Література Боснії і Герцеговини
Література Боснії і Герцеговини в даний час розвивається переважно на боснійській мові; найдавніші збережені письмові зразки письменства в Боснії і Герцеговині відносяться до XII—XV століть[1][2].
Історія ред.
Середньовіччя ред.
Рання література Боснії і Герцеговини має переважно церковний ухил і йде корінням до діяльності слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія, написана переважно глаголицею і босанчицею[3]. Збереглися письмові зразки XIV—XV століть: Дивошево Четвероєвангеліє, грамота короля Степана Дабиша, Хвалов збірник[1]. У Бібліотеці Російської академії наук зберігається і давніший документ — Грамота бана Куліна, написана 29 серпня 1189 року[2]. До літературних пам'яток відносять також епітафії на стечки, присвячені темам життя і смерті.
Османський період ред.
.jpg)
Після завоювання Боснії Османською імперією література тут зосередилася, в основному, в місцевих релігійних громадах і створювалася на арабській, турецькій, перській і хорватській мові. Також в громадах Травника і Сараєва сефарди писали єврейські релігійні тексти на івриті і ладіно; представляючи інтерес і сефардські романси і прислів'я, збирачем яких став Давид Камхі (1834—1920)[4].
Писали і на боснійській мові з використанням арабського алфавіту[4].
Хорватською мовою латиницею і босанчицею писали хорвати- францисканці, серед них Матія Дивкович, Іван Бандулавич, Іван Анчич[5], Ловро Шітович, Філіп Ластрич[4] та інші.
На турецькій мові писали Махмуд-паша, Дервиш-паша Баєзідагич, Мухамед Неркесія, Херсеклі Аріф Хікмет, Мула Мустафа Бешеськія та інші. Різні вчені налічують до 130—200 літераторів і вчених мусульман-боснійців цього періоду; писали вони, в основному, на турецькій, в меншій мірі на іранській і в одиничних випадках — на арабській мовах[6][4].
Австро-Угорська період ред.
Після окупації Боснії та Герцеговини Австро-Угорщиною турецький вплив знизився, літератори почали знайомитися з досягненнями європейської словесності. Віяння ілліризму відбилося на розвитку творчості хорватських письменників-францисканців (Йован Юкіч, Грго Мартич, Мартін Недіч), романтизм знайшов своє відображення в творчості сербських письменників (Сіма Мілутінович-Сарайлія, боснійські мусульмани продовжували звертатися до релігійної тематики (Муса Чатіч)[1][4].
У 1850 році Йован Юкіч почав випускати перший боснійський літературний журнал «Боснійський приятель» (босн. Bosanski prijatelj).
Серед інших значущих літераторів цього часу Алекса Шантич, Йован Дучич, Петар Кочич[1], Мехмед-бег Капетанович-Любушак і інші.
Сучасність ред.
У XX столітті в літературі Боснії і Герцеговини панував реалізм. Видатним представником боснійського реалізму є Бранко Чопич. Став також розвиватися соціально-критичний реалізм (Новак Симич, Хасан Кікіч[1].
Меша Селімович і Скендер Куленович стояли біля витоків нової мусульманської літератури Боснії і Герцеговини[1].
У 1946 році був створений Союз письменників Боснії і Герцеговини[7].
Міжнародного визнання удостоїлися боснійські письменники Меша Селімович і лауреат Нобелівської премії Іво Андрич[1].
Серед інших відомих сучасних боснійських письменників Мак Диздар, Ізет Сарайлич, Чаміл Сіярич[1], Джевад Карахасан, Іван Ловренович, Предраг Матвійович, Семездин Мехмедонович, Міленко Єргович, Горан Сімич, Ясна Самич, Абдула Сідран[8] та інші.
Фольклор ред.
Фольклор Боснії і Герцеговини представлений, в основному усною традицією. Зустрічаються як короткі форми (загадки, прислів'я), так і об'ємні епічні твори. Крім епосу поетичний фольклор представлений ліричними піснями та баладами. У прозі зустрічаються казки, розповіді про тварин, про смішне, про небувальщину, анекдоти, а також легенди і перекази[9].
Ліричні пісні ред.
