Ма́гнус (лат. Magnus; 14 серпня 1540(15400814) — 18 (28) березня 1583) — данський принц. Титулярний герцог Шлезвігський і Гольштейнський. Єпископ Езель-Вікський (1560—1572), Курляндський (1560—1583) і Ревельський (1560—1583). Перший і останній король промосковського Лівонського королівства (1570—1577), створеного московським царем Іваном Грозним у ході Лівонської війни. Представник німецького Ольденбурзького дому. Син данського короля Крістіана III і Доротеї Лауенбурзької. Рідний брат данського короля Фредеріка II.

Магнус
Магнус
Єпископ Курляндський
1560 — 18 березня 1583
Єпископ Езель-Вікський
1560 — 1572
Король Лівонії
1570 — 1577
 
Народження: 26 серпня 1540
Крістіансборґ, Копенгаген (муніципалітет), Данія
Смерть: 28 березня 1583(1583-03-28)[1] (42 роки)
Пільтен, Данія
Поховання: Пілтене і Собор Роскілле
Країна: Данія
Релігія: католицька церква
Рід: Ольденбурзька династія
Батько: Кристіан III
Мати: Доротея Саксен-Лауенбурзька
Шлюб: Maria Vladimirovna of Staritsad
Діти: Mary Oldenburgd[1] і Eudoxia Oldenburgd[1]

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Біографія ред.

Молоді роки ред.

Магнус народився 26 серпня 1540 року в родині данського короля Крістіана III.

У 19-літньом віці Магнус вступив до Лівонського ордену[2].

1559 року, коли Фрідріх ІІ став новим королем Данії, Магнус відмовився на користь старшого брата від своїх прав на герцогства Шлезвігу і Гольштейну. В обмін на це Фрідріх ІІ обіцяв йому підтримку у здобутті єпископського престолу в Езелі, в Лівонії[2].

Данська партія була віддавна сильною у Лівонії. Ще за життя Крістіана ІІІ йшли переговори по передання одного з лівонських єпископств данському принцу. Магнуса запрошували до Езельського єпископства, заохочуючи його можливістю поширити свою владу на цілу Естляндію, північну частину Лівонії[2]. На початку Лівонської війни, що спалахнула 1558 року, данці утримували в регіоні острів Езель, а шведи — Ревель[2].

Езельський єпископ ред.

У квітні 1560 року Магнус прибув до Езеля у супроводі 300 озброєних кнехтів. Він дарував місцевому лицарству широкі права і привілеї[2].

Сусіди Магнуса — Польща, Швеція і Московія — вороже поставилися до новоприбулого езельського єпископа. Боротьба з численними ворогами була йому не під силу, тому на початку 1561 року він повернувся до Данії. Проте незабаром Магнус повернувся до Езеля і керував островом під керівництвом королівського намісника (штатгальтера)[2].

Під час 7-річної дансько-шведської війни 1563—1570 років Магнус втратив більшу частину свого єпископства на користь шведів. 1569 року, за рік до закінчення цієї війни, він спробував зблизитися із московським царем Іваном IV Грозним[2]. Зближення підтримав данський король Фредерік ІІ, брат Магнуса, який сподівався зберегти вплив Данії в регіоні[2]. Зі свого боку, Магнус приховував у своїх листах справжні мотиви зближення із московитами[2].

Король Лівонії ред.

1570 року Магнус прибув до Москви, де його урочисто прийняв цар Іван IV Грозний. Принц одружвився із царською небогою Марією і уклав із Московією військово-політичний союз, скерований проти Речі Посполитої і Швеції[2]. Магнуса проголосили королем Лівонського королівства, яке визнало сюзеренітет Москви.

Однією з головних справ Магнуса як лівонського короля і московського союзника стала облога Ревеля, який утримували шведи. У березні 1571 року він не зміг здобути міста й відступив до Оберпалена[2]. 1575 року Магнус вдруге спробував захопити Ревель, але зазнав поразки. 1577 року він втретє намагався взяти місто спільно з москвинськими військами, проте знову безуспішно[2].

Через постійні поразки і ненадійність московського війська Магнус змінив покровителя: на початку 1578 року він присягнув на вірність польському королю Стефану Баторію. Магнус зрікшися титулу короля Лівонії, залишившись єпископом Курляндським.

Останні роки свого життя Магнус втратив усі свої володіння і помер у бідності 18 (28) березня 1583 року в Пільтені.

Примітки ред.

  1. а б в Lundy D. R. The Peerage
  2. а б в г д е ж и к л м н Форстен, Г. В. Магнус, датский принц // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Санкт-Петербург, 1896, Т. 18, С. 333—334.

Бібліографія ред.

Джерела ред.

Монографії. Статті ред.

  • Busse. Herzog Magnus König von Livland. Leipzig, 1871.
  • Schiemann, T. Characterköpfe und Sittenbilder aus der baltischen Geschichte des XVI Jahrh. Hamburg, 1885.
  • Форстен, Г. В. Балтийский вопрос. 1893, Т. 1.

Довідники ред.

Посилання ред.