Відкрити головне меню

Макаро́нічна мо́ва (італ. maccherònico, від maccheróni — макарони) — механічна суміш слів чи висловів з різних мов чи переінакшення їх на іноземний лад.

В Україні в середині XVII ст. нею були написані деякі актові книги; макаронічним було язичіє галицьких «москвофілів» у XIX ст. В художніх творах макаронічна мова імітує мову чужинців, пародіює тих, хто захоплюється запозиченням. Як мовний засіб гумору й сатири вжита у творах І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Старицького, Остапа Вишні, С. Олійника, О. Чорногуза, П. Глазового та інших.

Наприклад, у деяких епізодах «Енеїди» Котляревського українська мова мішається з латинською[1]:

Енеус ностер магнус панус
I славний троянорум князь, Шмигляв по морю як циганус, Ад те, о рекс! прислав нунк нас.
Рогамус, доміне Латине, Нехай наш капут не загине, Пермітте жить в землі своєй…

Деякі інші приклади: «Мимошедшую седмицю глумляхся з молодицями по шиночкам здешної палестини» (Г. Квітка-Основ'яненко); «[Проня:] Ах, це ви? Бонджур! А я так зачиталась! Мерси, што прийшли…» (М. Старицький); «Прошу пардону, мадам. Але в мене сьогодні аудієнція з консулом. А ля фуршет і шведський столик! Аріведерчі, ма шер!» (О. Чорногуз).

Сучасна макаронічна літератураРедагувати

Роман Гелен ДеВітт[2] «Останній самурай» (2001) містить уривки японською, давньогрецькою мовами та на інуктитуті, хоча читачеві не обов'язково розуміти той текст, що подається не англійською.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Плющ П. П. До характеристики мовних засобів гумору в «Енеїді» Котляревського. «Мовознавство», 1947, т. 4
  2. DeWitt, Helen. The Last Samurai (Chatto and Windus, 2000: ISBN 0-7011-6956-7; Vintage, 2001: ISBN 0-09-928462-6)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати