Відкрити головне меню

Людина без властивостей

«Людина без властивостей» (нім. Der Mann ohne Eigenschaften) — незавершений роман у трьох частинах австрійського письменника Роберта Музіля, який автор писав упродовж всього свого життя. Перекладений понад тридцятьма мовами світу, часто вважається одним із найвизначніших творів європейської літератури 20-го сторіччя.

«Людина без властивостей»
Людина без властивостей. Обкдадинка.jpg
Обкладинка українського видання 2010 року
Автор Роберт Музіль
Назва мовою оригіналу Der Mann ohne Eigenschaften
Мова німецька
Тема Австро-Угорщина[1], Перша світова війна[1], соціокритика[1], Раціоналізм[1], Ірраціоналізм[1], упорядкованість[d][1], особистісна ідентифікація[d][2], Утопія[3] і Цінність[3]
Жанр історичний роман і філософський роман
Видавництво Ровольт
Видано 1930
Видано українською 2010 (книги I, II)
2011 (книга III)
Перекладач(і) О. Логвиненко

Змальвує життя Австрії й усієї Європи напередодні Першої світової війни, розповідає — часто ґротесково-сатирично — про суспільні розчаруваня і моральні пошуки у тогочасних реаліях.

СюжетРедагувати

Дія відбувається в Австро-Угорщині у 1913 році. Уряд занепалої імперії вирішує знайти достойну відповідь на майбутнє святкування в Німеччині у 1918 році 30-річного ювілею правління Вільгельма II. Створюється спеціальний комітет, який має розробити спеціальну австрійську ідею для святкування 70-річчя правління Франца-Йосифа I не гіршу, ніж у сусідній Німеччині. Іронія полягає у тому, що читачу дуже добре відомо, що у 1918 році нікому не буде діла до святкування, а імператор Франц-Йосиф не доживе до цього року. Автор пише про зниклу, колись велику, а заднім числом смішну імперію. Це підкреслюється іронічним тоном, в романі крізь згадуються літери К. і К., що іноді означає Королівська і Кайзерська, а іноді Королівсько-Кайзерська, і тільки великі спеціалісти з бюрократії могли сказати, як писати у кожному випадку. Слідом йде іронічний пасаж: «Будемо називати її просто Каканією. Стара добра Каканія була за своєю конституцією ліберальною, але керувалась клерикально. Вона керувалась клерикально, але жила у вільнодумстві. Перед законом всі громадяни були рівними, але громадянами ж були не всі».

Комітет з підготовки святкування губиться у здогадах, що вигадати, до нього потрапляються більш чи менш випадкові люди, які не проти що-небудь виграти. Наприклад, генерал, що потрапив через непорозуміння, намагається отримати новий флот. Керує комітетом дружина консула Ермелінда Туцці, яка в романі називається Діотіма. Це прізвисько їй дав головний герой Ульріх, також член комітету. Тридцятирічний Ульріх, людина без властивостей, вже встиг побути офіцером, інженером і математиком, а тепер випробовує свої сили у громадській діяльності.

Поступово в дію роману включаються все більше персонажів. Німецький промисловець Арнгейм (під цим ім'ям виведений Вальтер Ратенау), в якого закохується Діотіма, приїхав незрозуміло навіщо і вражає всіх широченними знаннями, культурою і багатством. Арнгейм має віллу в Берліні у найновішому стилі, що фігурує у всіх публікаціях з сучасної архітектури, і замок, схожий на справжній родовий замок. Втім, єврейський банкір Фішель розкриває таємницю Арнгейма — його прозаїчним чином цікавлять нафтові родовища Боснії та Галичини. Дочка банкіра Герда розповідає таємницю Ульріху, а він її попутно спокушає. Однак, по-справжньому його цікавить лише Діотіма. Інші любовні лінії — Бонадей (також прізвисько), яка підібрала побитого Ульріха на вулиці і «за два тижні вже чотирнадцять днів є його коханкою». Подруга молодості Ульріха Клариса також має бажання звабити його, хоча одружена з його другом Вальтером.

Окрім людей з вищого світу в романі діють служниця Діотіми, що вступає у зв'язок з чорним слугою Арнгейма, поки сам Арнгейм залицяється до Діотіми, а також серійний ман'як-вбивця Моосбругер. Машина австрійського судочинства ніяк не може вирішити, вважати його осудним, неосудним або частково осудним. На цьому ґрунті сваряться два давніх друга-юристи, один з них — батько Ульріха. Друга частина роману закінчується телеграмою від батька, в якій він повідомляє про свою смерть. Ульріх вирушає для організації похорону батька і там зустрічається зі своєю сестрою Агатою, яка готується до розлучення з другим чоловіком. Несподівано виявляється, що брат і сестра є надзвичайно близькими духовно — сіамські близнюки. Агата переїжджає до Ульріха, він проводить з нею багато часу у духовній близькості, що має очевидні кровозмісні обертони. Комітет як і раніше вагається, і Діотіма також не знає, піти до Арнгейма чи залишитись із чоловіком. Зазіхання Арнгейма на нафту відомі вже багатьом, Арнгейм запрошує Ульріха до посаду секретаря, але останній відмовляється.

Історія написанняРедагувати

Музіль працював над романом понад двадцять років, починаючи з 1921 року і до своєї раптової смерті у 1942 році. Загальна довжина роману — близько 1700 сторінок. Роботі над романом Музіль присвятив всього себе, через що вів спосіб життя на межі бідності. Також вдалася в знаки інфляція 1920-х років та еміграція. Перші дві книги були видані в 1930 році і були сприйняті як довгий роман без особливого сюжету на застарілу тему і не викликали великого інтересу. Решта була видана вдовою письменника. Тільки у 1950-і роки, після нового видання, книга почала привертати увагу. Роман про томління духу, про розпад імперії з його незвичайним стилем і довгими діалогами, «роман ідей» тепер вважається критиками одним з класичних творів XX століття і однією з великих книг німецької літератури.

Видання українськоюРедагувати

  • Роберт Музіль. Людина без властивостей. Книга I / Пер. О. Логвиненко. — Київ: Видавництво Жупанського, 2010. — 416 с.
  • Роберт Музіль. Людина без властивостей. Книга II / Пер. О. Логвиненко. — Київ: Видавництво Жупанського, 2010. — 368 с.
  • Роберт Музіль. Людина без властивостей. Книга III / Пер. О. Логвиненко. — Київ: Видавництво Жупанського, 2011. — 512 с.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати