Відкрити головне меню

Луї (Лю́двіг)[7] Шпор (нім. Louis Spohr, 5 квітня 1784 Брауншвейг — 22 жовтня 1859 Кассель) — німецький скрипаль, композитор, диригент і педагог, один з перших представників романтичного стилю в музиці.

Луї Шпор
нім. Louis Spohr
Ludwig Spohr portrait.jpg
Народився 5 квітня 1784(1784-04-05)[1][2][…]
Брауншвайг
Помер 22 жовтня 1859(1859-10-22)[1][2][…] (75 років)
Кассель, Гессен, Німеччина[1]
Поховання
Громадянство
(підданство)
Німеччина
Діяльність композитор, диригент, музикознавець, музичний педагог
Вчителі Franz Eck[d]
Відомі учні Ferdinand David[d], Фредрік Паціус, Bernhard Molique[d], Hubert Ries[d], Никодим Бернацький, Karl Julius Abt[d], Moritz Hauptmann[d] і August Kömpel[d][4][5]
Володіє мовами німецька[2]
Жанр опера і симфонія
Magnum opus Faust[d], Nonet in F major[d], Die letzten Dinge[d] і Q2300873?
У шлюбі з Marianne Pfeiffer[d][6]
Нагороди
орден Максиміліана «За досягнення в науці та мистецтві» Орден за заслуги в галузі мистецтв і науки
IMDb nm5398946

Зміст

БіографіяРедагувати

Шпор народився в сім'ї лікаря, який був також музикантом-аматором і намагався дати синові хорошу освіту. Рано проявивши музичні здібності, Шпор у віці шести років почав вчитися теорії музики у органіста К. А. Гартунга, потім — на скрипці у Мокура. Досягнувши успіхів, Шпор звернув на себе увагу герцога Брауншвейзького, який 1799 року призначив його придворним музикантом. Останнім учителем Шпора був скрипаль мангеймської школи Франц Екк (син трубача Георга Екка, що співпрацював із В. А. Моцартом); Екк істотно вплинув на Шпора і взяв його з собою в тривалу гастрольну поїздку, що закінчувалася візитом у 1802 році до Санкт-Петербурга, де Шпор був захоплений грою Муціо Клементі і Джона Філда (від цієї поїздки залишився щоденник)[8][9].

Потім Шпор почав гастролювати самостійно, всюди здобуваючи великий успіх. Перше своє концертне турне як соліст Шпор почав 1804 року. 1812 року музикант відправився до Відня, де отримав місце капельмейстера Віденського Драматичного театру, а потім побував в Італії. З 1817 року Шпор працював музичним керівником Франкфуртського міського театру, 1820 разом зі своєю дружиною — арфісткою, виступив у Лондоні. Два роки по тому музикант отримав місце придворного капельмейстера в Касселі, де і працював до кінця життя.

ТворчістьРедагувати

Спадщина Шпора-композитора охоплює велику кількість творів у різних жанрах: йому належать дев'ять опер, ораторії, симфонії, меси, кантати, камерні твори. Найбільшою популярністю користуються 15 його концертів для скрипки з оркестром, а також чотири концерти для кларнета, присвячені Йогану Симону Хермштедту. Шпор вважався також одним з найкращих скрипалів свого часу, його виконання відрізнялося великою технічною віртуозністю та глибокою виразністю. Вважається також, що саме Л. Шпор запровадив диригентську паличку[10]

Основні твориРедагувати

ОпериРедагувати

  • Випробування (Die Prüfung, 1806)
  • Альруна, королева сов (Alruna, die Eulenkönig, 1808)
  • Поєдинок з коханою (Der Zweikampf mit der Geliebten, 1811)
  • Фауст (1816; нова редакція 1852)
  • Земіра і Азор (1819)
  • Йессонда (1823)
  • Гірський дух (Der Berggeist, 1825)
  • П'єтро з Альбано (1827)
  • Алхімік (Der Alchimist, 1830)
  • Хрестоносці (Die kreuzfahrer, 1845)

Твори для голосів, хору та оркеструРедагувати

ОраторіїРедагувати

  • Страшний суд (Das jungste Gericht, 1812)
  • Останні діяння (Die letzen Dinge, 1826)
  • Останні години Спасителя (Des Heilands letze Stunden, 1835)
  • Падіння Вавилона (Des Fall Babylons, 1842)
  • Отче наш (Vater unser) — меса на слова Ф. Г. Клопштока
  • Звільнена Німеччина (Das befreite Deutschlahd) — сценічна кантата (1814)

Для оркеструРедагувати

9 симфоній, зокрема:

  • 4-та — Освячення тонів (Die Weihe der Töne, 1832)
  • 6-та — Історична (Historische, 1839)
  • 7-ма — Земне і божественне в життя людини (Irdisches und Gottliches in Menschenleben, для 2-х оркестрів, 1841)
  • 9-та — Пори року (Die Jahreszeiten, 1850)

3 увертюри, в тому числі, увертюра до трагедії «Макбет» Шекспіра

Концерти для інструментівРедагувати

Камерно-інструментальні ансамбліРедагувати

  • 3 сонати для скрипки і фортепіано
  • 15 дуетів для 2-х скрипок
  • 5 фортепіанних тріо (1841—1847)
  • 34 струнні квінтети
  • 4 подвійні квартети (1823—1947)
  • 3 фортепіанні квінтети (1820, 1845, 1853)
  • Фортепіанний секстет (1848)
  • Струнний секстет (1848)
  • Септет (для флейти, кларнета, валторни, фагота, скрипки, віолончелі та фортепіано)
  • Октет (для скрипки, 2 альтів, віолончелі, кларнета валторн і 2-х контрабасів)
  • Нонет (для скрипки, альта, віолончелі, флейти, гобоя, кларнета, валторни, контрабаса фагота) (1813)

П'єси для фортепіано, 2 фантазії для арфи

Для хору — кантати, псалми, хори.

Для голосу з фортепіано — близько 100 романсів, у тому числі пісні на тексти І. В. Гете: Гретхен за прядкою (Grethen am Spinnrade, 1809), Міньона (1815) та ін.

БібліографіяРедагувати

C. Brown. Louis Spohr: a Critical Biography. — Cambridge, 1984


Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118616366 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б в ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б Benezit Dictionary of Artists — 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7, 978-0-19-989991-3
  4. Г. Риман Кёмпель // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. ЭнгельМосква: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 2. — С. 618.
  5. P. D. Kömpel, August // A Dictionary of Music and Musicians (A.D. 1450-1889): by eminent writers, English and foreign with illustrations and woodcuts / G. Grove, John Alexander Fuller MaitlandLondon: Macmillan Publishers, 1900. — Vol. 2. — P. 68.
  6. Г. Риман Шпор // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. ЭнгельМосква: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 3. — С. 1440–1442.
  7. Під іменем «Людвиг» композитор відомий в Німеччині, в інших країнах його називають французькою — «Луї»
  8. Clive Brown. Louis Spohr: A Critical Biography — Cambridge University Press, 2006. — P. 13-14.
  9. [Р. Рудица. М. Сапонов. Русские дневники и мемуары Рихарда Вагнера, Людвига Шпора, Роберта Шумана. — М.: Дека-ВС, 2004.] // «Критическая масса», 2005, № 2.
  10. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

ПосиланняРедагувати