Відкрити головне меню

Лукьянець Віталій Григорович (12 травня 1938 — 25 липня 1994) — радянський художник-графік.

Лук'янець Віталій Григорович
Vitaliy Lukyanets.jpg
Народження 12 травня 1938(1938-05-12)
Чернігівська область, Україна
Смерть 25 липня 1994(1994-07-25) (56 років)
  Срібний Бір, Москва, Росія
Поховання Rogozhskoye Cemetery[d]
Громадянство Україна УкраїнаСРСР СРСР
Жанр ілюстрація, книжкова графіка, історичний живопис
Навчання Московський поліграфічний інститут
Діяльність художник
Напрямок наукова фантастика, реалізм

Лук'янець Віталій Григорович у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

ДитинствоРедагувати

Віталій Лукьянець народився 12 травня 1938 року в Чернігівській області, в родині військовослужбовця та домогосподарки. В сім'ї виховувалось ще двоє дітей: старший брат — Анатолій, який став, як батько, воєнним, та молодша сестра — Ніна, що зараз живе в Болгарії. Сам художник згадував своє перше враження від живопису. За його словами, це був малюнок з зображенням янгола-хранителя, якого намалював йому старший брат.

НавчанняРедагувати

Малюванню Віталій почав навчатися в школі. Після армійської служби він вирішив продовжити навчання

у московському поліграфічному інституті МДАП. Він навчався мистецтву графіки у народного художника СРСР професора А. Д. Гончарова (1903-1979)[1].

 
Віталій Лук'янець

Початок творчостіРедагувати

У 1965 році Віталій Лукьянець закінчив інститут, і отримав своє перше місце роботи як художник-ілюстратор у газеті «Правда». Згодом Віталій Григорович був прийнятий до Спілки журналістів[2]. Пізніше, разом з ксилографією і ліногравюро, став писати роботи маслом. Зробив також серію акварелей, що оспівують російську і українську природу, за що його охрестили «співаком тиші». Любов до природи виражалася і в тому, що Віталій був пристрасним рибалкою.

Повернення до віриРедагувати

Віталій був колекціонером, він вивчав і збирав іконопис. У сорок років він прийняв хрещення на Рогожском кладовищі Москви[3], став старообрядцем. У 1970-х роках зробив серію ілюстрацій до билин, які вийшли у виданні Гознака. У 1990х роках Віталій Григорович продовжив роботу над російськими билинами, притчами та казками.

ТворчістьРедагувати

ІлюстраціяРедагувати

З початку 1970-х Віталій Лукьянець ілюстрував твори письменника-фантаста Олександра Казанцева[4] , який високо цінував його творчість. У коло інтересів Віталія входили Стародавні цивілізації, НЛО, діти майбутнього, які виросли під іншими сонцями, віддалені драматичні епохи земної історії, які мають, на думку художника, незаперечний зв'язок з «космічним фактором». Художника дуже приваблювала і космогонічна тема.

НагородиРедагувати

У 1978 році Віталій зайняв друге місце в міжнародному конкурсі науково-фантастичної живопису. У 1980 році він зайняв друге місце в конкурсі «Час — Простір — Людина». Його роботи демонструвалися на міжнародній виставці НТТМ-80, де йому був вручений почесний знак.12 травня 1985 року Лукьянець Віталий Григорович писав М. С. Горбачову про свою стурбованість з приводу падіння духовного рівня культури в СРСР.

Тема ВсесвітуРедагувати

 
Віталій Лук'янець, Всесвіт
 
Віталій Лук'янець, Інша планета

В 90-і роки в творчості художника велике місце починає займати тема космосу. Захоплення темою космосу призвело до появи полотен, в яких зображений Всесвіт. У 1991 році Радянським дитячим фондом ім. В. І. Леніна випущені дві марки, розроблені Віталієм Лукьянцем: «Всесвіт» та «Інша планета». Наприкінці 1980х — початку 1990х Віталій серйозно займався темою непізнаного. І, згодом, завдяки рекомендації Володимира Ажажи[5], став працювати дослідником в Міжнародній академії інформатизації (МАІ)[6] у відділенні «Уфологія і биоенергоінформатика». Він дуже захопився цією роботою. Роз'їжджаючи по країні, він слухав очевидців і за їхніми розповідями малював конкретні уфологічні етюди. Зробив багато робіт. За свій внесок у розвиток Уфології Віталій Лук'янець був обраний членом-кореспондентом МАЇ в порядку винятку, без будь-якого наукового ступеня і звання.

Інша діяльністьРедагувати

Окрім цього, Віталій Лукьянець писав вірші, пробував себе в прозі. В 1990-і роки він видав і випустив власним коштом три номери журналу «Светлояр», в якому виступав як автор-редактор. Четвертий номер, підготовлений Віталієм, вийшов посмертно.
25 липня 1994 року, Віталій пішов засмагати в Срібний бір, і не повернувся. Помер він за таємних обставин. Похований на Рогожском кладовищі в Москві.

Книжкова графікаРедагувати

Деякі картиниРедагувати

  • «Річка мого дитинства»
  • «Красуня Десна»
  • «Чернігів Стародавній»
  • «Дорога на Любеч»
  • «Спляча галактика»
  • «Кижи»
  • «Петрозаводське диво»
  • «Соловки»
  • «Кольорах всесвіту»
  • «Всесвіт»

Графічні праціРедагувати

  • «Чернигів»
  • «П'ятницька церков»
  • «Радуль»
  • «Світостворення»
  • «Княжна Ольга»

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати