Відкрити головне меню

Літовищі

село в Польщі, Підкарпатське воєводство, Бещадський повіт

Літо́вищі (пол. Lutowiska) — село Бещадського повіту Підкарпатського воєводства Республіки Польща. В 19441957 називалось Шевченко[1]. Село є центром ґміни. Населення — 762 особи (2011[2]).

Село
Літовищі
пол. Lutowiska
Poland Lutowiska.jpg
Загальний вид на село
Герб
Герб

Координати 49°15′03″ пн. ш. 22°41′44″ сх. д. / 49.251111110027771645° пн. ш. 22.69583333002777792° сх. д. / 49.251111110027771645; 22.69583333002777792Координати: 49°15′03″ пн. ш. 22°41′44″ сх. д. / 49.251111110027771645° пн. ш. 22.69583333002777792° сх. д. / 49.251111110027771645; 22.69583333002777792

Країна Польща
Воєводство Підкарпатське воєводство
Повіт Бещадський повіт
Гміна Літовищі
Перша згадка 1484
Попередні назви Шевченко (1944-1957)[1]
Населення 762 особи (2011[2])
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код (+48) 13
Поштовий індекс 38-713
Автомобільний код RBI
SIMC 0356205
GeoNames 765681
Літовищі. Карта розташування: Польща
Літовищі
Літовищі
Літовищі (Польща)
Літовищі. Карта розташування: Підкарпатське воєводство
Літовищі
Літовищі
Літовищі (Підкарпатське воєводство)
Літовищі у Вікісховищі?

Назва селаРедагувати

Назва села змінювалася, найстаріша відома назва — Летовища (в 1484), пізніше Летовище (1494), Латовище (пол. Latowiszcze, 1649), Літовиска (пол. Litowiska, 1589), і Літовиско (пол. Litowisko, 1678). Сучасна форма закріпилася з 1828 року, походить від українського слова «летовище» або «літовище» — місце вигону і випасання худоби в лісі[3].

Історія селаРедагувати

Поселення засноване в X cт. В 1553 році власником села був Пйотр Кміта Собєнські, в 1579 році — Барбара Кміта (вдови Пйотра Кміта). За волоським правом почали жити з 1580. Власником після смерті Барбари в 1580 році був її брат — львівський каштелян Станіслав Гербурт, потім Еразм Гербурт. У 1648 р. жителі Літовищ підняли повстання при наближенні Хмельницького, після відведення Хмельницьким військ повстання придушене польськими військами. В 1742 р. король Август III Фрідріх надав Літовищам статус міста з назвою Урбаничі та право проведення ярмарків 10 разів на рік, однак нова назва не прижилася. До 1772 р. Літовищі знаходилися в Сяноцькій землі Руського воєводства.

 
Панорама Літовищ у 1910 році.

У 1772-1918 рр. містечко було у складі Австро-Угорської монархії, у провінції Королівство Галичини та Володимирії. В 1884 р. Літовищі входили до Ліського повіту, було 1849 мешканців (510 греко-католиків, 30 римо-католиків і 1009 юдеїв), розміщувались повітовий суд і пошта.

В листопаді 1918 р. Літовищі ввійшли до складу Західноукраїнської Народної Республіки, тут знаходився штаб Бойківської бригади УГА, однак у травні 1919 р. були окуповані польськими військами і позбавлені міських прав.

У 1919-1939 рр. село входило до Ліського повіту Львівського воєводства. У 1921 р. в селі було 261 будинок і 2125 мешканців (769 греко-католиків, 169 римо-католиків і 1220 юдеїв). На 01.01.1939 у селі було 2900 жителів (1240 українців, 250 поляків, 1400 євреїв і 10 німців)[4].

В 1939 місцевість окупована СРСР згідно з пактом Молотова — Ріббентропа. З 1939 до 1951 село відносилось до Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області Української РСР. У червні 1941 року місцевість була окупована німцями. В червні 1942 р. гестапівці Йоган Бакер і Арнольд Допке розстріляли 650 євреїв і 30 циганів, спалили єврейські будинки довкола ринку разом із синагогою. У 1943 р. місцевих жителів розстрілювали гестапівці Юні та Ганемільк. У серпні 1944 р. Літовищі були зайняті радянськими військами. З 1944 до 1957 село називалось Шевченко. Віддане Польщі відповідно до договору обміну територіями 1951 року). 243 українські родини (1043 особи) (бойків) виселено до села Дудчани Херсонської області — в колгосп «Краснофлотець», натомість завезено поляків.

У 1975-1998 роках село належало до Кросненського воєводства.

НаселенняРедагувати

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[2][5]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 361 72 271 18
Жінки 401 91 252 58
Разом 762 163 523 76

В 1921 році — 2125 осіб (в 261 будівлі):

  • 1220 юдеї
  • 769 греко-католиків
  • 136 римо-католиків

В 1939 році  — 3468 осіб.

Церква Архангела МихаїлаРедагувати

 
Греко-католицька церква Архангела Михаїла, 1968 рік

В Літовищах здавна була дерев'яна греко-католицька церква Архангела Михаїла, в 1898 року побудована нова (остання). Церква була парафіяльною, до парафії входили також с. Журавин-Полонинське і с. Кривка, парафія належала до Затварницького деканату Перемишльської єпархії, після Першої світової війни був утворений Лютовиський деканат. Після виселення українців у 1951 році, деякий час (впродовж ремонту костелу, що тривав до 1963 р.) використовувалась римо-католицькою громадою. З огляду на значну архітектурну цінність, тут планували розмістити регіональний музей. Впродовж 1970-72 років Польське туристично-краєзнавче товариство здійснювало її ремонт, котрий так і не був завершений, через нестачу коштів.[6] Після цього Кросненське управління реставрації передало споруду римо-католицькій парафії Літовищ, для перенесення до Древника, при умові збереження зовнішнього вигляду.[6] Однак, ця умова не буда дотримана; у 1981 році споруда була розібрана, але з її матеріалів, під керівництвом ксьондза C. Вавжковіча (пол. S. Wawrzkowicz), побудований невеликий костел цілком іншої архітектури.[6]

Єврейський цвинтар у ЛітовищахРедагувати

У східній частині села розташований єврейський цвинтар, заснований у другій половині XVIII століття. В досить хорошому стані перебув Другу світову війну, завдяки чому цей кіркут разом із ліським[pl] є одним із найкраще збережених єврейських цвинтарів у південно-східній Польщі та найкраще збереженим у Польських Бещадах.

ПерсониРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Zarządzenie nr 144 Prezesa Rady Ministrów z dnia 24 czerwca 1957 w sprawie zmiany nazw niektórych miejscowości w województwach rzeszowskim i warszawskim (M.P. z 1957 r. Nr 51, poz. 322)
  2. а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. 
  3. Kazimierz Rymut: Nazwy miast Polski, Ossolineum 1987, s. 137.
  4. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 43.
  5. Згідно методології GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018. 
  6. а б в Monografie Bieszczadskie, Świątynie na pograniczu polsko-słowacko-ukraińskim w latach 1850-2012 #15, 2014 s.293-294

ДжерелаРедагувати