Любецький синодик

Любецький синодик — історичне джерело, список осіб для поминання у церкві, створений у Любечі. Його написання було розпочато в середині XVIII ст. у Любецькому Антоніївському монастирі, але після ліквідації монастиря у 1786  році він був продовжений у Воскресенській церкві в Любечі[1]. Оригінал Любецького синодика не зберігся, проте відома його копія, що датується XVIII ст., однак його оформлення відноситься до 1694  року[2].

Сторінка пом'яника Любецького синодику

Джерела Любецького синодикуРедагувати

На думку Миколи Жаркіх, до джерел, на основі яких був написаний Любецький синодик, слід віднести поминальний список осіб царського роду (з Священного Синоду); духовенство Чернігівської єпархії (з Чернігова); список князів (з Чернігова); інформацію з Любецького Антоніївського монастиря. При цьому, з 1547 року починається загальноімперський перелік, список київських митрополитів — з 1620  року, а список чернігівських архієпископів — з 1657  року[3].

ПублікаціїРедагувати

Першим опублікував Любецький синодик граф Григорій Милорадович у 1860  році в Чернігівських губернських відомостях та у творі «Любеч, Черниговской губернии, Городнинского уезда, родина Антония Печерского» (1871 р.). У 1886 році був надрукований повний текст Любецького синодику Григорієм Милорадовичем у Чернігівських губернських відомостях, у номерах 69 та 71. Другим публікатором Любецького синодику виявився Філарет (Гумілевський) у 1863  році в Чернігівських єпархіальних відомостях та 1874  році в «Историко-статистическом описании Черниговской епархии». Третя публікація Любецького синодику належить Р. В. Зотову (1882)[4].

ЗмістРедагувати

Любецький синодик складається із 4 частин: «Предисловие к читателю благочестивому», де пояснюється користь від поминання померлих; 18 пом'яників; пом'яник безпосередньо чернігівських князів; 174 різних родів осіб, записані для поминання[5]. Пом'яник чернігівських князів — Рюриковичів і Гедиміновичів — XI — XIV ст. розташований на аркушах 16 — 21[6]. Розпочинається список чернігівських єпископів від тих, хто згаданий у літописі в XI — XII ст. Джерелом для нього був Іпатіївський літопис. Але також там наявні й 5 імен, які відсутні в інших джерелах. На думку Миколи Жаркіх, список київських митрополитів створювався незалежно від списку чернігівських єпископів, без використання літописів[3]. Джерело містить канонічні імена давньоруських князів, імена їхніх дружин, інформацію про життя та діяльність чернігівських князів, що доповнює й уточнює літописні повідомлення. Саме тому Любецький синодик відноситься до цінних джерел для дослідження генеалогії чернігівських князів та історії Чернігово-Сіверського князівства другої половини XIII — XIV ст. У пом'янику зафіксовано імена чернігівських князів від Мстислава Володимировича (Хороброго) до Романа Михайловича молодшого. Також згадані дрібні князі — новгород-сіверські, курські, путивльські, трубчевські та князі більші пізніх уділів, такі як новосильські, торуські, оболенські, звенигородські, козельські тощо[7]. За підрахунками С. Н. Келембета, у Любецькому синодику згадано 119 князів та 45 княгинь. З них — 15 хрестильних імен та 4 чернечих імені князів IX—XIII ст. Філарет до них додав ще 9 княгинь і 2 княгині, яких у рукописі немає, а також 13 князів і 1 княгиню, імена яких містилися на сторінках Єлецького та Сіверського Синодиків. Таким чином, загальна кількість їх становила 141 князя та 48 княгинь[8]. На думку Р. В. Зотова, автор Любецького синодика був добре обізнаний як в історії Чернігово-Сіверщини, так і в генеалогії чернігівських князів[9]. Наприкінці XVII - XVIII ст. у синодик для поминання було внесено чимало родин козаків та міщан Чернігова та Любеча.

Синодик Введенскої церкви в Ближніх печерах Києво-Печерськох лавриРедагувати

Пом'янник Введенської церкви у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври зберігся в рукописі другої половини XVII століття і має, судячи з усього, спільного попередника з Любецьким, але при цьому має деякі відмінності в тексті, які іноді допомагають краще ідентифікувати згаданих князів, зокрема «Константина Олга» (Константина Олго Любецького синодика) як Олега Святославича, а не Констянтина Ольговича тощо.[10]. Вперше опублікував 2007 року Кузьмін А. С.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 5 лютого 2016. Процитовано 30 січня 2016. 
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 6 лютого 2016. Процитовано 30 січня 2016. 
  3. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 5 лютого 2016. Процитовано 30 січня 2016. 
  4. Зотов Р. О черниговских князьях по Любецкому синодику и о Черниговском княжестве в татарское время / Р. Зотов. – СПб.: Типография братьев Пантелеевых, 1882. – С. 2-3
  5. Зотов Р. О черниговских князьях по Любецкому Синодику и о Черниговском княжестве в татарское время / Р. Зотов. – СПб.: Типография братьев Пантелеевых, 1882. – С. 7-20
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 5 лютого 2016. Процитовано 30 січня 2016. 
  7. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 лютого 2016. Процитовано 30 січня 2016. 
  8. Келембет С. Н. Княжеские синодики как историко-генеалогический источник / С. Н. Келембет // Література і культура Полісся. — Ніжин, 2004. — Вип. 27. — С. 250
  9. Зотов Р. О черниговских князьях по Любецкому синодику и о Черниговском княжестве в татарское время / Р. Зотов. — СПб.: Типография братьев Пантелеевых, 1882. — С. 31.
  10. Шеков А. В. О РАННЕЙ ЧАСТИ ПОМЯННИКА ЧЕРНИГОВСКИХ КНЯЗЕЙ В СОСТАВЕ СИНОДИКОВ ТИПА ЛЮБЕЦКОГО [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.]

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати