Макові́я (також Перший Спас, Спас на воді, Медовий Спас, діал. Маковея) — народна назва православного свята Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього, або Свято Всемилостивого Спасу та Пресвятої Богородиці, яке відзначають у перший день Успінського посту 14 серпня (1 серпня за старим стилем).

Маковія
Маковія

Ф. В. Сичков. Водосвяття. 1916.
Інші назви Перший Спас, Спас на воді, Медовий Спас
Місце перший день Успенського посту, перша зустріч осені
Тип народно-православний
Дата 1 (14) серпня
Святкування хресний хід на річки та озера
Традиції святять воду, квіти й мак; готують пісний борщ з грибами; пасічники починають медозбір.
Свято Маковія
Обрядова їжа — спечені коржі, поламані на дрібні шматочки в макітру й залиті медом та розтертим маком

Зміст

Походження святаРедагувати

Свято Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього прийшло до нас з Візантії, де було встановлене не пізніше ІХ ст. Воно полягало у перенесенні з імператорського палацу до храму Софії частини хреста Господнього, що збереглась. Протягом двох тижнів цю святиню носили по Константинополю з метою «відвертання хвороб», для очищення міста від злих духів, які за давніми віруваннями приносили епідемії страшних хвороб. За допомогою хреста освячували воду, щоб вона стала чистішою та щоб йшли дощі у спеку.

День семи мучениківРедагувати

Нещастя спало на ізраїльтян приблизно 166 року перед народженням Ісуса Христа, коли сирійським царем був Антіох Епіфан, який намагався примусити юдеїв перейти на грецьку поганську віру.

Язичник і безбожний Антіох послав до Єрусалима генерала Аполонія і двадцять дві тисячі вояків з завданням повбивати всіх євреїв, а на їхнє місце поселити чужинців. У суботу, святий день юдеїв, Аполоній наказав своїм воякам вбивати євреїв. Юдеї, боячись порушити суботу, гинули без найменшого спротиву; десять тисяч потрапили в полон. Місто було сплюндровано, а опісля спалено. Святиню перемінили на поганську божницю. Юдеям заборонили святкувати суботу й виконувати приписи Мойсеевого закону. Багато євреїв відступило тоді від своєї віри, але частина залишилася вірною правдивому Богові і його святому законові, за що по-геройськи проливала свою кров.

Славними мучениками в час цього переслідування були праведний Елеазар, Соломонія та її семеро синів (Макавейські мученики). Св. Елеазар був старозавітним священиком, дев'ятдесятилітнім старцем, у якого все, навіть сиве волосся і лагідна поведінка, говорили про його чесноти. Гонителі юдеїв вважали, що як їм удасться зламати Елеазара, то за його прикладом підуть усі інші євреї. Спочатку вони намагалися підкупити його грішми, потім залякати погрозами та примусити насиллям, але без найменшого успіху. Елеазар стояв непохитно у своїй вірі. Деякі погани, а також юдейські відступники зі співчуття до праведного старця почали намовляти його, щоб він сказав принести собі дозволене м'ясо до їди, а перед людьми вдавав, що їсть заборонену свинину. Коли ж він відповів спокусникам, що ніколи цього не зробить, аби не дати молоді згіршення та не наразити себе на гріх і Божу кару, розлючені погани взяли його на муки. Елеазара немилосердно били. А він сердечно молився: "Господи, твоє священне світло доходить до найпотаємніших глибин наших сердець, Ти бачиш муку, яку я терплю, але моя душа радується, що може страждати за твій закон із святої боязні до Тебе". З цими словами праведний чоловік віддав свою душу Богові, залишивши народові приклад мужності й чесноти.

Після Елеазара мученицькою смертю загинули семеро його синів. Соломонія бачила смерть кожної своєї дитини, а опісля й сама віддала життя за віру в правдивого Бога та його святий закон. Сини йшли на муки, а мати підбадьорювала їх, заохочуючи до мужності й вірності Господеві аж до кінця.

