Мавзолей Карашаш-ана
Мавзолей Карашаш-ана (каз. Қарашаш ана кесенесі) — пам'ятка історії та архітектури XII—XIX століття в Шимкенті, в центральній частині Сайраму. За легендою в ньому покоїться мати святого суфія Ходжі Ахмеда Ясаві. Нинішня будівля побудована в XIX столітті на місці зруйнованої середньовічної споруди.
| Мавзолей Карашаш-ана каз. Қарашаш ана кесенесі | |
|---|---|
 | |
| 42°17′57″ пн. ш. 69°45′27″ сх. д. / 42.29917° пн. ш. 69.75750° сх. д. | |
| Країна |
 Казахстан |
| Розташування | Шимкент |
| Тип будівлі | мавзолей |
| Дата заснування | XII—XIX ст. |
| Статус | Пам'ятник історії та культури республіканського значення |
  Мавзолей Карашаш-ана Мавзолей Карашаш-ана (Казахстан) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Легенди ред.
Згідно з переказом, описаним в «Трактаті про святих Мадінат ал-Байда й Іспіджаб» (кінець XVII — початок XVIII ст.), Карашаш-ана була дочкою відомого в Сайрамі шейха Муси — найвідомішого з учнів Ібрагім-ати, батька Ходжі Ахмеда Яссаві. Перекази кінця XVII століття також називають її дочкою, сестрою або двоюрідною сестрою шейха Умара Багістані, шанованого в Ташкенті як святого[1]. За легендами Карашаш-ана була однією з найбільш освічених, вихованих і грамотних жінок свого часу. Родом зі знатної й багатої сім'ї, Карашаш-ана була зарозумілою. Вона володіла даром цілительства, допомагала людям розтлумачувати та розуміти сни. Знаменита жінка багато часу приділяла вихованню не тільки своїх дітей, допомагаючи всім стражденним і хворим.[2]
За переказами, колись до верхівки купола було прив'язане пасмо чорного волосся (каз. Карашаш — «чорнява»).[1]
Вивчення та охорона ред.
1925 року пам'ятку обстежив сходознавець Михайло Массон[ru], який описав мавзолей в історико-археологічному нарисі «Старий Сайрам». Майже через 40 років на замовлення Чімкентського обласного музею обласний відділ у справах будівництва та архітектури (Т. Піднебесна) виконав детальні обміри, супроводивши креслення короткою історичною довідкою та описом.[1]
У 1982 році пам'ятка була включена в список пам'ятників історії й культури Казахської РСР республіканського значення[ru] і взято під охорону держави[3]. За радянських часів неодноразово оновлювався купол, змінюючи свою форму. У 1996 році він був покритий білим листовим металом, що спотворило вигляд пам'ятника.[1]
У 1983 році у зв'язку з реставрацією мавзолею обміри були деталізовані. У другій половині 1980-х — початку 2000-х років мавзолей розглядався в ряді наукових публікацій у зв'язку з особливостями композиції двохпортальних мавзолеїв (Бауиржан Байтанаєв[ru], Юрій Йолгін).[1]
Опис ред.
Вважається, що після смерті Карашаш-ани було зведена меморіальна споруда, але вона не збереглася. Збереглася до нашого часу споруда, за свідченням Михайла Массона, який застав очевидців будівництва, яка була зведена в 1851-1852 роках. Не виключено, що, починаючи з 1860-х років мавзолей неодноразово перекладався, на що вказують відмінності в кладці стін — кілька нижніх шарів цегли складені на глиногіпсовому (ганчовому) розчині, вище йде глина.[1]
Мавзолей Карашаш-ана — портально-купольна однокамерна споруда. Загальні розміри — 6,8×8,6 м, висота 7,25 м. Складений на бутовому фундаменті з чотирикутної обпаленої цегли розмірами 27×27×5 см. Використано також дерево, глина та інші природні матеріали. При зведенні стін додатковою опорою є арча — в нижній частині стіни прокладено дерев'яний ростверк з дерев'яних брусів, з'єднаних між собою залізними кованими скобами. Увінчана сферичним куполом на барабані, заснованому на кутових вітрилах, що переходить у восьмерик. Південно-західний і південно-східний фасади оформлені рівнозначними порталами з високими стрілчастими нішами. Лицьові площини кутових пілонів прикрашені неглибокими стрілчастими й прямокутними нішами. У декорі фасадів використана цегляна рустовка. В інтер'єрі склепіння купола потиньковане, світловий проріз над входом заставлений гратами-панджарою[ru] з дерева. Підлоги цегляні, на піщаній подушці. У центрі мавзолею знаходиться могила Карашаш-ана, викладена мармуровими плитками. Дерев'яні деталі, використані в будівництві, і вирізаний з дерева орнамент теж не піддалися гниттю.[1][2][4][5]
Поруч з мавзолеєм Карашаш-ана знаходяться могили її близьких — Ібрагім-ходжі, Сулеймен-ходжі, Салім-ходжі й Даут-ходжі.[2]
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е ж Карашаш ана, мавзолей // Сакральная география Казахстана: Реестр объектов природы, археологии, этнографии и культовой архитектуры / Под общ. ред. Б. А. Байтанаева. — Алматы : Институт археологии им. А. Х. Маргулана, 2017. — С. 808—810. — ISBN 978-601-7312-78-7.
- ↑ а б в Туркестан – туристический храм. II. e-history.kz. 12 липня 2019. Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 28 квітня 2020.
- ↑ Постановление Совета Министров Казахской ССР от 26 января 1982 года № 38 «О памятниках истории и культуры Казахской ССР Республиканского значения»
- ↑ Карашаш ана мавзолей // Казахстан. Національна енциклопедія. — Алмати : Қазақ энциклопедиясы, 2005. — Т. III. — ISBN 9965-9746-4-0. (рос.)
- ↑ Кожа, Мухтар. Памятники Сайрама. Путеводитель. — Алтын алқа, 2009. — С. 42. — 5000 прим. — ISBN 9965-902-57-7.