Макові́я (також Перший Спас, Спас на воді, Маковея[1][2][3], Макотрус) — народна назва православного свята Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього, або Свято Всемилостивого Спасу та Пресвятої Богородиці[ru], яке відзначають у перший день Успінського посту 14 серпня (1 серпня за старим стилем).

Маковія
Маковія
Свято Маковія
Інші назви Перший Спас, Спас на воді
Місце перший день Успенського посту, перша зустріч осені
Тип народно-православний
Дата 1 (14) серпня
Святкування хресний хід на річки та озера, оберігання маковійського хреста
Традиції святять воду, квіти й мак; печуть шуліки
Обрядова їжа — спечені коржі, поламані на дрібні шматочки в макітру й залиті медом та розтертим маком

Зміст

Походження святаРедагувати

Свято Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього прийшло до нас з Візантії, де було встановлене не пізніше ІХ ст. Воно полягало у перенесенні з імператорського палацу до храму Софії частини хреста Господнього, що збереглась. Протягом двох тижнів цю святиню носили по Константинополю з метою «відвертання хвороб», для очищення міста від злих духів, які за давніми віруваннями приносили епідемії страшних хвороб. За допомогою хреста освячували воду, щоб вона стала чистішою та щоб йшли дощі у спеку.

День семи мучениківРедагувати

Нещастя спало на ізраїльтян приблизно 166 року перед народженням Ісуса Христа, коли сирійським царем був Антіох Епіфан, який намагався примусити юдеїв перейти на грецьку поганську віру.

Язичник і безбожний Антіох послав до Єрусалима генерала Аполонія і двадцять дві тисячі вояків з завданням повбивати всіх євреїв, а на їхнє місце поселити чужинців. У суботу, святий день юдеїв, Аполоній наказав своїм воякам вбивати євреїв. Юдеї, боячись порушити суботу, гинули без найменшого спротиву; десять тисяч потрапили в полон. Місто було сплюндровано, а опісля спалено. Святиню перемінили на поганську божницю. Юдеям заборонили святкувати суботу й виконувати приписи Мойсеевого закону. Багато євреїв відступило тоді від своєї віри, але частина залишилася вірною правдивому Богові і його святому законові, за що по-геройськи проливала свою кров.

Славними мучениками в час цього переслідування були праведний Елеазар, Соломонія та її семеро синів (Макавейські мученики). Св. Елеазар був старозавітним священиком, дев'ятдесятилітнім старцем, у якого все, навіть сиве волосся і лагідна поведінка, говорили про його чесноти. Гонителі юдеїв вважали, що як їм удасться зламати Елеазара, то за його прикладом підуть усі інші євреї. Спочатку вони намагалися підкупити його грішми, потім залякати погрозами та примусити насиллям, але без найменшого успіху. Елеазар стояв непохитно у своїй вірі. Деякі погани, а також юдейські відступники зі співчуття до праведного старця почали намовляти його, щоб він сказав принести собі дозволене м'ясо до їди, а перед людьми вдавав, що їсть заборонену свинину. Коли ж він відповів спокусникам, що ніколи цього не зробить, аби не дати молоді згіршення та не наразити себе на гріх і Божу кару, розлючені погани взяли його на муки. Елеазара немилосердно били. А він сердечно молився: "Господи, твоє священне світло доходить до найпотаємніших глибин наших сердець, Ти бачиш муку, яку я терплю, але моя душа радується, що може страждати за твій закон із святої боязні до Тебе". З цими словами праведний чоловік віддав свою душу Богові, залишивши народові приклад мужності й чесноти.

Після Елеазара мученицькою смертю загинули семеро його синів. Соломонія бачила смерть кожної своєї дитини, а опісля й сама віддала життя за віру в правдивого Бога та його святий закон. Сини йшли на муки, а мати підбадьорювала їх, заохочуючи до мужності й вірності Господеві аж до кінця.

