Відкрити головне меню

Олекса́ндр Макси́мович Мака́ров (12 вересня 1906, станиця Цимлянська, Область Війська Донського, Російська імперія — 9 жовтня 1999, Дніпропетровськ, Україна) — український радянський ракетобудівник, 2-й генеральний директор ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова» (1961—1986), почесний громадянин Дніпропетровська, Лауреат Ленінської й Державної премій, двічі Герой Соціалістичної Праці (17.06.1961, 12.08.1976), Заслужений машинобудівник України, кавалер ордена князя Ярослава Мудрого. Почесний громадянин Дніпропетровська. Член ЦК КПУ (1961—1990). Депутат Верховної Ради СРСР 6—11-го скликань.

Олександр Максимович Макаров
Олександр Макаров.jpg
Олександр Макаров
Народився 12 вересня 1906(1906-09-12)
Цимлянська, Область Війська Донського, Російська імперія (нині Цимлянськ), РФ)
Помер 9 жовтня 1999(1999-10-09) (93 роки)
Дніпропетровськ, Україна
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Місце проживання Дніпропетровськ
Діяльність ракетобудівник
Alma mater Rostov State Transport University[d] (1933)
Науковий ступінь доктор технічних наук
Заклад MoAZ[d], Q4238079?, Ірбітський мотоциклетний завод і Південний машинобудівний завод
Посада 2-й генеральний директор ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова»
Термін 1960—1992
Партія КПРС
Діти син Макаров Олександр Олександрович
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці — 1961Герой Соціалістичної Праці — 1976
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора
Ленінська премія — 1966Державна премія СРСР — 1981
Заслужений машинобудівник України

ЖиттєписРедагувати

Народився в родині міщан. Закінчив середню школу. У 1922 році розпочав трудову діяльність на Донсько-Кубанському пароплавстві: працював олійником, з 1924 року — слюсарем, помічником механіка річкового пароплавства.

Член ВКП(б) з 1928 року

У 1928 році закінчив робітничий факультет і поступив до інституту інженерів шляхів сполучення. У 1933 році закінчив Ростовський інститут інженерів шляхів сполучення (зараз — тепер Ростовський механічний інститут) й отримав диплом інженера-теплоенергетика.

З 1933 року працював заступником директора Ростовського науково-дослідного інституту. З 1935 по 1938 рік — директор Ростовської авторемонтної станції. У 1938 році був переведений у Білоруську РСР директором Могильовського авторемонтного заводу імені Кірова.

У вересні 1939 — вересні 1940 року — директор заводу автонормалей «Червона Етна» у місті Горькому. У серпні 1940 року головою Комітету радянського контролю Розалією Землячкою попереджений про відповідальність за великий відсоток браку на заводі «Червона Етна», а 8 вересня 1940 року із-за збільшення випуску бракованої продукції на заводі виїзною сесією судової колегії у кримінальних справах Верховного суду РРФСР на підставі Указу Верховної Ради Союзу РСР від 10 липня 1940 року «Про відповідальність за випуск недоброякісної продукції» був засуджений до ув'язнення строком на 8 років. Відбував термін в Заполяр'ї (Воркуті). Брав участь у будівництві залізничної магістралі Котлас-Воркута (Північно-Печорська залізниця). У квітні 1942 року був достроково звільнений і у травні 1942 року призначений директором заводу малолітражних двигунів в Петропавловську Казахськї РСР. У 1943 році був переведений в місто Ірбіт Свердловської області директором мотоциклетного заводу.

У 1945 році переїхав у Дніпропетровськ на автомобільний завод (у майбутньому Південний машинобудівний завод). З грудня 1948 року — директор заводу допоміжного обладнання в Дніпропетровську. У 1950—1954 роках — начальник виробництва, у 1954—1961 роках — головний інженер —заступник директора Південного машинобудівного заводу.

У березні 1961—1978 роках — генеральний директор Південного машинобудівного заводу № 586 Державного комітету РС СРСР з оборонної техніки. У 1978—1986 роках — генеральний директор виробничого об'єднання «Південний машинобудівний завод імені Л.І. Брежнєва» в місті Дніпропетровську.

На пенсію пішов у листопаді 1986 року (у вісімдесятирічному віці), звільнивши місце своєму наступнику, парторгу заводу Леоніду Кучмі. Під його керівництвом на ПМЗ булов освоєо випуск чотирьох поколінь міжконтинентальних балістичних ракет, що свого часу стали основою бойової потужності СРСР. Виробництво було розпочато з ракети 8А11 (Р-1), копії німецької ФАУ-2, що була сконструйована Вернер фон Брауном. Пізніше серійно випускали також 8Ж38 (Р-2), 8К51 (Р-5М) конструкції Корольова та власну ракету 8К63 (Р-12). Створено величезний комплекс Конструкторського Бюро «Південне» й Південного Машинобудівного Завода з 50 000 робітників і територією 7,4 км² з 1 100 тис. м² площею виробничих приміщень.

Співпраця з Михайлом Янгелем, що очолив КБ "Південне" дала плідні результати в народженні: балістичні ракети СС-18 і СС-24; ракетоносіїв «Циклон» і «Зеніт»; розгінних блоків для проекту «Енергія-Буран»; цілий ряд космічних апаратів для дослідження Землі й Сонця, моніторингу земної поверхні та навколоземного простору, таких як «Космос», «Інтеркосмос», «Океан», АУОС — СМ; місячний модуль й інші проекти.

 
Пам'ятник Макарову в Дніпропетровську

Відома зустріч Микити Хрущова з Макаровим і Янгелем у Дніпропетровську, яка відбулася перед відомим візитом до Америки, де на засіданні ООН Хрущов плескав своїм черевиком по кафедрі промовця. Таку сміливість дали Хрущову успіхи дніпропетровських ракетників.

Під час керівництва Макаровим ПМЗ за кошти заводу була побудована трестом № 17 чверть міста Дніпропетровськ.

НагородиРедагувати

ДжерелаРедагувати