Особливе місце в жанрі ліричної пісні Боснії і Герцеговини займає севдалінка (пісня про кохання, від турецького sevda — любов, пристрасть), що сформувалася під впливом східної культури, яка прийшла до Боснії після завоювання її Османською імперією. У севдалінкці східні мотиви наклалися на слов'янські традиції, і в результаті вийшов самостійний жанр[9].
Крім севдалінки, великого поширення набули пісні весільні, колискові і жартівливі[9].
Романси та балади ред.
Тематично балади Боснії і Герцеговини можна розділити на шість груп: про нещасливу дівчину, про смерть розлучених закоханих, про нещасливу наречену, про нещасливе подружжя, про скорботних батьків і про різні конфлікти в родині. Також широку популярність придбали пісні про смерть братів Моріч, про смерть засудженого Ібрагім-бега, про смерть Хіфзі-бега Думішіча. Найбільш відомою боснійською та південнослов'янською баладою є Хасанагініца[9].
Епос ред.
Найбільш відомим героєм епосу в центральній Боснії є Алія Джерзелез; про нього і його подвиги написано більше, ніж про будь-яких інших героїв. Він є єдиним боснійським богатирем, який спить віковим сном, щоб прокинутися в найбільш важкий для батьківщини момент і прийти батьківщині на допомогу[9].
Також відомий такий герой, як Будалін Тале (Budalin з боснійського — дурень), чий образ протиставляється казковому вигляду класичного епічного героя: і одяг у нього пошарпаний, і особливої зброї у нього немає, та й іншими чарівними властивостями він не наділений, при цьому його образ набагато ближче до образу простої людини. Також Тале — жартівник і балагур, може собі дозволити говорити те, що зазвичай говорити не можна або не прийнято. Серед інших героїв епосу Боснії і Герцеговини також варто згадати Муйо Хрніча[9].
Відомими дослідниками і збирачами боснійського епосу були Фрідріх Краусс і Лука Марьянович, а також Герхард Геземан, Мілмен Перрі, Алоис Шмаус і Дженана Бутурович[9].
Усна проза ред.
Серйозний вплив на усну прозу Боснії і Герцеговини надав іслам і ісламська література, при цьому характерне запозичення не тільки тем і мотивів: наприклад, відомий східний герой Ходжа Насреддін міцно зайняв своє місце і в боснійських оповіданнях. Усна боснійська проза, проте, вивчена недостатньо, дослідження в цій області продовжуються. Серед відомих збирачів і дослідників — Нікола Тордінац, Каміло Благаїч, Вук Врчевич і Алія Наметак[9].
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е ж и С. Н. Мещеряков. Литература. Босния и Герцеговина. Большая Российская энциклопедия. Архів оригіналу за 1 травня 2020. Процитовано 7 квітня 2016.
- ↑ а б Исторические документы в Библиотеке Академии наук. Библиотечное дело. Архів оригіналу за 25 березня 2020. Процитовано 7 квітня 2016.
- ↑ Культура. Босния и Герцеговина. Энциклопедия Кольера. Процитовано 7 квітня 2016.[недоступне посилання з Март 2020]
- ↑ а б в г д Književnost. Bosna i Hercegovina (хор.). Hrvatska enciklopedija. Архів оригіналу за 1 травня 2020. Процитовано 7 квітня 2016.
- ↑ Jezik bošnjačke književnosti (босн.). camo.ch. Архів оригіналу за 25 березня 2020. Процитовано 7 квітня 2016.
- ↑ Hamdo Camo, Mirzet Hamzic (1999—2006). Književnost turskog perioda (босн.). camo.ch. Архів оригіналу за 25 березня 2020. Процитовано 7 квітня 2016.
- ↑ Mile Stojić (17 серпня 1998). PJESNICI PO GLAVAMA STANOVNIKA (босн.). DANI. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 2 червня 2018.
- ↑ About Bosnia. Literature (англ.). The Bosnian Institute. Архів оригіналу за 28 вересня 2017. Процитовано 2 червня 2018.
- ↑ а б в г д е ж и Munib Maglajlić. Skica bošnjačke književnosti (босн.). camo.ch. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 20 квітня 2016.