Відкрити головне меню

Лу́тківкасело в Україні, в Маловисківському районі Кіровоградської області. Населення становить 278 осіб. Орган місцевого самоврядування — Мануйлівська сільська рада.

село Лутківка
Країна Україна Україна
Область Кіровоградська область
Район/міськрада Маловисківський район
Рада/громада Мануйлівська сільська рада
Код КОАТУУ 3523183202
Облікова картка Облікова картка 
Основні дані
Населення 278
Поштовий індекс 26207
Телефонний код +380 5258
Географічні дані
Географічні координати 48°36′17″ пн. ш. 31°44′21″ сх. д. / 48.60472° пн. ш. 31.73917° сх. д. / 48.60472; 31.73917Координати: 48°36′17″ пн. ш. 31°44′21″ сх. д. / 48.60472° пн. ш. 31.73917° сх. д. / 48.60472; 31.73917
Середня висота
над рівнем моря
192 м
Місцева влада
Адреса ради 26207, Кіровоградська обл., Маловисківський р-н, с.Мануйлівка, тел. 4-53-44
Сільський голова Баранік Михайло Михайлович
Карта
Лутківка. Карта розташування: Україна
Лутківка
Лутківка
Лутківка. Карта розташування: Кіровоградська область
Лутківка
Лутківка

ІсторіяРедагувати

Село Лутківка Маловисківського району Кіровоградської області належить до Мануйлівської сільської ради,центром якої є с. Мануйлівка. Розташоване у верхів’ї біля витоків річки Мала Вись, в басейні Південного Бугу. Територія Мануйлівської сільської ради лежить в південній частині Придніпровської височини, поверхня рівнинна, порізана ярами, балками та річковими долинами. В надрах виявлені значні запаси уранових руд одного з найбільших у світі Новокостянтинівського родовища, поклади бурого вугілля, здавна використовуються нерудні копалини – глина, пісок, камінь. В сусідньому с. Олексіївка розміщується шахта Новокостянтинівського уранового рудника. Територія сільської ради багата на родючі чорноземи, в селі є кілька ставків.

Залюднена місцева територія була здавна – на території села трапляються випадкові знахідки - уламки кам’яних сокир з ознаками якісного шліфування та свердління доби бронзи, наконечники стріл скіфського типу, зброя князівської та козацької доби, уламки кераміки. На межах з сусідніми сільськими радами є два кургани залізного віку.

Утворення села пов’язане з освоєнням Маловисківщини українським козацтвом та формуванням тут Новосербської лінії укріплення за часів імператриці Єлизавети у 18 столітті. Дана територія до с. 18 ст. входила до складу Запорозької січі, Задніпрських сотень лівобережної Гетьманщини. Під 1752 роком в джерелах згадуються у верхів’ях р. Мала Вись, в «байраках» Довгенькому, Густому, Ясеновому, пасіки київських Михайлівського та Видубицького монастирів, «новомиргородського козака Лебединця».


Перша документальна згадка та статистична інформація в доступних писемних джерелах про населені пункти Мануйлівської сільської ради відноситься до 1787 року. У цей час в нашому краї масово за службу отримували земельні ділянки офіцери російського війська – дворяни. В «Описі до Атласу Катеринославського намісництва (изъяснение Новомиргородского уезда)» згадується земельна дача № 74 «Села Алексеевского май. Лотковского», в якому - 121 осіб чол. статі та 112- жіночої, всього 233 особи, розмір дачі - 3351 дес. «удобной земли». З того часу й до с. 20 ст. Олексіївка була основною назвою цього населеного пункту, і тільки згодом трансформувалась в сучасну – «Лутківка». Назва села походить в обох випадках від імені та прізвища першого власника тутешніх земель.

Олексій Іванович Лутковський, гусарський секунд-майор (молодший штаб-офіцерський чин у російських військах), належав до старовинного російського дворянського роду, засновниками якого в с. 16 ст. були Іван і Томило Істоміни -Лутковські. Він народився в 1743 році в родині капітана (з 1733р.) Івана Гавриловича Лутковського, як дворянин перебував на військовій службі, під 1767 роком порутчик Алєксєй Лутковський згадується у списку Чорного гусарського полку. Був одружений на княжні Марії Сергіївні Баратовій (1755- ?) – рідній сестрі Катерини Сергіївни Баратової (Кудашевої), яка була дружиною князя Кудашева, власника Маловисківських земель в к. 18 ст. Подружжя дало початок чисельній гілці цього роду Лутковських, життя і діяльність якого пов’язані з історією с. Лутківка. Ймовірно, в к.18 ст. в с. Алєксєєвка було вперше побудовано православний храм, з 1789 р. в метричній книзі якого реєстрували народження дітей Лутковських та інші події. Дворяни – землевласники влаштували в селі економії, збудували тут досить великі й розкішні маєтки. Поблизу дворянських господарств тулилися хатини місцевих селян – кріпаків. В 1814 р. засновник села помер і був похоронений в місцевій церкві.


