Відкрити головне меню

Кири́ло Трохи́мович Ма́зуров (біл. Кірыл Трафімавіч Мазураў) (25 березня (7 квітня) 1914(19140407), с. Рудня-Прибитковська, Гомельський повіт, Могильовська губернія, Російська імперія19 грудня 1989, Москва, РРФСР, СРСР) — білоруський радянський партійний та державний діяч.

Кирило Трохимович Мазуров
біл. Кірыл Трафімавіч Мазураў


Прапор
Перший заступник голови Ради Міністрів СРСР
26 березня 1965 — 28 листопада 1978
Прем'єр-міністр: Олексій Косигін
Прапор
Член Політбюро (Президії) ЦК КПРС
26 березня 1965 — 27 листопада 1978
Прапор
13-й Перший секретар ЦК КП Білоруської РСР
28 липня 1956 — 30 березня 1965
Попередник: Микола Патолічев
Наступник: Петро Машеров
Прапор
3-й Голова Ради міністрів Білоруської РСР
24 липня 1953 — 28 липня 1956
Попередник: Олексій Клещев
Наступник: Микола Авхімович
Прапор
6-й Перший секретар Мінського обкому КПРС
1950 — вересень 1953
Попередник: Василь Чернишов
Наступник: Леонід Лубенніков
 
Партія: КПРС (з 1940)
Освіта: Вища партійна школа при ЦК КПРС[d]
Народження: 25 березня (7 квітня) 1914(1914-04-07)
с. Рудня-Прибитковська, Гомельський повіт, Могильовська губернія, Російська імперія
Смерть: 19 грудня 1989(1989-12-19) (75 років)
Москва, РРФСР, СРСР
Похований: Новодівочий цвинтар, Москва
Національність: білорус
Громадянство: Білорусь
Нагороди:
Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Червоного Прапора

Перший заступник голови Ради Міністрів СРСР, член Політбюро (Президії) ЦК КПРС (1965—1978; кандидат у члени Президії ЦК КПРС у 1957—1965 роках).

БіографіяРедагувати

Народився 25 березня (7 квітня) 1914(19140407) в білоруській селянській родині.

Закінчив Гомельський автодорожній технікум (1933), ВПШ при ЦК ВКП(б) (1947).

У 1936—1938 роках служив у Радянській Армії, потім працював у політвідділі Білоруської залізниці.

У 1940—1941 роках — секретар Гомельського міському ЛКСМ, потім 1-м секретарем Брестського обкому ЛКСМ Білорусі.

У 1941—1942 роках — у Радянській Армії, учасник Великої Вітчизняної війни, був поранений. У вересні 1942 був направлений в тил німецько-фашистських військ до Білорусі як представник Центрального штабу партизанського руху в званні підполковника, де до кінця 1943 року працював у партизанських з'єднаннях; був секретарем підпільного ЦК ЛКСМ Білорусі.

У 1943—1944 — другий секретар ЦК ЛКСМ Білорусі.

1944—1947 — перший секретар ЦК ЛКСМ Білорусі.

У 1947—1948 роках — в апараті ЦК КП (б) Білорусі.

У 1949—1950 — другий, потім перший секретар Мінського міському КП (б) Білорусі.

1950—1953 — перший секретар Мінського обкому партії.

1953—1956 — голова Ради міністрів Білоруської РСР.

1956—1965 — перший секретар ЦК КП Білорусі.

У 1965—1978 роках — перший заступник голови Ради міністрів СРСР.

1968 року на місці здійснював політичне керівництво радянським вторгненням до Чехословаччини .[1]

З 1978 року — персональний пенсіонер союзного значення.

Член ВКП (б) з 1940 року, член ЦК КПРС (1956—1981).

Депутат Верховної Ради СРСР (1950—1979), член Президії Верховної Ради СРСР (1958—1965). Народний депутат СРСР (1989 г.).

У 1986—1989 роках — голова Всесоюзної ради ветеранів війни та праці.

Похований на Новодівочому цвинтарі.

Його дочка Наталія заміжня за сином Івана Капітонова Володимиром[2].

Пам'ятьРедагувати

На фасаді будинку № 36 по вулиці Карла Маркса в Мінську, в якому проживав Мазуров, встановлена меморіальна дошка[3].

Іменем Мазурова названі вулиці у Фрунзенському районі Мінська й у Центральному районі Гомеля.

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Мазуров К. Т. Незабываемое / К. Т. Мазуров. — Минск: Беларусь, 1984. — 351 с. (рос.)