А було це так. Коли ув'язнили Соломонію та її синів, то насамперед примушували їх їсти заборонену законом свинину. Найстарший син сказав: "Ми готові швидше вмерти, ніж переступити Божі закони". Цар, розлючений такою сміливою відповіддю, наказав розігріти знаряддя муки в огні; відрізати йому язика, здерти з голови шкіру, повідрубувати руки й ноги. Опісля ще й припікали його вогнем. І все це діялось на очах матері та решти братів.

Коли взяли на муку другого сина, той сказав: "Ти нищиш наше дочасне життя, але Цар світу, за святий закон якого ми терпимо, воскресить нас до вічного життя". Третьому хлопцеві казали виставити язика й простягнути руки; він сказав: "їх я одержав з неба і з приємністю зрікаюся їх, щоб дати засвідчення Божому законові; одного дня я знову одержу їх з рук Того, хто мені їх дав". Цар був здивований, не розуміючи того, як релігія може зробити так, що людину не лякає навіть найжахливіша мука. Побачивши, що царська могутність зводиться ні на що, він четвертого сина не питав уже нічого, тільки наказав відразу мучити його. Але юнак сказав цареві: "Це добре, що нас люди вбивають, бо маємо певну надію, що Бог знову поверне нам життя; щодо тебе, то ти не воскреснеш до життя". Коли мучили п'ятого хлопця, він сказав, що Господь не залишив назовсім свій народ. Шостий син сказав цареві під час своєї муки: "Не обманюй себе; бо хоч ми терпимо ці муки за свої гріхи, ти також не втечеш від Божої кари, бо ти виступив проти Всевишнього". Під час жахливої муки своїх синів мати не впала духом, навіть не плакала. Перемігши з Божою силою неміч людської природи, вона говорила їм: "Мої діти, ви не одержали від мене ні душі, ні життя; я не укладала ваших тіл. Бог, Творець світу, дав вам усе те; і Він у своєму милосерді поверне вам життя, яким ви тепер погордили, залишаючись вірними його законам".

Цар не сподівався на такий опір. Рятуючи свою репутацію в очах присутнього народу, він почав промовляти ласкавими словами до наймолодшого сина. Наче добрий батько, обіцяв йому багатство, славу й щасливе життя, якщо він послухає та прийме його віру. На побожного юнака ці слова не справили й найменшого враження. Тоді цар звернувся до матері, щоб та змилосердилася над його молодістю та порадила йому сповнити царську волю. Соломонія промовила до сина, але словами, що здивували царя й усіх присутніх. Вона говорила: "Моє дороге дитя, тепер єдине, змилосердись наді мною, що носила тебе дев'ять місяців у своєму лоні, годувала тебе три роки своїми грудьми та доглядала тебе аж до цього часу. Не засмути мене невірністю й слабодухістю. Поглянь на небо, подивись на землю і пригадай собі, що Бог створив усе те з нічого своєю всемогутньою силою, той Господь, на якого ми надіємось і якого вшановуємо. Май Його перед своїми очима і не лякайся цього ката. Будь гідним своїх братів і прийми смерть без страху; тоді я зможу побачити вас усіх на місці вічного милосердя та відпочинку". Тоді молодий мученик вигукнув до своїх катів: "Чого ви чекаєте? Я не слухатимусь наказу царя, а Божого закону, який дав нам Мойсей". А цареві сказав: "Ти, що заподіяв стільки зла юдеям, не втечеш від Божої руки. Ми терпимо за свої гріхи, але Господь знову примириться зі своїми слугами. Мої брати перетерпіли коротку муку і вже втішаються вічним життям. І я теж приношу своє життя в жертву за святий закон своїх батьків та благаю в Бога милосердя над нашим народом. На мені й моїх братах закінчиться гнів Всемогутнього, що справедливо впав на наш народ". Після цього наймолодший син та мати загинули в тяжких муках, не порушивши закон Всевишнього.