В першій половині 19 ст. поселення було слободою Алєксєєвською, активно розвивалося і перебувало у складі Єлисаветградського, Бобринецького повіту Херсонської губернії. В 1822 р. в Алєксєєвці було збудовано вже з цегли православний храм св.. Івана Богослова, який використовувався до 1905 р. Біля церкви розміщувалось родове кладовище Лутковських. Чисельні нащадки Олексія Лутковського проживали в селі, господарювали у власних маєтках, володіли місцевими кріпаками, служили у війську або чиновниками в державних установах. На картах першої половини 19 ст. поселення позначається Алєксєєвка (Лутковского), тут був панський двір, 2 вітряні млини, скотний двір, винокуренний завод, на важливому тоді шляху з Новомиргорода до Великої Виски – «корчма Лутковского». В середині 19 ст., Алєксєєвка нараховувала 64 двори і мала статус містечка. Місцевими землями володіли Олександр та Петро Вікторович Лутковські. Олександр Вікторович був не тільки крупним землевласником, мав в Алєксєєвці конезавод, але й займав досить високу посаду «уездного предводителя дворянства» в Бобринецькому повіті Херсонської губернії. У пореформений період місцеві селяни стали особисто вільними, але отримали у власність за реформою 1861 року, в середньому, лише бл. по 4 десятини землі.

В другій половині 19 століття містечко Алєксєєвка активно розвивалося, за “Результатами подвірного перепису Єлисаветградського повіту Херсонської губернії 1883-1885 років” в селі Лутковка нараховувалось 140 господарств, 137 жилих приміщень, 176 - господарських. Жителям села належало 3142 десятини землі, 38% площі були зайняті посівами. 3 140 господарств - 3 належали дворянам разом з 2531 дес. землі (81%). У 80-х роках 19 ст. тутешня сільська община придбала за допомогою Селянського банку у місцевого поміщика ще 400 дес. землі, яка прилягала до селянських наділів. В 1886 р. Алєксєєвка у складі трьох частин - Петровки, Лутковки, Ясиноватки, - містечко, 93 двори, 493 жителі, з православною церквою, двома лавками. За «Списком населенныих мест Елисаветградского уезда Херсонской губернии на 1894 г.» Алєксєєвка (Лутковка) налічувала дворів – 129, жителів – 710 (343 чол. і 367 жін.); православна церква, школа, учнів- 45 (30 хлопч. і 15 дівч.); 3 лавки; корчма. Також тут «при селе Алексеевка» зареєстровані «усадьба» Лутковського - 1 двір, жителів 34 (13 чол. і 21 жінка); «хутор Мохортов» - двір – 1, жителів 130 (100 чол. і 30 жінок); «економія Соколовського»: двір – 1, жителів – 61 ( 29 чол. і 32 жін.). В к. 19 ст. поруч з Лутковськими в селі згадуються нові землевласники – Соколовські, Рогальові, Сцібор- Мархотські. Станом на 1902 р. Івано – Богословська церква с. Алєксєєвка володіла 120 десятинами землі, при церкві нараховувалося 1554 прихожан, священником був Григорій Постриганєв, тут діяла школа грамоти. В 1905 р. споруда церкви була повністю перебудована на попередньому місці. На початку 20 ст. землевласник О. Лутковський віддав одне з приміщень свого маєтку під земську школу.


В к. 19 ст. великі земельні володіння поблизу Алєксєєвки придбав поляк, граф Казимир Карлович Стібор – Мархотський. Він народився 1856 р. на Одещині, в маєтку Любомила, закінчив 4- ту одеську гімназію, одружився на Амелії Кітці- Соколовській, у них народилося 3 дітей. Землі графа простягалися від с. Оситна до с. Лозуватка, були поділені на 4 економії, їх площа сягала 5,5 тис. десятин. У маєтку були 2 конезаводи, 2 парові млини, вітряні млини, господарські двори з сільськогосподарською технікою, водяними свердловинами. Одна з економій і, ймовірно, житловий будинок Казимира Стібор – Мархотського розташовувались в с. Алєксєєвка. Є відомості про господарську підприємливість графа, але й про його запальний і конфліктний характер, зверхнє ставлення до місцевого трудового люду. В 1907 р. з особистих мотивів він побив в ресторані міського голову Єлисаветграда, в 1908 - стріляв на дорозі у поштову карету. В 1910 р. Казимир збанкрутів, втратив маєтності. В 1914 р. пішов добровольцем до російської армії і загинув під час бойових дій в ході І Світової війни проти німецьких військ в польському місті Рипін1.


Під час російської революції 1905 – 7 років в Олексіївці (Лутківці) відбулися селянські заворушення через аграрне питання. Під час подій революції та громадянської війни 1917-1921 років місцеві землевласники втратили свої володіння, в лютому 1918 р. в Лутківці вперше було проголошено встановлення радянської влади, але в наступні роки сельчани ще бачили тут війська Четвертного союзу, Н.Махна, УНР, генерала Денікіна. повстанців Холодного яру. В грудні 1918 року у своєму маєтку був убитий дворянин О.О. Лутковський та дружина, його син і донька приєдналися до Добровольчої Армії Денікіа. Місцеві селяни зруйнували економію Мархотських. Доля інших землевласників губиться в буремних подіях громадянської війни.