А було це так. Коли ув'язнили Соломонію та її синів, то насамперед примушували їх їсти заборонену законом свинину. Найстарший син сказав: "Ми готові швидше вмерти, ніж переступити Божі закони". Цар, розлючений такою сміливою відповіддю, наказав розігріти знаряддя муки в огні; відрізати йому язика, здерти з голови шкіру, повідрубувати руки й ноги. Опісля ще й припікали його вогнем. І все це діялось на очах матері та решти братів.

Коли взяли на муку другого сина, той сказав: "Ти нищиш наше дочасне життя, але Цар світу, за святий закон якого ми терпимо, воскресить нас до вічного життя". Третьому хлопцеві казали виставити язика й простягнути руки; він сказав: "їх я одержав з неба і з приємністю зрікаюся їх, щоб дати засвідчення Божому законові; одного дня я знову одержу їх з рук Того, хто мені їх дав". Цар був здивований, не розуміючи того, як релігія може зробити так, що людину не лякає навіть найжахливіша мука. Побачивши, що царська могутність зводиться ні на що, він четвертого сина не питав уже нічого, тільки наказав відразу мучити його. Але юнак сказав цареві: "Це добре, що нас люди вбивають, бо маємо певну надію, що Бог знову поверне нам життя; щодо тебе, то ти не воскреснеш до життя". Коли мучили п'ятого хлопця, він сказав, що Господь не залишив назовсім свій народ. Шостий син сказав цареві під час своєї муки: "Не обманюй себе; бо хоч ми терпимо ці муки за свої гріхи, ти також не втечеш від Божої кари, бо ти виступив проти Всевишнього". Під час жахливої муки своїх синів мати не впала духом, навіть не плакала. Перемігши з Божою силою неміч людської природи, вона говорила їм: "Мої діти, ви не одержали від мене ні душі, ні життя; я не укладала ваших тіл. Бог, Творець світу, дав вам усе те; і Він у своєму милосерді поверне вам життя, яким ви тепер погордили, залишаючись вірними його законам".

Цар не сподівався на такий опір. Рятуючи свою репутацію в очах присутнього народу, він почав промовляти ласкавими словами до наймолодшого сина. Наче добрий батько, обіцяв йому багатство, славу й щасливе життя, якщо він послухає та прийме його віру. На побожного юнака ці слова не справили й найменшого враження. Тоді цар звернувся до матері, щоб та змилосердилася над його молодістю та порадила йому сповнити царську волю. Соломонія промовила до сина, але словами, що здивували царя й усіх присутніх. Вона говорила: "Моє дороге дитя, тепер єдине, змилосердись наді мною, що носила тебе дев'ять місяців у своєму лоні, годувала тебе три роки своїми грудьми та доглядала тебе аж до цього часу. Не засмути мене невірністю й слабодухістю. Поглянь на небо, подивись на землю і пригадай собі, що Бог створив усе те з нічого своєю всемогутньою силою, той Господь, на якого ми надіємось і якого вшановуємо. Май Його перед своїми очима і не лякайся цього ката. Будь гідним своїх братів і прийми смерть без страху; тоді я зможу побачити вас усіх на місці вічного милосердя та відпочинку". Тоді молодий мученик вигукнув до своїх катів: "Чого ви чекаєте? Я не слухатимусь наказу царя, а Божого закону, який дав нам Мойсей". А цареві сказав: "Ти, що заподіяв стільки зла юдеям, не втечеш від Божої руки. Ми терпимо за свої гріхи, але Господь знову примириться зі своїми слугами. Мої брати перетерпіли коротку муку і вже втішаються вічним життям. І я теж приношу своє життя в жертву за святий закон своїх батьків та благаю в Бога милосердя над нашим народом. На мені й моїх братах закінчиться гнів Всемогутнього, що справедливо впав на наш народ". Після цього наймолодший син та мати загинули в тяжких муках, не порушивши закон Всевишнього.

Св. мученики Макавейські загинули, мабуть, в сирійському місті Антіохії (зараз місто в Туреччині) — царській столиці. Назву "Макавеї" одержали від Юди Макавея, головного ізраїльського героя в тодішній боротьбі за рідний край і Божий закон.[1]


Традиції в УкраїніРедагувати

Свято Маковія одне з найпоетичніших і найшановніших в Україні.

Цього дня у церквах святять воду, квіти й мак.

На Маковія кожний мав букет квітів, в якому обов'язково присутні великі достиглі голівки маку. Такий букет називається «маковійчик» або «маковійка» і в ньому можуть бути і чорнобривці, і жоржини, і айстри, і гвоздики, і барвінок, а також різні трави (які в народі називають зіллям, зіллячком): волошки, м'ята, чебрець, любисток, петрові батоги, полин, деревій, будяк-пристрітник.

«Маковійську квітку» переважно робили з городніх квітів, але додавали в букет і лісові квіти. Пишний букет складався з чебрецю, чорнобривців, волошок, нагідок, польових сокирок тощо. Додавали інколи й голівку невеличкого соняшника, і все це обв'язували червоною стрічкою. Голівки маку в'язали в окремий букет.

До речі, дівки-чарівниці святили ще й мак-видюк (дикий мак). В народному знахарстві він вживається як засіб проти чародійства: вважалося, що цим маком треба обсипати дім, і тоді всі відьомські хитрощі зникнуть.

Кожна квітка в букеті мала своє призначення. Так, м'ята мала оберігати сім'ю від усякої напасті й додавати здоров'я, ласкавці — щоб у родині була ласка, злагода та щирість, сонях уособлювався з небесним світилом, щоб воно було завжди ласкавим і милосердним для людей, тварин та рослин.

Після освячення букет квітів та голівки маку кладуть за образи і зберігають до весни. Весною мак розсівали по городу, а засушені квіти на Благовіщення вплітали дівчатам у волосся — «щоб не випадало».

На Маковія готують пісний борщ з грибами.

Віруючі намагаються зранку нічого не їсти, аж поки не вип'ють свяченої води.

Обрядовою їжею цього дня є «шулики», або «ломанці». Готують їх так: печуть пісні коржі на соді, ламають на дрібні шматочки і свіжовикачаним заливають медом з перетертим маком. Цю страву залюбки їдять діти.

Всі чоловіки повинні з'являтися на це свято в козацькому одязі.

Цього дня хворі на пропасницю купаються в річці, бо вода на свято Маковія вважається цілющою.

Спас на водіРедагувати

У Київській державі цей звичай перетворився на хресні ходи до річок, водоймищ, озер. Вода освячувалася і після цього в ній купалися, а також купали худобу, щоб вона не хворіла. Традиційно саме в цей час освячували нові колодязі і чистили старі.

За переказами цього дня 988 р. хрестився князь Володимир.[2] Під час цього свята при богослужінні відбувається винесення хреста на середину храму і поклоніння йому, а після літургії — хресний хід до води.

Медовий спасРедагувати

Медовим його називають тому, що вулики до того часу наповнюються медом і традиційно пасічники починали медозбір. Тільки після освячення першого меду в церкві на Маковія можна було розговлятися.

У Перший Спас починається Успінський піст — «спасівка», який триває два тижні.

У народі кажуть, що Перший Спас — це проводи літа. Цього дня починають відлітати ластівки. Ластівка весну починає і осінь накликає.

Приказки і прикметиРедагувати

  • Який Маковій, таке й Успіння (28 серпня).
  • Пройшов Спас — пішло літо від нас.
  • Якщо тепло на Маковія, тепло буде і на Третій Спас (горіховий)
  • Якщо дощ на Медовий Спас — буде мало пожеж.[3]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Бурій В. М. Народно-православний календар / Валерій Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2009.
  • о. Андрій Йосафат Григорій Трух. Життя Святих. — Л. : Отців Василіян «Місіонер». — ISBN 5-7707-8940-9.

ПосиланняРедагувати