книга віршів)
Поема «Росія» (1924)

Живописні праціРедагувати

«З Меганома» (1926)

«Вид на Коктебель» (1931)

«Іспанія. Біля моря» (1914)
«Париж. Площа Згоди вночі» (1914)
«Дерево і круча» (1920)
«Два дерева в долині. Коктебель» (1921)
«Пейзаж з озером і горами» (1921)
«Рожеві сутінки» (1925)
«Пагорби, висушені спекою» (1925)
«Бухта під Карадагом» (1925)
«Місячний вихор» (1926)
«Свинцеве світло» (1926)
«З Меганома» (1926)
«Топрак-Кая» (1926)
«Мій будинок під місяцем» (1927)
«Зубчаті береги» (1927)
«Вид на Коктебель» (1931)

Ушанування пам'ятіРедагувати

Будинок-музей Максиміліана Волошина

Меморіальна дошка в Києві

в 1908 польський скульптор Едвард Віттіг створив великий скульптурний портрет М. О. Волошина, який був виставлений в Осінньому салоні і придбаний мерією Парижа та в тому ж році встановлений на бульварі Ексельман, 66, де стоїть донині;
в 1924 російський художник Кустодієв написав портрет Волошина;
в Коктебелі з 1984 діє Будинок-музей Максиміліана Волошина;
в 2007 на будинку в Києві, де провів свої перші роки Волошин, з нагоди 130-річчя від дня народження поета, була встановлена пам'ятна дошка;
щовересня в Коктебелі проходить Міжнародний літературний фестиваль імені Максиміліана Волошина, а з 2008 встановлена Міжнародна літературна Волошинська премія, яка вперше була вручена 11 вересня.

Пам'ятник М.Волошину у Коктебелі.

ПриміткиРедагувати

↑ ^а ^б ^в Краткая литературная энциклопедия — Москва: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 1.
d:Track:Q4239850 d:Track:Q649
↑ ^а ^б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q54837 d:Track:Q19938912
↑ Сім пудів краси - UAHistory (uk-UA). 2016-08-12. Процитовано 2016-08-13.

Джерела та літератураРедагувати

О. Д. Кузьминська. Волошин Максиміліан Олександрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 627. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
М. О. Кобзев. Волошин Максиміліан Олександрович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003–2019. — ISBN 944-02-3354-X.

ПосиланняРедагувати

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Волошин Максиміліан Олександрович
Вірші Волошина
Автопортрети Волошина(рос.)
Волошин Максиміліан Олександрович. Сайт художника
Максиміліан Волошин. Коктебель
Максиміліан Волошин. Світлини
Зоя Чегусова. До 135-річчя від дня народження Максиміліана Волошина^{[недоступне посилання з червень 2019]} // Art Ukraine, 12 березня 2012

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q5292"_data-entity-id="Q4239850">[http://feb-web.ru/feb/kle/kle-abc/ke1/ke1-a214.htm_Краткая_литературная_энциклопедия]<span_class="wef_low_priority_links">_—_[[:Москва|Москва]]:_[[:Велика_російська_енциклопедія_(видавництво)|Советская_энциклопедия]],_1962._—_Т.&nbsp;1.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q4239850]][[d:Track:Q649]]</div>-1] а ^б ^в Краткая литературная энциклопедия — Москва: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 1.
d:Track:Q4239850 d:Track:Q649

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q36524_citetype_Q7094076_citetype_Q27031827"_data-entity-id="Q19938912">[http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb11928662d_ідентифікатор_BNF]:_платформа_відкритих_даних<span_class="wef_low_priority_links">_—_2011.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q54837]][[d:Track:Q19938912]]</div>-2] а ^б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q54837 d:Track:Q19938912

[3] Сім пудів краси - UAHistory (uk-UA). 2016-08-12. Процитовано 2016-08-13.

[1]

[2]

[3]