Із закінченням громадянської війни в 1920-21 р. радянська влада роздала колишні панські землі місцевим селянам. В 1921-22 роках в селі діяла рада селянських депутатів, комітет бідноти, В системі адміністративного устрою УРСР після 1921 р. село вже не поділялося на частини (економії, хутори), а стало єдиним населеним пунктом з назвою Олексієво – Лутківка і центром окремої сільради. В 1921-22 роках місцеві селяни пережили голод. В роки НЕПу жителі села господарювали родинами на власних земельних ділянках. У 20-х роках в приміщенні Алєксєєвської колишньої земської школи діяла початкова трудова школа. В 1920 р. в Лутківці народився Касян І.І, згодом - видатний лікар, учасник команди, що в 50-70- х рр.., здійснювала медичний супровід перших пілотованих космічних польотів в СРСР.

В 1928 році в усіх тутешніх селах почалась колективізація - були утворені СОЗи, а з переходом до політики «суцільної колективізації» насильницькими методами в Лутківці в 1930 - 32 рр. утворено колгосп імені 17-ї Партконференції. Колективізація супроводжувалася «розкуркуленням», в ході якого цілі родини втратили землю та майно й опинилися в далекому Сибіру чи були вислані на околиці сіл. В 1932 – 33 роках жителі села, як і мільйони українських селян, стали жертвами сталінського Голодомору. За спогадами очевидців, від голоду померло близько половини сельчан, мали місце факти канібалізму та вбивства матерями своїх дітей. Також є відомості про активний опір колективізації. В другій половині 30-х років нове колгоспне життя поступово налагоджувалось, колективна праця стала більш продуктивною, достаток селян покращився. У цей час частина жителів села стали жертвами сталінських репресій, були розстріляні чи потрапили до системи ГУЛАГу. У 30 – ті роки Олексієво - Лутківська школа були реорганізована в семирічну.


В роки Великої Вітчизняної війни 1941-45 рр. жителі Лутківки мужньо воювали в лавах Радянської армії та пережили страхіття фашистської окупації. Під наглядом старости, поліцаїв вони вимушені були важко працювати на окупантів на полях, розчистці доріг взимку. Були насильно вивезеними до Рейху на примусові роботи десятки жителів. В період окупації діяв місцевий храм у складі УАПЦ. Є відомості, що його священник Коваленко підтримував зв'язки з українським націоналістичним підпіллям, за що в 1946 році був репресований. В 1941,1944-45 роках 246 жителів Мануйлівки, Лутківки, Новокостянтинівки пішли на фронт, з них 153 загинули, 68 в роки війни нагороджені орденами і медалями. Прославився на фронтах уродженець Лутківки артилерист І.Ф. Ладига. 13-го березня 1944 року (за іншими даними 11.03.44 р) бійці 33-го Гвардійського стрілецького корпусу, при підтримці 48-го стрілецького корпусу звільнили село від фашистів. У цей день відступаючі окупанти намагалися підірвати жителів села в приміщенні церкви.

Після Перемоги, ціною самовідданої праці місцевих жителів, був відбудований колгосп ім.. 17 – ї партконференції. В 1946 – 47 роках до повоєнних нестатків додався голод. В 1950 року три місцеві господарства були об′єднані в один великий колгосп ім. 17 – ї партконференції, але центральна садиба господарства була перенесена до с. Мануйлівка. В 1955 році Лутківська та Мануйлівська сільські ради було об’єднано в одну – Мануйлівську, центром якої стало с. Мануйлівка. В 60 – ті роки колгосп ім. 17 – партконференції серед інших господарств став одним з провідних у районі і спеціалізувався на вирощуванні і відгодівлі великої рогатої худоби, вирощуванні зернових і технічних культур. Значна частина прибутків колгоспу була направлена на розвиток соціальної сфери сіл Мануйлівки і Лутківка. До районного центру було прокладено дорогу з твердим покриттям (бруківку)2. До кінця 60 – х було повністю завершено електрифікацію будинків жителів сільської ради. Також було зруйновано всі споруди колишнього маєтку Лутковських.


У 70-80- ті роки в результаті реорганізації було утворено колгосп ім. Щорса, який включав й землі поруч з с. Лутківка, жителі села трудилися в цьому господарстві. В 1983 році в сусідній Мануйлівці було споруджено нове сучасне приміщення восьмирічної школи, в якій почали навчатися й діти з Лутківки. В цьому ж році припинила діяльність Олексієво – Лутківська восьмирічна школа. 90 – ті роки пройшли для жителів Лутківки як період серйозних змін та випробувань. В ході аграрної реформи колгоспники стали власниками паїв, колгосп було реорганізовано на КСП. В 2000- х роках власники паїв утворили 2 господарства нового типу - СТОВ «Славутич» та «Довіра», 4 фермерські господарства. Згодом СТОВ «Довіра» припинило діяльність, частину місцевих паїв орендує СТОВ «Карат».

В селі є діючий храм – Івано – Богословська церква, що належить до УПЦ МП та є пам’яткою архітектури місцевого значення (споруда бл. 1905 р.)1.


ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати