Львівський завод телеграфної апаратури

Львівський завод телеграфної апаратури (ЛЗТА) — підприємство Львова, що припинило свою діяльність.

ВАТ «Львівський завод телеграфної апаратури»
Тип Публічне акціонерне товариство
Форма власності відкрите акціонерне товариство
Галузь приладобудування
Засновано 1946
Закриття (ліквідація) 2008
Штаб-квартира вул. Героїв УПА, 72, м. Львів, 79018

ІсторіяРедагувати

1946 - 1991Редагувати

13 грудня 1944 року ЦК ВКП(б) та РНК СРСР прийняли постанову про індустріалізацію Львова, згідно з якою у квітні 1945 року ЦК КП(б)У та РНК УРСР прийняли постанову «Про відновлення та розвиток промисловості, транспорту та міського господарства міста Львів», що передбачала створення у місті заводу телеграфної та телефонної апаратури[1]

У 1946 році до Львова прибуло обладнання Калузького електромеханічного заводу (під час війни евакуйованого у Саратов), внаслідок чого виник Львівський завод телефонно-телеграфної апаратури.[2] У цьому ж році заводом було випущено першу продукцію: телефонні станції.

Надалі, у співпраці з ленінградським НДІ-778 завод освоїв випуск апаратури тональної та надтональної телеграфії, а з 1957 року освоїв випуск фототелеграфної апаратури.[2]

У 1967 році на основі заводу було створене «Львівське виробниче об'єднання імені 50-річчя Великої Жовтневої Соціалістичної революції». Відповідно до наказу міністра радіопромисловості СРСР № 732 від 26 грудня 1973 року у склад виробничого об'єднання були включені Львівський завод телеграфної апаратури та СКБ «Фотон».

Розквіт підприємства припав на 1961–1990 роки, коли ним керував Михайло Вороненко, який ввів на підприємстві систему бездефектної праці. При ньому кількість співробітників ЛЗТА сягнула 11 000 осіб. Окрім телеграфної апаратури завод випускав музичні програвачі під маркою «Фенікс».[2]

У 1988 р. вперше в Україні було започатковано цілеспрямований процес створення «зсередини» і «знизу» вільної профспілки на Львівському заводі телеграфної апаратури (ЛЗТА) шляхом підготовки демократичного обрання робітничих делегатів на весняну (1989 р.) конференцію ЛЗТА з метою повного опанування ними профкому діючої структури і використання його, як реального інструменту для побудови вільної профспілки.

Жовтень — листопад 1989 р. П'ять повних робочих днів засідань конференції протягом більш, як місяця її роботи, в умовах запеклої демократичної боротьби, призвело до отримання робітничими делегатами контрольної кількості мандатів у профкомі та утворення згодом незалежної профспілки об'єднання (ЛЗТА), яка здійснила ребрендинг на вільну професійну спілку «ВОЛЯ» (ВП «ВОЛЯ»). Головою профкому було обрано інженера-конструктора Олександра Джулика;

16 листопада 1989 р. — початок створення вільної профспілки «ВОЛЯ» та початок ВОСТ (профспілкового);

Грудень 1990 р. — лютий 1991 р. вперше в Україні за рівноправної участі всіх соціальних партнерів було проведено переможне для ВП «ВОЛЯ» опитування (соціальні вибори) на ЛЗТА для вільного волевиявлення працівників щодо підтвердження членства у профспілках, або права перебувати поза ними. Також був підтверджений регіональний статус ВП «ВОЛЯ», яка об'єднала найманих працівників різних професій та галузей ряду підприємств.

Після 1991Редагувати

21 жовтня 1993 року державний завод ЛЗТА був зареєстрований як державне підприємство «Львівський завод телеграфної апаратури»[3] У 1994 році державне підприємство ЛЗТА було перетворене у відкрите акціонерне товариство «Львівський завод телеграфної апаратури».

Слідом за цим, у 1994 році у приміщення заводу у смт. Брюховичі була переведена Львівська обласна реабілітаційна лікарня[4].

У 1996 році завод був приватизований, після чого стан підприємства погіршився. Почався розпродаж приміщень[5]

У серпні 1997 року завод був включений у перелік підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки України[6][7].

У липні 1999 року відповідно до розпорядження Кабінету міністрів України контрольний пакет акцій заводу (у розмірі 25% + 1 акція) були закріплені у державній власності[8]. Слідом за цим, весною 2001 року уряд дозволив Фонду державного майна України продаж 50% акцій підприємства[9].

У лютому 2002 року власником 78% акцій заводу (чисельність співробітників якого у цей час становила 1370 осіб)[2] стала компанія «Українські промислові телекомунікації» (яка викупила їх у ФДМУ за 2,2 млн. гривень).[10]

25 грудня 2002 року на території заводу був відкритий Технопарк ЛЗТА, до початку листопада 2007 року значна частина приміщень заводу була переобладнана у торговельно-офісні приміщення[11].

Проте, станом на початок 2008 року, завод мав можливість випускати:

  • продукцію військового призначення (апаратура тонального телеграфування П-327-2, П-327-3, П-327-12 та ТТ-144; виріб АО-3029; комплекс П-161М; польовий безшнуровий телефонний комутатор П-193М2)[12]
  • продукцію цивільного призначення

До початку 2008 року завод став одним з найбільших боржників серед підприємств Львівської області[13]. Вступ України до СОТ у травні 2008 року та фінансово-економічна криза 2008 року ще більше ускладнили положення заводу. У результаті, у 2008 році ЛЗТА припинив роботу, а виробничі приміщення були переобладнані у офісний центр[14]

У 2012 році відповідно до рішення Львівської міської ради частина земельної ділянки ЛЗТА (площею 1,34 га) була виділена під будівництво автостанції.[15]

У березні 2012 року завод являв собою один з найбільших торговельно-офісних комплексів Львова, на території підприємства було розміщено близько 200 фірм та компаній, склади, гаражі та супермаркет «Скриня»[5]

ПриміткиРедагувати

  1. Деркач И. С. Львов: путеводитель. — 2-е изд., доп. — Львов: Каменяр, 1974. — С. 13. (рос.)
  2. а б в г Герои промпроизводства [Архівовано 17 січня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. Дзюбов Н. Пьемонт не с народом [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.] // 2000. — 2007. — 12 января (рос.)
  4. "у Львівській області чомусь обласна лікарня, яка існує з 1948 року ліквідовується. З 1948 року ми знаходилися на вул. Короленка, 9, а в 1994 році нас перевели в смт. Брюховичі, в приміщення заводу телеграфної апаратури, де ми знаходимося вже 12 років"
    Медпрацівники та пацієнти Львівської обласної лікарні відновного лікування пікетували облраду // "GalInfo" вiд 21 лютого 2006
  5. а б "1996 року приватизували Завод телеграфної апаратури (ЛЗТА), після чого підприємство ввійшло у глибоку кризу"
    Христина Каспшишак.
  6. Постанова Кабінету міністрів України № 911 вiд 21 серпня 1997 р. Архів оригіналу за 26 грудня 2018. Процитовано 7 грудня 2016. 
  7. Постанова Кабінету міністрів України № 1346 вiд 29 серпня 2000 р.
  8. Розпорядження Кабінету міністрів України № 739-р вiд 27 липня 1999 р.
  9. Розпорядження Кабінету міністрів України № 118-р вiд від 29 березня 2001 р. «Про переліки відкритих акціонерних товариств, пакети акцій яких підлягають продажу у 2001 році». Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 7 грудня 2016. 
  10. Житель Киева просит суд признать недействительными результаты конкурса по продаже акций ЛЗТА [Архівовано 22 серпня 2016 у Wayback Machine.] // "Подробности.
  11. Компанія „Технопарк ЛЗТА” відкриє у Львові новий торгово-офісний центр [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // ZAXID.
  12. Львовский завод телеграфной аппаратуры, ОАО // Предприятия оборонно-промышленного комплекса России и стран СНГ. Справочник. изд. 4-е, пер. М., 2008. стр.189
  13. Заборгованість із зарплати на Львівщині становить 22,6 млн грн [Архівовано 25 листопада 2015 у Wayback Machine.] // ZAXID.
  14. Василий Худицкий. «Коллектив — за борт». Предлагают выбросить промышленные предприятия Львова ради собственного спасения [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Зеркало недели. — 2008. — 26 декабря. (рос.)
  15. Христина Нога

ПосиланняРедагувати