Відкрити головне меню

Максаківський монастир

Максаківський монастир — колишній оборонний православний монастир у с. Максаки, на Чернігівщині, втрачений архітектурний ансамбль, знищений комуністами в 1930-1950-х роках.

Максаківський монастир
Максаківський монастир. Maksaky Monastery.jpg
Фрагмент репродукції портрета Адама Киселя з зображенням ансамблю Максаківського монастиря
Розташування Flag of Ukraine.svg Україна
Поч. будівництва XVІ століття
Зруйновано 1930-1950-ті роки
Відбудовано 1642
Стиль бароко
Адреса Чернігівська область, Менський район, с. Мансаки
Максаківський монастир у Вікісховищі?

ГеографіяРедагувати

Монастир розташований на лівому березі Старої Десни, у яку впадає річка Лош.

ІсторіяРедагувати

Монастир було засновано приблизно у середині XVI століття біля поселення Максаківський[1] (нині не існує). У грамоті XVII століття є така згадка: «Біля перевозу максаківського, де старожитнє городище, монастир там колись, знать ще за Москви був».

Під час російсько-польських воєн 1609-1618 років монастир зазнав руйнувань. Проте вже 1642 року ченці Трубчевського монастиря відновили у монастирі релігійне життя. Не бажаючи бути під правлінням московського царя, вони прийшли на Сіверщину і звернулися до київського воєводи Адама Киселя з проханням надати їм землі для відновлення релігійного життя.

Адам Кисіль надав ченцям свої маєтності біля Максаків, подарувавши також с. Максаки та 4 сусідніх села. Спершу у монастирі було зведено дерев'яну церкву.

Універсалами гетьмана Богдана Хмельницького від 15 травня та 16 травня 1651 року, виданим під час перебування гетьмана у таборі під Зборовом, заборонено козакам порушувати володіння Максаківського Спасо-Преображенського монастиря, а також про підпорядкування холмських, ядужинських, пральничанських, височанських, красноставських і максаківських селян Максаківському Спасо-Преображенському монастиреві.

1653 року розпочалося будівництво мурованого Спасо-Преображенського собору - першим українським бароковим великим храмом Лівобережної України.

Універсалом та наказом гетьмана Богдана Хмельницького від 11 жовтня 1654 року, виданими під час перебування гетьмана у Білій Церкві, підтверджено право монастиря на села Холми, Ядутин, Прачі, Високе, Красностав та Максаки, а також заборонено ніжинському наказному полковникові Іванові Золотаренку перешкоджати Максаківського Спасо-Преображенського монастиреві у володінні цими селами.

Собор зводився за першого (1642-1665) ігумена монастиря Іоасафа Осиповського.

З кінця XVII століття триває розбудова монастиря. Впродовж 1669-1680 років навколо монастиря було збудовано кам'яну огорожу, оточену валами та ровами. Над входом до монастиря була зведена двоярусна дзвіниця.

На початку XVIIІ століття було збудовано двоповерхову муровану монастирську трапезну із Введенською церквою.

З 1776 року в цьому монастирі мешкав Константинопольський патріарх Серафим, який утік з Османської імперії від утисків з боку мусульман.

1786 року, згідно церковних реформ Катерини ІІ, монастир було закрито і влаштовано у ньому лікарню для душевнохворих.

1803 року монастир було відновлено як одновірський. Одновірцями у Російській імперії називалися старообрядці, що зберігаючи свої релігійні традиції, переходили під юрисдикцію Російської православної церкви.

1820 року у монастирі сталася велика пожежа. Внаслідок відновлювальних робіт обор позбувся барокових бань, отримавши нові, у стилі класицизму. Також до собору з західного боку було прибудовано притвор. Пізніше, у 1870-х роках, дзвіниця була надбудована ще двома ярусами і також отримала нове завершення бані.

Так після пожежі та відновлення монастиря обитель змінила свій статус, а саме з 1829 року монастир став жіночим і діяв під назвою: Максаківський Свято-Троїцький монастир.

У 1920-х роках монастир було закрито і впродовж 1930-1950-х років розібрано храми.

До сьогодні збереглися лише залишки оборонних мурів, будинок ігумені та корпуси келій, а також дзвіниця без завершення.

На відміну від більшості закритих у радянські часи монастирів Чернігівщини Максаківський монастир досі є недіючим. Однак починаючи з початку 2010-х років існують наміри відродити обитель.

ГалереяРедагувати

Цікаві фактиРедагувати

У монастирі знайшов свій останній прихисток (і скоріше за всього закінчив свій земний шлях) менський сотник - Гнат Васильович Сахновський.

Див. такожРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

  1. Віроцький В. Д., Карнабіда А. А., Киркевич В. Г. Монастирі та храми Землі сіверської. — Київ, «Техніка», 1999.
  2. Вечерський В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. — Київ, 2002.
  3. Ю. А. Мицик. Максаківський Свято-Троїцький монастир // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 454. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  4. Мицик Ю.А. З документації Максаківського Спасо-Преображенського монастиря ХVІІ-XVIII ст. / Ю. Мицик // Сiверянський лiтопис. — 2013. — № 1. — С. 14-22. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/44431/03-Mytsyk.pdf?sequence=1
  5. Мицик Ю.А. З документації Максаківського Спасо-Преображенського монастиря ХVІІ-XVIII ст. (частина 2) / Ю. Мицик // Сiверянський лiтопис. — 2014. — № 4. — С. 111-126. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/73707/09-Mytsyk.pdf?sequence=1
  6. Мицик Ю.А. З документації Максаківського Спасо-Преображенського монастиря XVII-XVIII ст. (частина 3) / Ю. Мицик // Сiверянський лiтопис. — 2014. — № 5. — С. 44-77. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/74009/07-Mytsyk.pdf?sequence=1
  7. Павленко С.О. Документальна спадщина Свято-Преображенського Максаківського монастиря XVII-XVIII ст. / С. Павленко // Сiверянський лiтопис. — 2015. — № 5. — С. 167. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/89092/22-Pavlenko.pdf?sequence=1
  8. Подорван А. Максаківський монастир - до історії заснування / А. Подорван // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 5. — С. 49-53. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/39167/06-Podorvan.pdf?sequence=1
  9. Цапенко М. Архитектура левобережной Украины XVII—XVIII веков. — Москва, 1967. (рос.)
  10. Юрченко С. Максаківський монастир // З історії української реставрації. — Київ, «Українознавство», 1996.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати