Луксорський храм — руїни центрального храмового комплексу Амона-Ра, на правому березі Нілу, в південній частині стародавніх Фів, в межах сучасного міста Луксор. Символ царської влади й її відновлення від монарха до монарха.

Луксорський храм

25°42′00″ пн. ш. 32°38′21″ сх. д. / 25.70000000002777795771180536° пн. ш. 32.63916666669477706° сх. д. / 25.70000000002777795771180536; 32.63916666669477706Координати: 25°42′00″ пн. ш. 32°38′21″ сх. д. / 25.70000000002777795771180536° пн. ш. 32.63916666669477706° сх. д. / 25.70000000002777795771180536; 32.63916666669477706
Країна  Єгипет[1]
Розташування Луксор[1]
Тип Храми Стародавнього Єгипту
археологічна пам'ятка і храм[1]
Площа 4,75 га
Дата заснування 1400 до н. е.

Луксорський храм. Карта розташування: Єгипет
Луксорський храм
Луксорський храм
Луксорський храм (Єгипет)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі
Луксорський храм
ієрогліфами
M17p
t
O45M24N21
Z1
X1
O49

Ipt-rsjt
Іпет-резіт
«Південна гробниця»
Луксорський храм
Алея сфінксів і пілони вночі

Храм богів Амона та Мут знаходиться на відстані півгодинної ходьби на північ Карнакского храму, до якого вела мощена алея сфінксів, північний пілон Луксорського храму дещо відхилений на схід від загальної осі. Ця 2-кілометрова велика Алея сфінксів в даний час реставрується і значною мірою вже відновлена​​.

Найдавніша частина — свята святих, з прилеглими залами, прикрашеними монументальними рельєфами та написами — заснована при Аменхотепі III; перші царі XIX династії додали до півдня двір з 74 колонами, перемежованими статуями фараонів.

Рамсес II прилаштував північний перистиль і пілон і зобразив на зовнішній стороні останнього свої подвиги у війні з хетами; тут же накреслений так званий «епос Пентаура», що прославляє перемогу Рамсеса ІІ в Кадеській битві.

Біля північного входу Луксорського храму — чотири колоса-моноліти і два обеліски, з яких один перевезений в 1830-і в Париж, на площу Згоди. Довжина споруди від входу до самої північної стіни — 260 метрів.

Галерея ред.

Панорама колон біля мечеті

Примітки ред.

  1. а б в archINFORM — 1994.