Людмила Тодорова Живкова

Людмила Тодорова Живкова (26 липня 1942, с. Говедарці, Болгарське царство21 липня 1981, Софія, Народна республіка Болгарія) — болгарська державна, громадська та культурна діячка часів НРБ, донька багаторічного комуністичного лідера Тодора Живкова. Член Політбюро Болгарської комуністичної партії (1979—1981 рр.), Голова Комітету з питань культури і мистецтва (1975—1981 рр.).

Людмила Тодорова Живкова
болг. Людмила Тодорова Живкова
Людмила Тодорова Живкова
Людмила Живкова у 1978 р.
 
Народження: 26 липня 1942(1942-07-26)
Говедарці, Болгарське царство
Смерть: 21 липня 1981(1981-07-21) (38 років)
Софія, Flag of Bulgaria (1971–1990).svg Народна Республіка Болгарія
Поховання:
Національність: болгарка
Країна: Болгарія[1]
Освіта: Софійський університет
Ступінь: кандидат історичних наук
Партія: БКП
Батько: Тодор Живков
Мати: Мара Малєєва
Шлюб: Ivan Slavkovd
Діти: Todor Slavkovd
 
Наукова діяльність
Наукова сфера: історія, мистецтвознавство
Нагороди: Заслужений діяч мистецтв НРБ (1977 р.)

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Походження та освітаРедагувати

Народилася в сім'ї болгарського революціонера Тодора Живкова і Мари Малєєвої в селі Говедарці громади Самоков. У 1965 році закінчила історичний факультет Софійського університету ім. Климента Охридського. Працювала старшим науковим співробітником в Інституті балканістіки Болгарської Академії наук. У 1967 році вступила до лав БКП. Спеціалізувалася в області історії мистецтв в Московському державному університеті (1970) і в Оксфорді. Нею написано низку монографій, досліджень і статей, виданих в Болгарії і за кордоном, присвячені історії культури і мистецтва. 1971 р. захистила кандидатську дисертацію на тему "Англо-турецькі відносини у 1933 – 1939 рр."

Політична кар'єра та культурна діяльністьРедагувати

У 1971 році була призначена заступником голови Комітету дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами (1971-1972 рр.), заступником голови Комітету з питань культури і мистецтв (1972 - 1973 рр.). З 1975 року і до життя - голова Комітету з питань культури і мистецтва в ранзі міністра, депутат Народних зборів НРБ. 1975 р. очолила Раду творчих спілок. 1976 р. увійшла до складу ЦК БКП, з 1979 р. - у складі Політбюро ЦК болгарської компартії. Особиста позиція Л. Живкової сприяла відкриттю культурної сфери Болгарії для несоціалістичного світу. Була реалізована ідея створення галереї іноземного мистецтва в Софії, проведено низку міжнародних виставок і заходів. На її особисте запрошення Болгарію відвідували відомі іноземні письменники, композитори та художники. За її ініціативою організовано святкування "1300 років Болгарії", будівництво Національного палацу культури (НДК) в Софії (у 1981 - 1990 рр. носив її ім'я), відкриття тисяч культурних центрів, бібліотек, музеїв і галерей по всій країні. Під її патронатом відбувалися археологічні експедиції. Завдяки її особистому втручанню було врятовано від знесення Царський палац у Софії, на місці якого планувалося звести адміністративну споруду. За її ініціативи, 1979 рік ООН оголосило Роком Дитини. У період з 15 по 25 серпня 1979 р. у Софії під егідою ООН та ЮНЕСКО пройшла Перша Міжнародна дитяча асамблея "Прапор Миру". Кульмінацією заходів стало відкриття комплексу "Дзвони"


 
Монумент "Дзвони" біля сіл Бистриця і Панчарево

Захоплення східною філософією та езотерикоюРедагувати

Після того, як Л. Живкова потрапила в автомобільну аварію, почав зростати її інтерес до східної культури, релігійної містики, езотерики та окультизму. Цікавилася "Агні-Йогою", неодноразово відвідувала провидицю Вангу. 1975 р. в Індії зустрілася із засновником філософського соціального вчення Агні-Йоги Святославом Реріхом, погляди якого в СРСР цензурувалися. За три роки Л. Живкова здійснила "ексцентричний жест", проголосивши 1978 рік - "Роком Реріха в Болгарії". Популяризація подібних ідей викликала роздратування у Москві, проте радянське посольство отримало запевнення, що заходи "реріхівського року" не суперечитимуть принципам марксизму-ленінізму. Проголошувалася реалізація державної культурної програми "Десятиріччя видатних людей", першим серед яких мав стати Рік Реріха, наступний, 1979 рік, було присвячено Леонардо да Вінчі, 1980 р. - Володимиру Леніну. Навесні 1978 р. С. Реріх відвідав Болгарію. Йому було присвоєне звання Почесного доктора Великотирновського університету, обрано Почесним членом Болгарської академії наук, нагороджено орденом Кирила і Мефодія І ступеня. 1981 р. Л. Живоква відвідала Ауровіль. Роком раніше вона увійшла до складу міжнародної консультативної ради з 5 осіб при уряді Індії у справах Ауровіля. "Світанковому місту" було передано болгарську літературу, ікони та 1300 троянд. Ексцентричні захоплення "комуністичної принцеси" викликали роздратування у середовищі болгарської еліти, наприкінці життя деякі її починання критикувалися, а після її смерті поступово почали згортатися.

Особисте життяРедагувати

 
Єлена Чаушеску та Людмила Живкова (праворуч)

Від першого шлюбу з Любомиром Стойчевим мала доньку Євгенію (Жені). Перші роки після падіння комуністичного режиму в Болгарії Жені Живкова працювала в індустрії моди. У 2001 - 2009 рр. була депутатом болгарських Народних Зборів від коаліції "За Болгарію", входила до складу болгарської делегації в ПАРЄ. Від другого шлюбу з Іваном Славковим народився син Тодор.

СмертьРедагувати

Померла за декілька днів до 39-ти річчя. Висувалися версії політичного вбивства, самогубства внаслідок депресії (в останні місяці свого життя Живкова страждала від серйозної втрати ваги). Офіційною причиною смерті названо крововилив в мозок.

Вшанування пам`ятіРедагувати

Після смерті у 1981 р. на її честь були названі бульвар та Національний палац культури у Софії. 1990 р. ці об`єкти були перейменовані.

БібліографіяРедагувати

  • Англо-турските отношения 1933 – 1939 (1971)
  • Казанлъшката гробница (1974 г., книга перекладаена російською та англійською мовами)
  • Социалистическая культура и современные общественные процессы (1977 г.)
  • Четвероевангелието на цар Иван Александър (1980)
  • За усъвършенствуване на човека и обществото (1980 г.; статті, промови і доповіді)
  • С априлско вдъхновение в борбата за мир и социализъм, за единство, творчество и красота (1982 г.; доповіді, промов і статті у трьох томах)
  • Интелектуалните възможности и творческите сили на личността (1985 г.; доповіді, статті, промови, заяви)

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати