Відкрити головне меню

Лібера́льна па́ртія Украї́ни — сучасна українська політична партія. Заснована 12 вересня 1991 року в Донецьку. Офіційна дата реєстрації 10.10.1991. Свідоцтво Міністерства юстиції України № 132.

Ліберальна партія України
логотип
Заснована / зареєстрована 1991
Штаб-квартира Київ
Політична ідеологія лібералізм


Очільник партії Циганко Петро Степанович
Кольори               
Кількість членів 32000


Веб-сторінка [1]
Політика України
Політичні партії
Вибори

Основні ліберальні принципи ґрунтуються на ліберальних традиціях світу: пріоритет прав особи, політичні та економічні свободи, самоврядування та національна ідея. Зараз Ліберальна партія України налічує 32 тис. членів, 423 міських та районних осередків в усіх областях України, АР Крим, містах Києві та Севастополі.

Мета партії — популяризація та поширення ідей та засад лібералізму в Україні, проведення ліберально-демократичних реформ в країні. Традиційні цінності українського лібералізму: труд, правда і воля.

Ліберальна партія України — перша ліберальна партія з пострадянських країн визнана Ліберальним Інтернаціоналом, як така, що відповідає світовим критеріям політичного лібералізму. ЛПУ офіційно прийнята до лав ЛІ у статусі члена-спостерігача 23 листопада 1997 року на 48-му Конгресі Ліберального Інтернаціоналу, який проходив в Оксфорді (Велика Британія).

З'їзди партіїРедагувати

Історія партіїРедагувати

 
Старий логотип партії

Заснована на Установчому з'їзді 12 вересня 1991 року. Першим головою ЛПУ обрано І. Р. Маркулова.[1][2]

Влітку 1993 року Ліберальна партія стала всеукраїнською. На І з'їзді, в Києві було прийнято Програму, засновану на цінностях соціального лібералізму.

У січні 1995 р. відбувся ІІ з'їзд ЛПУ, який обрав Головою О. І. Соскіна. У Верховній Раді України в цей час сформувалася ліберальна фракція «Соціально-ринковий вибір». ЛПУ зайняла чітку центристську позицію.

На ІІІ з'їзд ЛПУ (січень-квітень 1996 р.) була затверджена нова редакція Програми партії і її новий Статут. З'їзд обрав Головою Ліберальної партії України В. П. Щербаня.[2]

1997 року ЛПУ вперше активно виходить на міжнародну арену, стає повноправним учасником міжнародного ліберального руху і на з'їзді в Оксфорді приєднується до Ліберального Інтернаціоналу.[3]

1998 року бере участь у виборах до Верховної Ради України в блоці «Партія Праці та Ліберальна партія — РАЗОМ!». Блок не подолав 4-% бар'єр і до ВР не потрапив.[4]

1999 року Ліберальна Партія України підтримала кандидата на посаду Президента України — Леоніда Кучму.

2002 року брала участь у парламентських і місцевих виборах у складі виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна»[5]. В результаті виборів до складу ВР увійшло двоє депутатів від ЛПУ. Двоє лібералів очолили обласні ради і один став міським головою, 600 членів ЛПУ стали депутатами обласних, районних у містах, сільських та селищних рад.

 
Результати виборів до ВР України. 2014 рік.

4 червня 2005 р. Політрада ЛПУ прийняла відставку В.П. Щербаня з посади Голови Ліберальної партії України.

25 червня 2005 р. обрано[6] нового Голову — П.С. Циганка та новий склад Політичної Ради і Президії партії.

2006 року Ліберальна партія України взяла участь у парламентських виборах. Але не подолала прохідний бар'єр.[7]

2007 року ЛПУ відмовилась брати участь у позачергових парламентських виборах, пославшись на недовіру щодо чесності й прозорості їх проведення.[3]

2010 року Ліберальна партія висунула в кандидати Президента України І. Маркулова[8], якого з технічних причин не зареєструвало ЦВК[9].

2012 року ЛПУ брала участь у виборах народних депутатів України.[10]

12 червня 2014 року пройшов XVII з'їзд ЛПУ, на якому Головою партії обрано Михайла Володимировича Опанащенка, народного депутата України VII скликання.

Петра Степановича Циганка обрано Почесним головою ЛПУ. 

Осінню 2015 року Михайло Опанащенко зголошується взяти участь у передвиборчих перегонах за крісло мера Херсона.

Домовляючись щодо підтримки з боку інших партій, призупинив головування в ЛПУ.

Рішенням Політради ЛПУ Михайла Опанащенка усунено з посади Голови партії.

Станом на 2019 рік - ЛПУ очолює Циганко Петро Степанович.

Партійні осередкиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • 10 років разом з незалежною Україною. Видання Ліберальної партії України // Київ, «Інтас», 2001

Джерела інтернетРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Виникнення перших політичних партій в УРСР, утворення Народного Руху України та його позиція щодо Союзного договору (1989–1991 рр.). Сурма (uk-UA). 2016-08-21. Процитовано 2018-11-29. 
  2. а б Регіональні політичні партії в Україні: зародження феномена. DT.ua. Процитовано 2018-11-29. 
  3. а б Історія політичних партій УКРАЇНИ. Форуми Майдану (uk). Процитовано 2018-11-29. 
  4. ЦВК, Результати голосування в багатомандатному окрузі (по партіях), 1998. Архів оригіналу за 29 листопад 2018. 
  5. 6 партій створили “Блок Ющенка “Наша Україна”.. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-11-29. 
  6. Korrespondent.net. Ліберальна партія України обрала нового лідера (ru). Процитовано 2018-11-29. 
  7. Протокол ЦЕНТРАЛЬНОЇ ВИБОРЧОЇ КОМІСІЇ ПРО РЕЗУЛЬТАТИ ВИБОРІВ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНИ. 26 березня 2006 року. 
  8. Про заяву Маркулова І.Р. щодо реєстрації уповноваженого представника кандидата на пост Президента України у Центральній виборчій комісії з правом дорадчого голосу. Законодавство України (uk). Процитовано 2018-11-29. 
  9. Постанова ЦВК від 13 листопада 2009 року № 331. www.cvk.gov.ua. Процитовано 2018-11-29. [недоступне посилання з липень 2019]
  10. Протокол ЦЕНТРАЛЬНОЇ ВИБОРЧОЇ КОМІСІЇ ПРО РЕЗУЛЬТАТИ ВИБОРІВ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНИ У ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОМУ БАГАТОМАНДАТНОМУ ВИБОРЧОМУ ОКРУЗІ, 2012.