Відкрити головне меню

Лівінська Лідія Архипівна

Лі́дія Архи́півна Ліві́нська (дівоче прізвище — Асмолова; * 22 жовтня 1928, с. Тихонівка Мелітопольська округа  — †14 квітня 2010, Київ)  — музейний діяч, києвознавець, дослідник історії міського пасажирського транспорту, організатор і (впродовж майже 20 років) керівник унікального Музею історії київського транспорту, громадська діячка.

Лівінська Лідія Архипівна
Лівінська Лідія Архипівна.jpeg
Народилася 22 жовтня 1928(1928-10-22)
Тихонівка, Мелітопольська округа, Українська Соціалістична Радянська Республіка, СРСР СРСР
Померла 14 квітня 2010(2010-04-14) (81 рік)
Київ, Україна Україна
Поховання Берковецьке кладовище
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність директор музею
Посада директор музею[d]
Нагороди Орден Трудового Червоного прапора

Біографічні відомостіРедагувати

 
Лідія Архипівна під час проведення екскурсії в музеї (кінець 2000-х)
 
Лідія Архипівна в музеї (кінець 2000-х)


Народилася однією із 12 дітей у багатодітній сім'ї. Її батько Архип Асмолов був інвалідом Першої світової війни.

Навчалась у сільській школі рідного села, поки навчання не перервала війна. 6 братів Лідії одразу пішли воювати, троє з них — загинули. Під час німецької окупації допомагала партизанам. 1943 року село спалили при відступі німці, згоріла й хата Асмолових. Хоча ще йшла війна, і сільським дітям доводилося самим обробляти поля й збирати врожай, вона намагалася продовжити навчання у місцевій школі. Закінчила у с. Тихонівка 7 класів (діти за один рік «пройшли» одразу три класи — 5-й, 6-й, 7-й).

8-й клас закінчила вже у Мелітополі, де пройшла й курси бухгалтерів. Коли в 1946 вступити до Запорізького педагогічного технікуму не вдалося, того ж року вступила до щойно створеного технікуму для підготовки працівників міського електротранспорту в Києві, який закінчила 1950 року.

Праця в КиєвіРедагувати

Працювала спочатку начальником маршруту: спершу тролейбусного № 5, згодом трамвайного № 17, згодом — старшим диспетчером випуску у трамвайному депо ім. Красіна, опісля — начальником цеху в тому ж депо. З 1959 року стала начальником з експлуатації у новоствореному Дарницькому депо.

Після Куренівської трагедії у березні 1961 року повернулася працювати у депо ім. Красіна, також працювала заступником директора — начальником з експлуатації (до 1970 року).

Опісля — робота в Навчально-курсовому комбінаті КТТУ — майстром з виробничого навчання. Тут справді розкрився талант педагога, що віддаючись улюбленій справі, виховав сотні майбутніх електротранспортників.

Музей історії київського транспортуРедагувати

1983 року вийшла на пенсію, проте не полишила улюбленої справи і почала працювати над створенням музею історії Київського транспорту. І ось, напередодні святкування 100-річчя з дня відкриття Київського трамваю, 6 червня 1992 року в одному з приміщень Київського заводу електротранспорту відкрився Музей історії Київського транспорту.

Музей, що нагромадив за роки роботи тисячі унікальних експонатів, став відомим не лише у Україні, але і в ряді зарубіжних країн. Музей став тим місцем, де охочі могли пізнати історію міського транспорту міста, що її турботливо зберігала та переповідала охочим Лідія Лівінська. Сотні й сотні гостей з багатьох країн бували в цьому дивовижному музеї, виносячи з собою часточку любові до Києва. Сама ж вона відвідувала з любителями транспорту численні міста не лише України, а й зарубіжних країн.

2005 року вона отримала унікальний Диплом доброти.

Громадська діяльністьРедагувати

Ще однією стороною діяльності Лідії Лівінської була громадська діяльність — вона ще в радянські часи була ініціатором та натхненником зборів у роковини Куренівської трагедії. Із здобуттям незалежності Україною ці збори стали публічними і щороку 13 березня біля воріт трамвайного депо ім. Красіна (нині Подільського депо) проводилася громадська панахида. За ініціативою Лідії Архипівни та керівника технічного відділу КП «Київпастранс» Брамського Казимира Антоновича у пам'ять про загиблих унаслідок Куренівської трагедії працівників трамвайного депо біля його входу у 1995 році відкрито пам'ятний знак, на території підприємства споруджено каплицю та організовано збір даних про загиблих[1]. Завдяки їх кропіткій праці складено повний список загиблих на робочих місцях електротранспортниках трамвайного депо[2].

Її мрією було організувати громадську панахиду в день 50-річчя трагедії — 13 березня 2011 року.

Також вона входила до правління секції пам'яток науки та техніки Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Публікувалася у наукових збірках та численних друкованих виданнях.

Мрією її було й побачити оновлений Музей — в новій якості, з виставкою натурних зразків трамваїв та тролейбусів. На жаль, цим планам не судилося бути втіленими: 14 квітня 2010 року, після важкої хвороби, Лідія Архипівна Лівінська відійшла у вічність. Прощання з нею біля воріт Подільського депо зібрало сотні тих, хто знав або працював з нею у свій час: проїжджаючи повз трамваї довго дзеленчали, віддаючи таким чином останню їй шану. К. А. Брамським у музеї був оформлений стенд її пам'яті.

ПриміткиРедагувати

  1. Брамський К. А. Технічний відділ київського трамвайно-тролейбусного управління К: 2013 — 26 с., 30 іл.
  2. Брамський К.А. Куренівська трагедія К: 2011 — 26 с., 10 іл., 1 схема

ПосиланняРедагувати