Луї Мішель Лепелет'є Сен-Фаржо

французький політик

Луї Мішель Лепелет'є, маркіз де Сен-Фаржо (фр. Louis-Michel Lepeletier, marquis de Saint-Fargeau; 29 травня 1760, Париж — 21 січня 1793, там же) — французький політик і юрист. Вважається першим мучеником Великої французької революції[7][8]. Перший революціонер, похований в Пантеоні[9].

Луї Мішель Лепелет'є Сен-Фаржо
фр. Louis-Michel Lepeletier de Saint-Fargeau
Portrait de Louis-Michel Le Peletier de Saint-Fargeau.jpg
 
Ім'я при народженні: фр. Louis-Michel Lepeletier de Saint-Fargeau
Народження: 29 травня 1760(1760-05-29)[1][2][…]
Париж, Королівство Франція
Смерть: 21 січня 1793(1793-01-21)[4][5] (32 роки)
Париж, Франція
Поховання: Пантеон
Країна: Франція
Партія: Монтаньяри
Рід: Le Peletierd
Шлюб: Marie Louise Adelaide Joly de Fleuryd
Діти: Suzanne le Peletier de Saint-Fargeaud[4] і Suzanne Le Peletier de Mortefontained[6]
Автограф: Signature Lepeletier de St Fargeau.png

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Народився 1760 року в багатій аристократичній родині. Брат ентомолога Амедея Луї Мішеля Лепелет'є і зведений брат політика Фелікса Лепелет'є. Один з пращурів письменника Жана д'Ормессона. Входив до масонській ложі Великого Сходу Франції.

Спочатку, поділяв консервативні погляди більшості свого класу. Поступово його ідеї стали більш радикальними. 13 липня 1789 року виступив з вимогою повернути Жака Неккера, чия відставка викликала велике хвилювання в Парижі і послужила приводом до повстання. Виступав за скасування смертної кари і каторжних робіт, за заміну гільйотини повішенням, що принесло йому широку популярність. 21 червня 1790 року став президентом Установчих зборів. Займав цю посаду протягом двох тижнів, згідно зі встановленим регламентом.

У 1791 році обраний президентом генеральної ради департаменту Йонна[10]. Потім був обраний депутатом Національного конвенту.

Виступив на користь суду над Людовиком XVI і подав вирішальний голос (за — 361, проти — 360), проголосувавши за смертний вирок королю. Був убитий у ресторані в Пале-Рояль членом Гвардійського корпусу Франції Філіппом Ніколя Марі де Парі (фр. Philippe Nicolas Marie de Pâris) за нез'ясованих обставин за кілька годин до страти Людовика XVI.

Похований у паризькому Пантеоні. Після Термідоріанського перевороту останки були видалені з Пантеону і перепоховані родичами в родовому маєтку в Сен-Фаржо.

Проєкт національної освітиРедагувати

Виступив з критикою представленого Комітетом з народної освіти проєкту на основі ідей Кондорсе, оскільки той не охоплював всіх дітей уніфікованою системою державного початкового навчання. Був творцем витриманого в дусі ідей Жан-Жака Руссо проєкту національної шкільної освіти, який передбачав обов'язкове безкоштовне навчання в «будинках національного виховання» дітей різної статі у віці від п'яти або семи до дванадцяти років. Згідно з планом, фінансування освітньої програми має бути організовано за рахунок додаткового оподаткування представників заможних класів. Вважав доцільним поєднувати навчання з трудовим вихованням: дітям пропонувалося працювати на полях і в ремісничих майстернях, доглядати за людьми похилого віку. У школі замість релігії мали викладати історію революції, основи конституції та моралі; таким чином, Лепелет'є сподівався оновити суспільство, бачачи в цьому утопічний спосіб ліквідації бідності та подолання соціальної нерівності. І Лепелет'є, і Кондорсе, виділяли три вищі ступені освіти: середні школи, інститути та ліцеї. Незважаючи на енергійне заступництво Робесп'єра, в серпні 1793 року цей проєкт не було підтримано Національним конвентом.

Ушанування пам'ятіРедагувати

 
Гравюра Анатоля Десвожа по картині Жака-Луї Давида
  • Іменем маркіза де Сен-Фаржо названа одна з вулиць Парижа, а також сусідня з нею станція Паризького метрополітену («Saint-Fargeau»).
  • Вже через місяць після вбивства, 23 лютого 1793 року, паризький театр Опера-Комік поставив музичну виставу про події його життя і смерть під назвою «Лепелет'є де Сен-Фаржо або Перший мученик Французької республіки» («Le Peletier de Saint-Fargeau, ou Le premier martyr de la République française»), по лібрето Огюста-Луї Бертена д'Антіллі на музику Фредеріка Власія[11][12].
  • Був зображений на знаменитій картині французького художника Жака-Луї Давіда, «Лепелет'є де Сен-Фаржо на смертному одрі», викупленою і знищеною дочкою Лепелет'є Луїзою-Сюзанною, яка була затятою прихильницею монархії. Нею були також знищені всі репродукції картини, крім однієї, що випадково вціліла, і одного збереженого малюнка учня художника[13][14].

ПриміткиРедагувати

  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Sycomore / Assemblée nationale
  3. SNAC — 2010.
  4. а б Lundy D. R. The Peerage
  5. GeneaStar
  6. Pas L. v. Genealogics — 2003. — ed. size: 683713
  7. La passion, selon Le Peletier de Saint-Fargeau(фр.) — «Юманите́», 31 июля 2009 года
  8. Le Peletier de Saint-Fargeau(фр.)
  9. Soboul A. Les sans-culottes parisiens en l'an II. P., 1958;(фр.)
  10. Луи Мишель Лепелетье де Сен-Фаржо на сайте Национального Собрания(фр.).
  11. Arthur Pougin, L'Opéra-Comique pendant la Révolution de 1788 à 1801: d'après des documents inédits et les sources les plus authentiques (Paris: Albert Savine, 1890), View at Google Books, 73-4
  12. Nicole Wild and David Charlton, Théâtre de l'Opéra-Comique Paris: répertoire 1762—1972 (Sprimont, Belgium: Editions Mardaga, 2005), 55, 301, 489.
  13. Ланди Э. «Тайная жизнь великих художников», М. 2011, ISBN 978-5-98697-228-2. стр. 104
  14. История исчезновения картины Жака-Луи Давида(фр.)

ПосиланняРедагувати