Св. мученики Макавейські загинули, мабуть, в сирійському місті Антіохії (зараз місто в Туреччині) — царській столиці. Назву "Макавеї" одержали від Юди Макавея, головного ізраїльського героя в тодішній боротьбі за рідний край і Божий закон.[4]

Традиції в УкраїніРедагувати

В цей день у церквах святять воду, квіти й мак. Ранком лине до церкви цілий карнавал осінніх квітів. Дівчата, жінки, хлопці й чоловіки — всі по-святковому вбрані йдуть до церкви й несуть на посвяту великі китиці жовтих купчаків, чорнобривців, чебрецю, кудрявців, настурцій, рути-м'яти, нагідок, польових сокирок, лугової материнки, роман-зілля, васильків та великі достиглі голівки маку.[1]

Поміж звичайним городнім маком дівки-чарівниці часто святять ще й мак-видюк, що в народньому знахарстві вживається як засіб проти чародійства: цим маком треба обсипати дім, і всі вроки та хитрощі відьми пропадуть безслідно.[1] Вірили, що коли "видюк" освятити три, сім або дев’ять разів (а святити можна було й на Маковєя, й на Великдень), то його сила ставала непереможною.[5] Цей день увесь належав дітям та дівчатам. Дорослі дівчата також святкували й не працювали в цей день. Вони збиралися, ходили в ліс по зілля, збиралися гуртками, проводили свої жартівливі ігри, а в лісі співали спасівчані пісні[6]. Спеціально дівочими чарівними квітами в "маковійській квітці" - це були: любисток, чебрець, ласкавці, кудрявці[6]. До "маковійської квітки" додавали і голівку невеличкого соняшника, і все це пов'язували червоною стрічкою[2], щоб уся родина була здоровою[6]. Дехто додавав кілька стеблин конопель чи льону. Бувало голівки маку в'язали в окремий букет (щоправда, так робили рідше).

У такому букеті кожне зело мало свій символ:

рута-м'ята мала оберігати від усякої напасті і додавати здоров'я,
ласкавці - щоб у родині була ласка, злагода і щирість,
кудрявці - аби у хлопців в'юнились кучері й любили їх дівчата,
а сонях уособлював небесне світило, щоб воно було завжди ласкавим і милосердним для людей, тварин та рослин.[2]

До кожної рослинки господиня зверталася з поетичними примовками.[2]

У с. Стіна Томашпільському району Вінницької області і навколишніх селах маковейки називають "трійцями". Туди кладуть татарник колючий, миколайчики, цикорій дикий, полин гіркий, деревій, мелісу. До складу трійці також обов'язково кладуть кілька великих голівок маку, а якщо мають, то і дикий мак (видюк), колоски жита і пшениці, а також садові квіти. Іноді в трійцю кладуть невеликі за розміром квіти соняшнику. Господині можуть додавати і інші квіти та трави, користуючись власними смаками. В середину маковейки вставляють велику воскову свічку. Не виключено, що в більш давні часи це було три свічки, сплетені внизу воєдино, від яких збереглася назва "трійця". Трійцю зберігають протягом року коло ікон, вона прикрашає оселю, сповнює її гарними пахощами, слугує оберегом, а при потребі її використовують для лікування членів родини і худоби.[7]

За образами "маковійки" зберігаються аж до весни. Навесні мак розсівають по городі, а сухі квіти на Благовіщення дівчата вплітають до своїх кіс, — «щоб не випадало з голови волосся».[1]

З квітів при потребі готували ліки чи купелі.[2] Із свячених васильків робили кропильце, коли кропили свяченою водою молодих на весіллі або проводжали когось у далеку путь. [5] Обрядовою їжею на цей день є "шуліки". Готують їх так: печуть коржі, ламають на дрібні шматочки в макітру і заливають медовою ситою та розтертим маком.[1]

У деяких селах південної Київщини на Маковія встановлювали високі хрести, прикрашені квітками і головками маку. Зверху на них іноді чіпляли гарбузову маску із запаленою свічкою. За традицією, протягом цілої ночі хлопці та дівчата співали пісні й танцювали навколо маковіївського хреста свого «кутка», оберігаючи його від сусідів-однолітків[8]. Справою престижу було зберегти свій хрест і знищити чужий. У цьому звичаї проглядають пережитки ігрового суперництва молоді різних територіальних об’єднань села.[9]

Спаса на водіРедагувати

Крім посвяти квітів, з Маковієм пов'язаний ще один не менш цікавий обряд. Колись він був вельми урочистим і обов'язковим для кожного села. Це освячення води, зокрема криниць. Посвячення криниць — глибинний звичай наших пращурів. Він сягає ще язичеських вірувань у живу силу води. Всім животокам і джерелам у давній слов'янській міфології приписувалась надприродна сила. Тут проводили різноманітні ритуально-обрядові розваги, шлюбно-весільні дійства.[2] Зокрема, про цю традицію згадує Тарас Шевченко:"На те літо криницю святили. На самого Маковія дуба посадили".[9] Біля криниці вже стояли застелені святковими скатертинами два столи; на одному хліб-сіль та запалена свічка, на другому — свічка, свячена вода і коливо (кутя). Ця обрядова страва призначалася для добрих духів та предків.[2] Після посвяти хлопці обсаджували джерело деревами, а коли в цьому не було потреби, то робили символічне клечання — втикали обіч свіжі галузки.[2]

У давніх наших літописах є свідчення, що князь Володимир Великий охрестив киян саме 1 (14) серпня 988 р. від Різдва Христового. За переказами, тоді в гирлі річки Почайни, яка впадала в Дніпро, охрестилися дванадцять Володимирових синів. Тутешнє джерело назвали Хрещатицьким.[10]

Існує переказ, що в Києві до року 1890-го жила старенька бабуся, що називалася Козелецька; вона вже тоді мала сто двадцять років і на диво добре зберегла свої сили: до самої смерти вона могла дещо робити в хаті. Пам’ять її теж добре збереглася, Козелецька пам’ятала ті часи, коли на місці теперішнього Хрещатика були малодоступні хащі, що поросли віковими дубами та осокорами. Вона ж розповідала, що тоді існував у Києві звичай - на «Маковея» всі кияни сходилися та з’їжджалися на Дніпро святити воду. Все чоловіче населення повинно було з’являтися на водосвяття в козацькому одязі.[1]

Свято Маковея ще називається в народі "Першого Спаса", або "Спаса на воді". Хворі пропасницею купаються в річці, бо вода в цей день вважається цілющою.[1]

Тлумачення української традиціїРедагувати

На Преображення Господнє кажуть Спас. Колись цю назву вживали без жодних прикметників. Тепер дехто Маковія іменує медовим Спасом, а самого Спаса — яблучним. Та це заплутує, як яке свято називати і що коли святити[8].

У 90-х роках 20-го століття, ознайомившись з етнографічною літературою, не дочитавшись, що в ній описано, аматори від етнографії придумали кілька Спасів — горіховий, яблучний, медовий. Але це з розряду фантазій. У народі був один Спас — 19 серпня. Лише дуже локально часом свято Маковія 14 серпня називали малим Спасом, розповідає доктор історичних наук і професор Валентина Борисенко. [11]

"Заслужений працівник культури України" і етнограф за фахом Олексій Доля, наполягає, що Маковія треба називати Маковієм, а Спаса — Спасом. На Маковія, каже, святять не лише мак, але і всіляке насіння, а також квіти, цілюще зілля і воду. На Спаса у кошиках несуть фрукти та овочі (навіть картоплю, помідори та іншу городину), мед, віск, продукти бджільництва, колоски та обов'язково хліб. У деяких селах Чернігівщини була традиція робити хрест з 12-ти колосків — по три на кожну сторону. На Київщині колоски складали у пучок, після освячення ставили на покуті до весни, а потім вимочували і сіяли разом з іншим зерном. Спеціально до свята пекли хліб і несли до церкви. Часто замість паляниць були пироги, пиріжки або рулети з яблуками та з маком[8].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати