Людников Іван Ілліч

Іван Ілліч Людников (нар. 26 вересня 1902(19020926) — 22 квітня 1976) — радянський військовий діяч. Герой Радянського Союзу (1943). Депутат Верховної Ради СРСР 2-3-го скликань. Депутат Верховної Ради УРСР 4-го скликання. Член Ревізійної Комісії КП(б)У у 1949 — 1952 р. Кандидат в члени ЦК КПУ в 1956 — 1960 р.

Іван Ілліч Людников
рос. Иван Ильич Людников
Lyudnikov Ivan Iljich.jpg
Народження 26 вересня 1902(1902-09-26)
с. Крива Коса
Смерть 22 квітня 1976(1976-04-22) (73 роки)
Москва
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе (8 вересня 1938) і Загальновійськова академія збройних сил Російської Федераціїd
Роки служби 19181968
Партія КПРС
Член Комсомол
Звання CCCP army Rank general-polkovnik infobox.svg Генерал-полковник
Командування 200th Rifle Divisiond
Війни / битви Громадянська війна в Росії
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Суворова I ступеня Орден Суворова I ступеня Орден Суворова I ступеня Орден Суворова II ступеня
Орден Богдана Хмельницького II ступеня Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Командор ордена Почесного легіону
Воєнний хрест 1939—1945
Легіон Заслуг (Командор) (США)
CMNS: Людников Іван Ілліч у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Народився в селі Крива Коса Області війська Донського (тепер селище Сєдове Новоазовського району Донецької області України) у сім'ї робітника. З 1913 року працював разом із батьком на шахті № 2 Щегловського кам'яновугільного рудника в Юзівці, спершу вибиральником породи, з 1914 року — камеронщиком на насосах, з 1915 — учнем токаря майстерень шахти, з 1916 — токарем майстерень шахти.

З жовтня 1917 року — доброволець-червоногвардієць Юзівського загону Червоної Гвардії. З 1918 року — кулеметник на Південному фронті, червоноармієць 1-го кавалерійського полку 42-ї стрілецької дивізії 1-ї Кінної Армії. У 1920 році служив червонофлотцем Маріупольської військово-морської бази Азовської флотилії Південного фронту на канонерському човні «Знамя социализма».

У серпні 1922 — січні 1923 р. — курсант 94-ї піхотних командних курсів Українського Військового округу. У січні 1923 — серпні 1925 р. — курсант Одеської піхотної школи.

Член ВКП(б) з 1925 року.

З 1925 року — командир взводу і роти в 13-й Дагестанській стрілецькій дивізії, потім — курсовий командир і начальник штабу батальйону у Владикавказькій піхотній школі. У 1930 році навчався на кулеметних курсах при курсах «Постріл». У квітні 1935 — вересні 1938 р. — слухач Військової Академії імені Фрунзе.

У серпні 1938 — квітні 1939 р. — офіцер з особливих доручень 1-го відділу Червоної Армії. У квітні — листопаді 1939 р. — начальник 2-го відділення 13-го управління Червоної Армії. У листопаді 1939 — березні 1941 р. — начальник Житомирського піхотного училища.

Учасник німецько-радянської війни. У березні — листопаді 1941 р. — командир 200-ї стрілецької дивізії Київського особливого військового округу. У листопаді 1941 — березні 1942 р. — командир 16-ї окремої курсантської бригади Північно-Кавказького військового округу. У березні — квітні 1942 р. — командир 390-ї стрілецької дивізії. У травні 1942 — лютому 1943 р. — командир 138-ї стрілецької дивізії на Південно-Західному, Сталінградському та Донському фронтах. У лютому — червні 1943 р. — командир 70-ї гвардійської стрілецької (колишньої 138-ї стрілецької) дивізії.

У червні 1943 — травні 1944 р. — командир 15-го стрілецького корпусу 13-ї армії Центрального фронту.

У травні 1944 — червні 1947 р. — командувач 39-ї армії 3-го Білоруського та Забайкальського фронтів. До 1947 року — комендант Порт-Артура та командувач Угрупування радянських військ на Ляодунському півострові Китаю.

У листопаді 1947 — квітні 1948 р. — командувач 10-ї гвардійської армії Ленінградського військового округу. У квітні 1948 — грудні 1949 р. — командувач 13-ї армії Прикарпатського військового округу.

У грудні 1949 — листопаді 1951 р. — заступник головнокомандувача Групи радянських окупаційних військ у Німеччині.

У листопаді 1951 — листопаді 1952 р. — слухач Вищих академічних курсів при Академії Генштабу. У листопаді 1952 — вересні 1954 р. — заступник командувача військами Одеського військового округу.

У вересні 1954 — липні 1956 р. — командувач військами Таврійського військового округу. У липні 1956 — березні 1959 р. — головний військовий радник Міністерства оборони Народної Республіки Болгарія.

У березні 1959 — листопаді 1963 р. — начальник Вищих стрілецько-тактичних курсів удосконалення командного складу піхоти «Постріл». У листопаді 1963 — липні 1968 р. — начальник факультету Військової академії Генерального штабу Збройних сил СРСР.

З 1968 генерал-полковник Людников Іван Ілліч у відставці. Жив у Москві. Помер 22 квітня 1976 року. Похований в колумбарії на Новодівичому кладовищі.

ЗванняРедагувати

  • полковник
  • генерал-майор (27.01.1943)
  • генерал-лейтенант (25.09.1943)
  • генерал-полковник (5.05.1945)

НагородиРедагувати

ПосиланняРедагувати