Лохово — село в Україні, у Мукачівському районі Закарпатської області.

село Лохово
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Мукачівський район
Рада/громада Лохівська сільська рада
Код КОАТУУ 2122785201
Основні дані
Засноване 1241
Населення 1186
Площа 2,268 км²
Густота населення 522,93 осіб/км²
Поштовий індекс 89634
Телефонний код +380 3131
Географічні дані
Географічні координати 48°30′17″ пн. ш. 22°40′39″ сх. д. / 48.50472° пн. ш. 22.67750° сх. д. / 48.50472; 22.67750Координати: 48°30′17″ пн. ш. 22°40′39″ сх. д. / 48.50472° пн. ш. 22.67750° сх. д. / 48.50472; 22.67750
Середня висота
над рівнем моря
135 м
Місцева влада
Адреса ради 89634, вул. Центральна, 56, с. Лохово, Мукачівський р-н, Закарпатська обл.
Карта
Лохово. Карта розташування: Україна
Лохово
Лохово
Лохово. Карта розташування: Закарпатська область
Лохово
Лохово
Мапа

CMNS: Лохово у Вікісховищі

НазваРедагувати

1995 року в назві с. Лохове змінили одну літеру. Про нестандартнк назву цього закарпатського села існує декілька варіантів розповідей. Два з них такі:

Варіант перший. Колись дуже давно невеличкому поселенню дали назву Логово, тому що в тутешніх лісах росла велика кількість кущів логовиці (так місцеві називали глід). Усе б може й нічого, але в часи правління Австро-Угорщини в користуванні були латинські літери й назва села писалася як «Lohovo», а коли на Закарпаття в кінці 1940-х прийшла Радянська армія, то прочитала це слово як «Лохово». Як тоді написали на табличці, так і залишилося й донині.

Варіант другий. Вважається, що в давні часи в цих місцевостях були поселення кельтів. В історії зафіксовані археологічні знахідки саме на території Закарпатської області. У перекладі з кельтської слово «лох» означає водойма, озеро. Село Лохово географічно розташоване в такому місці, де, можливо, були болота або озера, і це дало поштовх до виникнення своєрідної назви.

1484 року згаується як Lohol. 1610 - Kys Loho і Nagj Loho, 1693 - Nagylohó (Lohow) таKislohó (Leniowste).

ІсторіяРедагувати

Перша згадка про село датується 1241 роком. При поході орди Батия у західну Європу, монгольський стан знаходився біля села Бобовище. Тепер назва цієї місцевості «Батиєво поле».

Розкопки могил, проведені упродовж 19541955 рр. науковою експедицією УжНУ на чолі з доцентом Ф. М. Потушняком свідчать про те, що на території с. Лохова вже в VIVII ст. мешкали слов'яни (знайдено речові пам'ятки новокам'яного віку). Поблизу села виявлено поселення і могильники періоду бронзи (II—I тисячоліття до н. е.). До цього ж часу належить і бронзовий скарб, який знайдено біля с. Череївці.

За народним переказом, присілок Ленівці (Мале Лохово) існувало ще в період нашестя татар в Європу (1241 р.)

У Монографії Березької жупи Т. Легоцький [джерело?], використовувавши народний переказ, під знаком питання згадує, що татари село спустошили і всіх чоловіків на очах жінок в капустяних бочках потопили.

Протягом березня 1582 року Ракоці Загизмунд, власник Мукачева, видає князівський лист кріпаку Пашкову Яношу, щоб той спустіле село знову заселив, але ця справа не мала результату, і 1649 року в Ленівцях не знайшлося більш ніж 2 кріпаки і 1 хлопець, 1 віл, 4 корови і 1 свиня.

Кількість населення збільшилось 1672 року, коли в селі була побудована дерев'яна церква і священником було призначено Баксу Лукау. На місті колишньої церкви і донині стоїть дзвіниця.

1649 року у Великому Лохові мешкало 36 селян-кріпаків. Уже тоді в околицях Лохова вирощувались гарні сорти винограду, і селяни-кріпаки одну дев'яту врожаю віддавали для Мукачівського замку.

З 1798 року великі території сіл Лохова та Ленівців належали до латифундій графа Шенборна.

Важке було становище кріпосних селян Лохова: платили оброк, ходили на панщину.

При скасуванні кріпасного права (1848 р.) селяни землі не одержали: вона залишалась власністю феодала. За її оренду вільні селяни змушені були платити грішми, віддавати більшу частину врожаю, або ж відробляти працею на панській землі. За свою свободу теж мусили заплатити феодалу Шенборну значний викуп (300-400 форинтів).

Село входило до складу Австро-Угорщини, пізніше до Чехословаччини. До радянської влади в селі був «нотарський уряд».

Село зайняте Червоною армією 26 жовтня 1944 року, призвано 43 чол, із яких 24 загинули.

РелігіяРедагувати

До 1947 року в селі була греко-католицька церква. У жовтні 1947 року при виїзді з села було вбито греко-католицького єпископа Ромжу, священника церкви відправлено на 20 років на Соловки, а церква стала православною. Нині в с. Лохово є Покровська православна церква московського патріархату.

Каплиця та дзвіниця. 1916 [джерело?]

1672 року у поселенні, що звалося також Мале Лохово, була дерев’яна церква, вівтарний камінь якої стояв поряд із дзвіницею та розп’яттям ще в1880-х роках. Очевидно, йдеться про нинішню дзвіницю, що збереглася на Мукачівщині єдиною традиційною двоярусною дзвіницею. Нижній її ярус зрубний, з дубових брусів, вкритий опасанням, верхній ярус – каркасний, під стрімким шатром.

Василь Ґонак розповів, що дзвіницю збудував власноручно його дідо Андрій (?) Ґонак за гроші, зароблені в Америці. 1994 року поряд на бетонній основі збудували нову дерев’яну відкриту дзвіницю, а стару, переробивши інтер’єр першого ярусу, перетворили на каплицю. Тоді ж новостворену каплицю оббили дошками, під якими опинився вирізаний над дверима рік спорудження дзвіниці, але В. Ґонак запевняє, що останні цифри були 16. Отже, це міг бути 1916 р.

Відомі людиРедагувати

НародилисяРедагувати

  • Ю. Д. Герц — художник, лауреат Шевченківської премії.
  • Ю. Г. Гонак — кандидат сільськогосподарських наук, доцент.
  • Василь Грубінко (нар. 1959) — український вчений-біолог, педагог, доктор біологічних наук, професор, викладач ТНПУ.
  • І. Ю. Полянський — доктор медичних наук, професор, викладач Чернівецького медичного університету, хірург.
  • А. А. Симодейко — доктор медичних наук, професор, викладач УжНУ.
  • В. В. Хайнас — доктор історичних наук, професор, викладач УжНУ.
  • Герц Микола Іванович (1934—2004) — український педагог, Відмінник народної освіти УРСР і вищої освіти СРСР, Кандидат педагогічних наук.

ПосиланняРедагувати

Погода в селі