Відкрити головне меню

Доло́рес Кандела́рія Мо́ра Ве́га де Ерна́ндес (ісп. Dolores Candelaria Mora Vega de Hernández), більш відома як Ло́ла Мо́ра (ісп. Lola Mora, нар. 17 листопада 1866 року — пом. 7 червня 1936, Буенос-Айрес) — аргентинська скульпторка.

Лола Мора
ісп. Lola Mora
Lola mora.jpg
Лола Мора близько 1903 року
Ім'я при народженні Долорес Канделарія Мора Вега
Народилася 17 листопада 1866(1866-11-17)[1][1]
Сан-Мігель-де-Тукуман або Ель-Тала[en] (провінція Сальта)
Померла 7 червня 1936(1936-06-07)[1][1][2] (69 років)
Буенос-Айрес, Аргентина
Громадянство Аргентина Аргентина
Жанр класицизм
Навчання Джуліо Монтеверде[en]

БіографіяРедагувати

 
Будинок, де народилася Лола Мора

Долорес Мора народилася 17 листопада 1866 року у родині комерсанта Ромуальдо Алехандро Мори і була третьою з семи дітей у сім'ї. Точне місце її народження невідоме. За одними джерелами це було містечко Ель-Тала[en] у провінції Сальта на кордоні з провінцією Тукуман, за іншими — це Сан-Мігель-де-Тукуман[3].

1870 року родина Мора переїхала до Сан-Мігель-де-Тукумана. 1874 року Лола Мора пішла до школи імені Сарм'єнто, єдиного світського навчального закладу у цій місцевості, де відзначалася як одна з найкращих учениць. 1885 року, коли Лолі було 18 років, її мати померла від пневмонії, а за декілька днів помер і батько від інфаркту.

 
Портрет роботи Лоли Мори

1887 року вона почала брати уроки в італійського художника Сантьяго Фалькуччі, який на той час жив у Тукумані. У цей час Лола Мора почала створювати свої перші картини і малюнки, у яких відчувався сильний вплив італійського неокласицизму і романтизму, а також писати портрети на замовлення, щоб мати гроші на подальше навчання.

До свята 9 липня 1894 року Лола Мора створила серію з двадцяти портретів тукуманських губернаторів, яка була придбана парламентом провінції за п'ять тисяч песо.

1895 року Лола Мора, яка вже була відомою у Тукумані художницею, вирушила до Буенос-Айреса, щоб просити стипендію на навчання у Європі. 1896 року Президент Аргентини Хосе Еварісто Урібуру призначив їй цю стипендію строком на два роки[3].

 
Лола Мора у майстерні (1903)
 
Лола Мора (1903)

1897 року Лола Мора прибула до Риму, де була ученицею художника Франческо Паоло Мікетті[en] і скульптора Константіно Барбелла[en], у якого навчалася роботі з теракотою. Познайомившись з Джуліо Монтеверде[en], який працював з мармуром, Мора остаточно вирішила присвятити себе скульптурі.

Живучи у Римі, Лола Мора періодично відвідувала Буенос-Айрес, куди привозила свої роботи. Вона стала відомою у мистецьких колах і преса почала згадувати про її виставки і нагороди.

Автопортрет Лоли Мори з каррарського мармуру було виставлено на Всесвітній виставці 1900 року у Парижі, де він отримав золоту медаль.

По поверненню в Аргентину вона отримала замовлення на пам'ятник Хуану Баутісті Альберді[en] у Тукумані, пам'ятник битві 20 лютого[en] у Сальті і найвідомішу свою роботу — Фонтан нереїд[es] у Буенос-Айресі.

 
Лола Мора працює над Фонтаном нереїд
 
Фонтан нереїд (1910)

Після цього Лола Мора отримала пропозицію зробити статую королеви Вікторії, яка мала бути встановлена у Мельбурні, і Олександра I у Санкт-Петербурзі, але відмовилася, оскільки замовники вимагали, щоб вона прийняла британське і російське підданство відповідно.

В Аргентині Лола Мора отримала замовлення на бюст президента Хуліо Роки, статую Арістобуло дель Вальє[en], статую-алегорію незалежності, два барельєфи для Будинку незалежності у Тукумані, чотири статуї, які мали прикрасити нову будівлю Конгресу, пам'ятники президентам історичних конгресів Карлосу Альвеару, Франсіско Нарсісо Лапріді[en], Факунду Сувірії, Мар'яно Фрагейро. Мора їде до Риму, звідки повертається 1904 року з усіма виконаними скульптурами.

1909 року 42-річна Лола Мора вийшла заміж за набагато молодшого за неї Сабу Закаріаса Фернандеса, сина губернатора провінції Ентре-Ріос, з яким познайомилася під час роботи над статуями для Національного конгресу. Батьки чоловіка не схвалювали цей шлюб, він був нещасливим і через п'ять років чоловік покинув Лолу.

1910 року під час святкування сторіччя незалежності Аргентини було вирішено створити Національного монумента прапору[en], дизайн якого мала виконати Лола Мора. Вона почала робити статуї для цього монумента і відправляти їх з Італії до Аргентини по мірі готовності.

 
Президент Х. Рока відвідує майстерню Л. Мори (1909)

1913 року було відкрито пам'ятник Ніколасу Авельянеді її роботи у присутності президента Аргентини Роке Саенса Пеньї, віце-президента Вікторіно де ла Пласи і екс-президента Хуліо Архентіно Роки.

Зі смертю Роки Лола Мора опинилася у немилості його наступників при владі, втратила свій вплив і багатьох замовників. Її зірковий час як скульптора закінчився. 1915 року Національний конгрес прийняв рішення демонтувати скульптури Лоли Мори, які були розташовані обабіч сходів Палацу Конгресу, розкритикувавши їх як непристойність, несмак і непритаманні аргентинській культурі. Контракт щодо Монумента прапору також було розірвано. Через зіпсовану репутацію і несвоєчасне виконання замовниками своїх фінансових зобов'язань Лола Мора опинилася у боргах, через що змушена була продати свою майстерню у Римі і остаточно переїхати до Аргентини[4].

1918 року муніципалітет Буенос-Айреса постановив демонтувати Фонтан нереїд роботи Лоли Мори і перенести його з центру на околицю міста.

1920 року Лола Мора вирішила покинути скульптуру і присвятити себе кіно, отримала декілька патентів стосовно технологій кінематографу, але загалом цей задум не мав комерційного успіху. Вона переїжджає на північ країни, спочатку до Жужуя, де 1923 року отримує посаду Уповноваженого скульптора парків, садів і алей, а згодом до Сальти, де наприкінці 1924 року присвячує себе геологічній розвідці. У Сальті вона з компаньйонами намагалася налагодити видобуток горючих сланців і використання їх на паливо, але справа зазнала невдачі і Мора лише втратила усі свої заощадження на цьому.

1932 року Лола Мора без грошей і з підірваним здоров'ям повернулася до Буенос-Айреса, де жила у родичів. 1933 року у Тукумані було організовано виставку її робіт, щоб зібрати гроші для скульпторки. 1935 року влада в Аргентині змінилася і Лола Мора вже не була у немилості, тому Конгрес призначив їй пенсію. Але 17 серпня цього ж року у Мори стався інсульт і вона була прикута до ліжка, поки нарешті не померла 7 червня 1936 року. Після її смерті за її бажанням родичі спалили її листи, щоденники й особисті речі. Лола Мора була похована на Західному цвинтарі міста Сан-Мігель-де-Тукуман.

РоботиРедагувати

Творчість Лоли Мори еволюціонувала від академізму до бруталізму. За своє життя вона створила велику кількість скульптур, серед яких вирізняються:

ВизнанняРедагувати

 
Могила Лоли Мори

1996 року було закладено наріжний камінь майбутнього пам'ятника Лолі Морі у місті Сальта навпроти парку, який носить її ім'я[6]. Цього ж року режисер Хав'єр Торре зняв про неї біографічний фільм під назвою «Лола Мора». 1999 року режисер Алехандро Аррос зняв про неї документальний фільм «Інша Лола Мора»[7].

З 1995 року щороку у містах Ель-Тала і Сальта з 17 по 23 листопада проводиться Національний фестиваль мистецтв імені Лоли Мори.

Декретом комісії з питань музеїв і монументів Аргентини 2010 року могила Лоли Мори отримала статус пам'ятки[8].

Законом № 25.003/98 Конгресу Аргентини день народження Лоли Мори (17 листопада) було проголошено Національним днем скульптора й образотворчого мистецтва[9].

Уряд міста законом № 188 від 6 травня 1999 року Буенос-Айрес запровадив Премію Лоли Мори, яка вручається за створення позитивного іміджу жінок, боротьбу з гендерними стереотипами і за рівність прав і можливостей статей[10]

ГалереяРедагувати

ФонтаниРедагувати

Пам'ятникиРедагувати

Скульптури біля Національного конгресуРедагувати

Скульптури біля Будинку уряду ЖужуяРедагувати

Барельєфи у Будинку НезалежностіРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Find a Grave — 1995. — ed. size: 165000000
  2. Benezit Dictionary of Artists — 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7, 978-0-19-989991-3
  3. а б Juan, Thames (2015). La fascinante vida de Lola Mora, la primera escultura latinoamericana (іспанською). Процитовано 16 грудня 2017. 
  4. Corsani, Patricia V. (2014). El espacio doméstico de una escultora profesional. Generalidades sobre Lola Mora (pdf). VI CONGRESO VIRTUAL SOBRE HISTORIA DE LAS MUJERES (іспанською). Процитовано 16 грудня 2017. 
  5. CORSANI, Patricia Viviana (2007). Honores y renuncias: la escultora argentina Lola Mora y la fuente de los debates. Anais do Museu Paulista: História e Cultura Material (іспанською) 15 (2): 169–196. Процитовано 16 грудня 2017. 
  6. Sorich, Antonio. Lola Mora (іспанською). Процитовано 16 грудня 2017. 
  7. La salteñidad de Lola Mora analizada en un filme de Alejandro Arroz (іспанською). Процитовано 16 грудня 2017. 
  8. La tumba de Lola Mora fue declarada de interés histórico (іспанською). 2010. Процитовано 16 грудня 2017. 
  9. Festejan el Día Nacional del Escultor y las Artes Plásticas. Ла Насьйон (іспанською). 2008. Процитовано 16 грудня 2017. 
  10. La Legislatura de la Ciudad Autónoma de Buenos Aires (1999). LEY N° 188 (іспанською). Процитовано 16 грудня 2017. 

ПосиланняРедагувати