Вікіпедія

Львівські старости

стаття-список у проєкті Вікімедіа

Львівські гродські старости, або генеральні руські старости (Руські генеральні старости, старости генеральні Русі, Руської землі) (лат. capitaneus terrarum Russiae generalis) — урядники Угорського та Польського королівств з резиденцією у місті Львові. Посада існувала у XIV—XVIII століттях.

Генеза уряду сягає середини XIV століття, коли його започаткував польський король Казимир III Великий, зайнявши південну частину Галицько-Волинського князівства (Королівства Русі) та перетворивши її на свій «руський домен». Первісно цей староста був вищим гродським урядником на всій території руських земель у складі Королівства Польського. Головною садибою був Львів, гродський суд розміщувався в Низькому замку. В останній чверті XIV століття уряд руського генерального старости був поєднаний з урядом львівського старости[1].

Протягом 1372—1387 років «руський домен» належав до Угорського королівства та управлявся спочатку призначеним намісником, «Божою милостю господарем і дідичем Руської землі», князем Владиславом Опольським (Опольчиком) (1372—1379), котрий призначав генеральних руських старостів; протягом 1379—1387 років руські старости призначалися безпосередньо угорськими королями. 1387 року була відновлена влада Королівства Польського над руськими землями[2][3].

Королівським намісником — генеральним старостою — від самого початку були найбільш довірені особи короля. З утворенням 1434 року Руського воєводства компетенція руського генерального старости обмежилася лише Львівським повітом Львівської землі[1]. Тоді ж відбулося різке обмеження його прерогатив: генеральний староста був зведений до рангу земельного львівського старости; як і інші земельні старости, він втратив юрисдикцію щодо цивільних справ унаслідок поділу старостинського суду на гродський і земський. Земельні старости від 1434 року були гродськими, оскільки почали очолювати гродські суди[2].

Генеральний староста руський був першим королівським намісником на руських землях, за ним ішли генеральний подільський староста та староста белзький[4]. Першим за престижністю та вершиною кар'єри був уряд руського воєводи, котрий часто поєднувався з урядом генерального руського старости[5].

Останній староста Ян Кіцький був позбавлений уряду 18 листопада 1772 внаслідок 1-го поділу Речі Посполитої[1].

Список Руських генеральних (Львівських) старостів[6][7][8] ред.

Старости, призначені Казимиром Великим ред.

Старости, призначені князем Владиславом Опольчиком ред.

Старости угорські ред.

Старости з часів відновлення влади на Руссю Королівства Польського ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Михайловський В. М. Руське генеральне староство // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 9: Прил — С. — К.: Наукова думка, 2012. — ISBN 978-966-00-1290-5. — С. 398-399.
  2. ↑ а б Крикун М. Земські уряди на українських землях у XV—XVIII століттях // Крикун М. Воєводства Правобережної України у XVI—XVIII століттях: Статті і матеріали. — Львів, 2012. — ISBN 978-617-607-240-9. — С. 624.
  3. ↑ Karol Maleczyński, Urzędnicy grodzcy i ziemscy lwowscy: w latach 1352—1783, [w:] Zabytki dziejowe, Wydawnictwo Towarzystwa naukowego we Lwowie; t. 6, zesz. 1, Lwów: nakł. Towarzystwa Naukowego, 1938. — s. 4. (пол.)
  4. ↑ Михайловський В. Вищі урядники Польського королівства на руських землях у 1434—1506 роках: спроба колективного портрета // Theatrum humanae vitae. Студії на пошану Наталі Яковенко. — К., 2012. — С. 173.
  5. ↑ Михайловський В. Вищі урядники Польського королівства на руських землях у 1434—1506 роках: спроба колективного портрета // Theatrum humanae vitae. Студії на пошану Наталі Яковенко. — К., 2012. — С. 174.
  6. ↑ Михайловський В. Вищі урядники Польського королівства на руських землях у 1434—1506 роках: спроба колективного портрета // Theatrum humanae vitae. Студії на пошану Наталі Яковенко. — К., 2012. — С. 175—176.
  7. ↑ Михайловський В. Вищі урядники руських воєводств Польського королівства у 1506—1572 роках. Відкрита/закрита група // Проблеми історії країн Центрально-Східної Європи. Збірник наукових праць. — Кам'янець-Подільський, 2012. — Вип. 3. — С. 89.
  8. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. III: Ziemi ruski, zeszyt 1: Urzędnicy województwa Ruskiego XIV—XVIII wieku (ziemie Halicka, Lwowska, Przemyska, Sanocka): spisy / oprac. Kazimierz Przyboś; Wrocław, Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987, s. 147—154. (пол.)
  9. ↑ Barącz S. Pamiątki buczackie. — Lwów : Drukarnia «Gazety narodowej», 1882. — 168 s. — S. 157. (лат.)
  10. ↑ Zubryćkyj D. Kronika miasta Lwowa [Архівовано 13 січня 2015 у Wayback Machine.]. — Lwów : w księngarni Kajetana Jabłońskiego, 1844. — S. 63. (пол.)

Джерела ред.

  • Lwów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 552. (пол.) — S. 552—554. (пол.)
  • Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. III: Ziemi ruski, zeszyt 1: Urzędnicy województwa Ruskiego XIV—XVIII wieku (ziemie Halicka, Lwowska, Przemyska, Sanocka): spisy / oprac. Kazimierz Przyboś; Wrocław, Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987, S. 147—154. (пол.)
  • Козицький А., Білостоцький С. Кримінальний світ старого Львова. — Львів : Афіша, 2001. — С. 215. — ISBN 966-7760-90-1.

Див. також ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Львівські_старости&oldid=41396555