Відкрити головне меню
Лінія Бертелемі, пропозиції польської та української сторін

Лінія Бертелемі («Бартелемі чи Бартельмі лінія») — умовно прийнята назва лінії, котру спеціально скликана комісія держав-представниць Антанти на чолі з французьким генералом Бертелемі (дружина — за походженням із польської шляхти[1]) 24 лютого 1919 року запропонувала вважати за західний кордон Західноукраїнської Народної Республіки.

Зміст

ВідомостіРедагувати

 
Жозеф Бертелемі
 
Ж.Нуланс
 
Есмі Говард (зліва)
 
Роберт Говард Лорд
 
Mісія Бертелемі 28.02.1919

Польський Комітет Народовий — дипломатичний представник Польщі перед Мировою комісією — робив усілякі заходи, аби нав'язати неправдиву інформацію, що українські війська перебували під керунком німецьких старшин, та що створення ЗУНР було в інтересах Німеччини та Австрії. Прем'єр Польщі Ігнацій Ян Падеревський надавав дані про Галичину зі зумисним сплутуванням українських сил з більшовицькими, не відкидаючи видумок щодо німецької участі.

19 січня 1919 р. через Прагу й Варшаву місія Бертелемі прибула до Кракова, налагодила стосунки з польськими властями. В перших числах лютого 1919 р. Найвища Рада країн Антанти, в спробах припинення українсько-польської війни, надіслала для переговорів з урядами ЗУНР та Польщі про перемир'я спеціальну комісію, що складалася приблизно з 70 осіб, очолювану генералом Жозефом Бертелемі. До складу делегації увійшли: від Великої Британії — лорд Адріан Картон де Віарт, від США — професор Роберт Говард Лорд (англ. Robert Howard Lord), Італію представляв майор Стабіле; та ще ряд військових експертів. Потягом, яким місія дісталася до Львова, відправлено й зброю для польських частин, що викликало, зокрема, протест митрополита Шептицького. Місія на початках двічі відмовилася вести переговори про перемир'я з представниками УГА, вони почалися лише 1 лютого і завершилися нічим. Польські інтереси охоплювали не тільки Східну Галичину — по Збруч, але і Холмщину, Підляшшя, Полісся та Волинь — по річку Случ, Проскурівський та Кам'янецький повіти. 13 лютого до Варшави з Парижа прибула комісія Ж. Нуланса та перебирає керівництво, обговорює становище з Ю. Пілсудським. Важке становище польських військ зумовило рішення скерувати місію для пришвидшення підписання перемир'я.

18 лютого полковник В. Курманович отримав від вищої Ради телеграму з вимогою припинити вогонь в районі залізниці, щоб пропустити до Львова місію. Командування УГА, М. Омелянович-Павленко категорично відмовився припинити вогонь в момент найвищого піднесення Вовчухівської операції. Президент Е. Петрушевич особисто, уряд ЗУНР продовжували вірити в шляхетність Антанти, але водночас з місією Бартелемі до Львова в потязі було таємно провезено 14 000 гвинтівок з боєприпасами. 20 лютого зі Львова Бертелемі надіслав вимогу до УГА припинити бойові дії та забезпечити проїзд місії до УГА — Ходорова[2].

Після проведення попередніх перемовин з представництвом польського уряду, члени місії 22 лютого вранці прибули до Начальної Команди УГА. Їх, як поважних гостей, на пероні вокзалу Ходорова зустріли С.Голубович та М.Омелянович-Павленко — та під час переговорів голова місії стукав по столу кулаками, а генерал Картон висунув вимогу через 5 хв. припинити бойові дії[3]. 22 лютого командир УГА Омелянович-Павленко погодився припинити воєнні дії на 1 добу. 24 лютого на настійливі вимоги місії Антанти було укладено перемир'я; припинення воєнних дій, яке вступило в силу з ранку 25 лютого, зупинило успішний наступ українських військ в ході Вовчухівськоі операції. Спроби членів делегації ЗУНР Степана Витвицького, Михайла Лозинського, Осипа Бурачинського, Володимира Темницького, представників УГА обґрунтувати позицію української сторони пішли намарне; одночасно делегат США Лорд запевнив польських військових, що «історичні й політичні права» Польщі будуть захищені, до неї відійдуть Львів і нафтові родовища Прикарпаття. В штаб-квартирі УГА делегати місії в присутності вищих керівників ЗУНР Евгена Петрушевича й Сидора Голубовича зустрілися з Симоном Петлюрою.

