Логвин Юрій Григорович
Юрій Григорович Логвин (5 лютого 1939, Кременчук, Полтавська область — 22 травня 2019, Київ[1]) — український художник-графік та письменник.
| Юрій Григорович Логвин | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився |
5 лютого 1939 Кременчук, Полтавська область, Українська РСР, СРСР | |||
| Помер |
22 травня 2019 (80 років) Київ, Україна | |||
| Громадянство |
 Україна,  СРСР | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | художник-графік та письменник | |||
| Alma mater | НАОМА | |||
| Мова творів | українська | |||
| Роки активності | 1954-2019 | |||
| Напрямок | в літературній творчості — історичний; в малярстві — графіка | |||
| Жанр | новела, повість, роман | |||
| Magnum opus | «Таємниця одного діаманта» (роман) (Радянський письменник, 1989) | |||
| Нагороди |
 | |||
| Премії | Лауреат Міжнародного літературного конкурсу романів «Коронація слова» — 2013 | |||
|
| ||||
Життєпис ред.
Народився в родині мистецтвознавця й архітектора Григорія Никоновича Логвина.
1945 — родина переїхала до Києва.
1951 — Юрій Логвин вступив до Державної художньої середньої школи імені Тараса Шевченка, яку блискуче закінчив.
Спеціальну вищу освіту здобув, поступивши в 1958 році у Київський державний художній інститут, закінчив — у 1965.
Перше видання Логвина — дитяча книжка з власними ілюстраціями у київському видавництві «Веселка» — вийшло, коли Логвин навчався на 2-му курсі інституту («Північне сяйво», 1961).
Від 1970 року — член Спілки письменників УРСР.
Навчався на Вищих літературних курсах при Літературному інституті імені О. М. Горького в Москві (закінчив 1973).
1971—1973 — жив у Москві, після чого повернувся до Києва.
Від 1977 — член Спілки художників УРСР.
В останні роки життя мав проблеми з серцево-судинною системою. Помер у 80-річному віці від інсульту 22 травня 2019 року[1]. Похований разом з батьком на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, 50°25′00″ пн. ш. 30°30′06″ сх. д. / 50.4167722° пн. ш. 30.5018583° сх. д.).
Малярські здобутки ред.
Марки ред.
В 1990-ті та 2000-ні роки Юрій Логвин працював над розробкою українських марок.
Він є автором одних з перших серій загальновживаних українських марок.
- Серія «Етнографічні сюжети „Давня Україна“», що перебувала в обігу з грудня 1993 по січень 2001 років;
- Серія «Гетьмани України»;
- Серія «Історія війська в Україні» (виходить з 2002 року).
Серії художніх робіт ред.
Комікси ред.
- «Щит Віщого Олега» (1992);
- «Козацькі дзвони»
Письменництво ред.
Юрій Логвин — автор 20 книжок, де використано його широкі пізнання в українській та світовій історії, етнографії та фольклорі, розрахованих, у першу чергу, на широку дитячу та юнацьку аудиторію:
- Північне сяйво (1961)
- Вогонь на скелі (1965)
- Мирон Швачка і кінь Сивко
- Далеким шляхом (1969)
- Далека веселка (1970)
- Біла ягничка (1971)
- Знайомий лев. Письмена минулих днів (1972)
- Колір для неба (1978)
- Летить галка через балку (1981)
- Алі-мореплавець (1982)
- Мчали коні (1984)
- Сніжний місяць березень (1986)
- Таємниця одного діаманта (роман) (1989)
- Заклятий вершник (1990)
- Щит Віщого Олега (1992)
- Козацькі дзвони (1994)
- Закляття відьмака (роман) (1995)
- Кайдани та майдани лікаря Хоми
- Золоті копита (2003)
- «Танці Шайтана», Теза, 2010. [Архівовано 9 березня 2010 у Wayback Machine.]
- Мої Дікамерони (2013)
- Колективна збірка оповідань та новел «Придивить до життя» із серії «П'ять зірок» (редакція Міли Іванцової, 2017);
- «Велосипед мого серця» — колективна збірка малої прози серії «Дорожні історії», 2017;
- «Підземне царство метро» (колективна збірка малої прози серії «Дорожні історії»), 2017
- Звабний аромат порожніх бляшанок: оповідь сучасника (2019)
Робота на Українському радіо ред.
- Автор, ведучий та виконавець понад 150 годинних художніх і культурно-просвітницьких програм.
Нагороди ред.
- Відзнака «Золотий письменник України»[2] (2012);
- Лауреат Міжнародного літературного конкурсу романів «Коронація слова» — 2013.
Примітки ред.
- ↑ а б Художник Юрій Логвин помер від інсульту. Gazeta.ua. 24 травня 2019. Архів оригіналу за 8 листопада 2019. Процитовано 17 лютого 2023.
- ↑ Золоті письменники України. Нагороджені. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 25 листопада 2012.
Джерела та література ред.
- Н. Г. Логвин. Логвин Юрій Григорович [Архівовано 14 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 255. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- А. Я. Бельдій. Логвин Юрій Григорович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
Посилання ред.
- Деякі твори письменника [Архівовано 28 червня 2012 у Wayback Machine.]
- Інтерв'ю з художником [Архівовано 31 травня 2009 у Wayback Machine.]
- Я малюю акварельними фарбами 1912 року. 7 улюблених речей художника Юрія Логвина // Газета по-українськи[недоступне посилання з липня 2019]
- Художник Юрій Логвин — про еротику й порнографію в мистецтві та умах радянської верхівки // Україна молода, 3.08.2012 [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Каталог марок[недоступне посилання з липня 2019]