Люта (село)
Лю́та — село в Україні, у Ужгородському районі Закарпатської області.
| село Люта | |||
|---|---|---|---|
| |||
| |||
| Країна |  Україна
| ||
| Область | Закарпатська область | ||
| Район | Ужгородський район | ||
| Громада | Костринська сільська громада | ||
| Код КАТОТТГ | UA21100090050031759 | ||
| Облікова картка | картка | ||
| Основні дані | |||
| Засноване | 1599 | ||
| Населення | 2412 | ||
| Площа | 114,42 км² | ||
| Густота населення | 21,08 осіб/км² | ||
| Поштовий індекс | 89033 | ||
| Телефонний код | +380 03135 | ||
| Географічні дані | |||
| Географічні координати | 48°53′53″ пн. ш. 22°46′34″ сх. д. / 48.89806° пн. ш. 22.77611° сх. д.Координати: 48°53′53″ пн. ш. 22°46′34″ сх. д. / 48.89806° пн. ш. 22.77611° сх. д. | ||
| Середня висота над рівнем моря |
526 м | ||
| Водойми | річки Лютянка, Лютка | ||
| Відстань до обласного центру |
63 км | ||
| Відстань до районного центру |
32 км | ||
| Найближча залізнична станція | Кострино | ||
| Відстань до залізничної станції |
17 км | ||
| Місцева влада | |||
| Адреса ради | 89033, с.Люта | ||
| Карта | |||
  Люта | |||
 Люта | |||
| Мапа | |||
| |||
|
| |||
Географічні дані
ред.Кінцевий пункт шосейної дороги. Розташоване на річці Лютянка. Потрапити у Люту можна повз Вишку через невеличкий перевал десь близько 600 м над рівнем моря. Православний кам'яний храм знаходиться у центрі села. Населення — 2412 осіб. Центр сільської ради. Село розташоване у верхній течії річки Лютянка, у яку впадає річка Лютка. Крайнє південно-східне село Лемківщини.
Історія
ред.Перші жителі в цих місцях з’явились близько середини XIII століття, коли виникло понад 25 поселень в Ужанській домінії. Всі села Ужанської домінії у 80-х роках XIII століття були віддані угорським королем Андрієм III ужанському жупану Петру Петуні, володіння якого в 1320 році перейшли до рук феодалів Другетів, союзників угорського короля Роберта Анжуйського. Другети володіли Лютою аж до XVII століття.
Село було побудоване у 1567 році. Тоді тут нараховувалися всього дві родини. Та кількість переселенців збільшувалася. У 1588 тут проживали 12 господарств. У 1599 село перенесло епідемію і зменшилось населення — тоді тут налічувалися 6 родин.
Пізніші назви села у 1728-, 1773- Lyutta, 1913-Havasköz. У 1629—1630 рр. поблизу Лютої діяли опришки Лапшуна з Стужиці.
Уже у 1715 тут мешкали 39 сімейств. Також на той момент там працювали два водяні млини. У джерелах під 1715 згадується дерев'яна церква св. Миколая Чудотворця. Вона знаходилася у чудовому стані та у 1874 році згоріла.
Протягом першої половини XIX століття Люта значно зросла. Тут налічувалося 109 дворів, у яких проживало 1014 чоловік. Все більша частина населення починала займатись ремеслом. З початку XIX століття в Лютій діяла лісопилка. Пила приводилась в рух верхньобійним водяним колесом. На лісопилці виготовляли дошки для спорудження жител та мостів. Інтенсивна розробка лісів була пов'язана деякою мірою з німецькою колонізацією. В Люту прибули вихідці з Швабії: Райке, Лавер та інші, нащадки яких і по сьогодні проживають у селі. Внаслідок цього в Лютій значно розширилось виробництво дощок, дранки, клепки тощо. Використовували працю селян Лютої і на випалюванні вугілля, виробництві поташу та заготівлі лісу.
В Лютій швидко зростали лісові промисли, розвиток яких зумовлював великий попит на пиломатеріали і ділову деревину. З кожним роком збільшувався обсяг сплавів по річці Лютянці до Дубринича і далі. В 1896 році на лісопилці, замість верхньобійного водяного колеса, було встановлено паровий двигун, а замість однієї простої пили — 2 розпилювальні рами і циркулярний верстат. На лісопилці тоді працювало близько 30 чоловік постійних робітників.
У 1862 році на кошти селян у Лютій була збудована перша народна школа, де вчили дітей читати і писати. Проте основна увага приділялася співу, читанню біблії і закону божому. Діти відвідували школу тільки взимку, коли не було польових робіт. Наприкінці XIX століття було відкрито ще 4 класи парафіяльної школи, навчання в якій проводилося угорською мовою.
В роки першої світової імперіалістичної війни до австро-угорської армії було мобілізовано близько 130 чол. У населення забирали коней, підводи, часто проводились реквізиції зерна, примусово реалізовувалась військова позика.
Церква Різдва пр. богородиці. 1882.
Село здавна було релігійним центром, де перебували окружні церковні намісники. В 1751 р. згадують дерев'яну церкву св. Миколи, у доброму стані, з двома дзвонами, «красними образами всіми украшена». В церкві села Сухий зберігається Требник, на форзаці якого тодішній парох А. Бачинський записав: «Нечаяний пожар святой церкви Лютянськой 13-го декабря 1874 р., день уторок, серед полудня, великое сокровище риз і сребром і златієм покритих книг сожжено.»
Після пожежі змуровано з каменю на Мікулівській землі і посвячено св. Миколі Чудотворцю теперішню базилічну церкву, яку датують за шематизмом 1915 р. Трирядний іконостас зробив Петро Ковалицький. На початку 1920-х років завалилася вежа і церкву довелося перебудовувати. У 1930-х роках у церкву вдарила блискавка. Храм оновлено в 1938 р. Після 1945 р. змінено присвяту церкви. Малювання в інтер'єрі виконав художник Іван Андрішко в 1976 р.
Лютянський греко-католицький священик Іван Лелекач перебував у радянських концтаборах з 1947 до 1955 р.
На свято Петра і Павла у цьому селі палять великі ватри на лісових виступах, урочищах, полонинах. Називають ці варти «субітками».
Присілки
ред.Верхня Люта
Верхня Люта - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.
Обєднане з селом Люта рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967
Перша згадка XVI століття.
Нижня Люта
Нижня Люта - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.
Обєднане з селом Люта рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967
Перша згадка XIX століття.
Населення
ред.Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2855 осіб, з яких 1348 чоловіків та 1507 жінок.[1]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 2417 осіб.[2]
Мова
ред.Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,88 % |
| російська | 0,12 % |
Туристичні місця
ред.- Домінантою села є мурована базилічна церква Різдва Пресвятої Богородиці, споруджена 1882 року. Вона мала трирядий іконостас, церкву двічі спіткало лихо. На початку 1920 завалилася вежа, а в 1930 до неї влучила блискавка. Храм був оновлений у 1938 році.
- На свято Петра і Павла у цьому селі палять великі ватри на лісових виступах, урочищах, полонинах. Називають ці варти «субітками»
Відомі люди
ред.В селі працював єврейської національності вчитель-українізатор Виноградський-Вайнбергер Микола, розстріляний після знищення Карпатської України мадярами.
Уродженцем села є Боднар Ілько — український письменник, учасник Другої світової війни, діаспорянин в Чехії.
Примітки
ред.
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
Джерела
ред.- Люта — Інформаційно-пізнавальний портал | Закарпатська область у складі УРСР [Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР.)