В часі переговорів за участю делегацій ЗУНР і Польщі в Ходорові, згодом у Львові, генерал Бертелемі в ультимативній формі вимагав встановлення демаркаційної лінії між воюючими сторонами по визначеній його групою лінії. Його план передбачав встановлення західного кордону ЗУНР по східній межі Львівського, Перемишлянського і Бібрського повітів, далі вниз по течії річки Стрий. Згідно з цим планом до Польщі відходило до 40 % території Східної Галичини, серед всього — Львів і Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн залишалися у складі Польщі.

М.Омелянович-Павленко в своїх спогадах про нараду цієї комісії з українським командуванням пише:

О 12-ій годині я й полковник Курманович зі старшинами штабу зустріли на двірці представників всемогутньої в той час спілки держав: Англії – генерал Картон де Віяр, полковники Моль і Сміс, Франції — генерал Бертелемі й майор Вікер, Італії — майор Стобілє (Стабілє[3]) і поручник Парголезі та Америки — професор Лорд і поручик Фастер. Першим вийшов з вагона генерал Картон де Віяр. Попри тяжке покалічення (він не мав лівого ока, однієї руки й ступні однієї ноги), його струнка й цілком свіжа постать справила на всіх дуже добре враження. Останнім вийшов насуплений і непривітний генерал Бертелемі. Представники Америки й Італії виказували до нас свою прихильність. Генерал Бертелемі сказав: “Ми — чотири заступники держав Антанти (Англії, Америки, Франції й Італії) — заявляємо Вам, що 18 лютого звернулися до Вас з вимогою спинити бойові операції для полегшення прибуття нашої місії з Перемишля до Львова. Натомість ви відповіли генеральною битвою на всьому фронті. Ми питаємо вас: це є виклик супроти держав Антанти? Коли ні, то ми ставимо вам негайне домагання: припинити розпочату вами генеральну битву. На відповідь даємо вам 5 хвилин”.

На перше питання відповів я через о. Каляту: «Ні, оперативні обставини не дозволили негайно завісити зброю». Що ж до другого, то моя відповідь була така: «Пан-отче, передайте панам заступникам великих держав, “Ні, оперативні обставини не дозволяють зробити це. Я тільки командуючий військами, а Уряд, що стоїть наді мною, може остаточно вирішити це питання”.

На диво, ця відповідь задовольнила заступників Антанти. Годинники, що тримали в руках деякі члени комісії, були сховані.

  • Стаття 1 наперед вирішеної угоди була такою: перемир'я є тільки військовим, воно ніяк не вплине на майбутнє рішення Паризької мирної конференці, але триватиме до його проголошення.
  • Стаття 2 описувала «лінію Бартелемі», за яку на схід мали б відводитися частини УГА — від північного кордону Галичини вздовж Західного Бугу на південь, лишаючи полякам міста Кам'янку (Кам'янка-Бузька) та Бібрку, далі — Миколаїв, Турківський та Дрогобицький повіти.
  • Стаття 4 — з обох сторін «лінії Бартелемі» твориться 3-кілометрова нейтральна зона.

Умови перемир'я були невигідні для УГА та згіршували становище ЗУНР.

Українська делегація — Осип Бурачинський, Степан Витвицький та Михайло Лозинський — остаточно відкинула пропозиції місії Бертелемі; воєнні дії на українсько-польському фронті відновилися.

У ніч на 1 березня командування УГА скасувало домовленість по припиненню вогню. На це місія Бертелемі висунула новий ультиматум, 2 березня полишила Львів.

ПриміткиРедагувати

  1. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 165.
  2. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 165—166.
  3. а б Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 166.

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати