Магістральна гідротранспортна система

Магістральна гідротранспортна система (МГТС), (рос. магистральная гидротранспортная система, англ. long-distance hydrotransport system, нім. hydraulische Arbeitsleitung f, hydraulische Hauptleitung f) — гідротранспортна система, що характеризується великим вантажопотоком (від декількох до десятків млн т на рік) та значною протяжністю (від десятків до декількох сотень, іноді тисяч, кілометрів).

ОписРедагувати

Основні параметри та робочий режим МГТС визначаються вимогами максимальної ефективності транспортування відповідно до вимог споживача.

МГТС може мати самостійне значення, бути транспортною артерією паливно-енергетичного або паливно-металургійного комплексу, або частиною єдиної транспортної мережі країни у сукупності з автомобільним, залізничним та водним транспортом (наприклад, система «МАРКОНАФЛО»). МГТС складається з початкового терміналу, лінійної частини з насосними станціями та кінцевого терміналу.

Склад і структура цих терміналів визначається видом транспортованого матеріалу і способом його використання у споживача. Наприклад, при транспортуванні енергетичного вугілля можливі два принципово різні варіанти:

  1. Дроблення на початковому терміналі до 0-1(3) мм — гідротранспорт вугілля з концентрацією суміші ~50 % — зневоднення, сушка, подрібнення і спалювання вугілля у факелі на ТЕС кінцевого терміналу.
  2. Подрібнення на початковому терміналі до 0-100 (250) мкм, приготування висококонцентрованого водовугільного палива — гідротранспорт палива — його пряме спалювання на ТЕС кінцевого терміналу. Для транспортування коксівного вугілля розроблені технічні рішення, які передбачають дроблення до 0-6 мм і масляну агрегацію вугілля на початковому терміналі — гідротранспорт вугільно-масляного аґломерату — зневоднення його і використання для приготування шихти для коксування на кінцевому терміналі.

Найбільш відомі у світовій практиці МГТСРедагувати

Найбільш відомі у світовій практиці МГТС:

вугільні :

  • «Бєлово — Новосибірськ» (Росія, висококонцентроване водовугільне паливо, 5 млн т на рік, 260 км, 500 мм, 3 насосні станції);
  • «Блек Меса — Мохейв» (США, гідросуміш, 4,8 млн т на рік, 430 км, 450 мм, 4 насосні станції);

для мідних руд та концентратів:

  • «Єсконіда» (Чилі, 2 млн т на рік, 175 км, 150 — 200 мм, 1 насосна станція);
  • «ОК Теді» (Нова Ґвінея, 0,6 млн т на рік, 160 км, 150 мм, під природним тиском);

для залізних руд та концентратів:

  • «Самарко» (Бразилія, 12 млн т на рік, 410 км, 500 мм, 2 насосні станції);
  • «Ла Перла — Геркулес» (Мексика, 4,5 млн т на рік, 310 км, 350 мм, 3 насосні станції);

для вапняку:

для фосфатного концентрату:

  • «Вернал» (США, 2,9 млн т на рік, 160 км, 250 мм, 2 насосні станції);

для гільсоніту:

  • «Емерікен Гільсоніт» (США, 0,4 млн т на рік, 120 км, 200 мм, 1 насосна станція).

ПеревагиРедагувати

  • безперервність і рівномірність вантажопотоку;
  • підвищена надійність;
  • можливість повної автоматизації;
  • незалежність від погодних умов;
  • економічна перевага над залізничним транспортом, особливо, коли шахти знаходяться у віддалених районах;
  • має суттєво менші транспортні втрати та техногенне навантаження на довкілля;
  • створює менше шуму;
  • малі терміни будівництва.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати